Міф 1. Пакт Молотова – Ріббентропа був вимушеним кроком
"Позиція західних держав поставила Радянський Союз перед альтернативою: опинитися в ізоляції перед прямою загрозою нападу фашистської Німеччини або, вичерпавши можливості укладення союзу з Великою Британією і Францією, підписати запропонований Німеччиною договір про ненапад і тим самим відсунути загрозу війни. Обставини зробили неминучим другий вибір. Укладений 23 серпня 1939 радянсько-німецький договір сприяв тому, що, всупереч розрахункам західних політиків, світова війна почалася із зіткнення всередині капіталістичного світу".
Велика радянська екнциклопедія, видання 3-є, том 5
МІФ: Відмова Заходу від мирних пропозицій Москви змусили СРСР піти на укладання пакту Молотова – Ріббентропа, щоб виграти час і відтермінувати війну.
НАСПРАВДІ Ж: Підписання радянсько-німецького пакту прискорило початок Другої світової війни.
Організацію колективної безпеки проти можливої агресії Третього Рейху Великобританія і Франція пропонували ще у квітні 1939 року. 12 серпня до Москви прибули військові місії цих країн, але домовитися не вийшло – Кремль висунув неприйнятні умови співпраці. Клим Ворошилов вимагав права на окупацію Галичини та Віленської області, які входили до складу Польщі.
19 серпня 1939 року на засіданні Політбюро ЦК ВКП(б) Сталін публічно заявив, що слід підштовхнути Європу до масштабної війни, яка стане увертюрою до "світової революції":
"Якщо ми укладемо договір про взаємодопомогу з Францією і Великою Британією, Німеччина відмовиться від Польщі. Війна буде відвернена. … Якщо ж ми приймемо пропозицію Німеччини про укладення пакту про ненапад, вона, звичайно, нападе на Польщу, і втручання Франції та Англії в цю війну стане неминучим. Західна Європа зазнає серйозних збурень та розрухи. … Ми зможемо сподіватися на наш успішний вступ у війну. Досвід 20-ти останніх років показує, що в мирний час неможливо мати в Європі комуністичний рух настільки сильний, щоб більшовицька партія змогла захопити владу. Диктатура цієї партії стає можливою лише унаслідок великої війни. Ми зробили свій вибір".
Нацистська Німеччина і сталінський СРСР були невдоволені світовим устроєм, сформованим після Першої світової. Союз із Рейхом дозволяв Кремлю реалізувати свої геополітичні плани. При цьому вступ країни у "велику" війну радянська верхівка планувала у зручний момент. А пакт із Німеччиною цей момент просто відтягував.
Для зближення зі Сталіним Гітлер пообіцяв йому допомогти в територіальних домаганнях до Балтійських країн, Польщі, Фінляндії.
19 серпня Німеччина та СРСР уклали широкий економічний договір. Тоді ж В'ячеслав Молотов передав до Берліна проєкт Пакту про ненапад. Угода гарантувала Гітлерові спокій на східних кордонах і дозволяла, "не озираючись", воювати з Польщею, Францією та Британією.
23 серпня до Москви прибув чільник МЗС Німеччини Йоахім Ріббентроп. Був підписаний Пакт про ненапад – по суті, пакт Сталіна – Гітлера.
Термін дії угоди – 10 років із автоматичним продовженням на 5 років, якщо жодна сторона його завчасно не денонсує. Держави мали утримуватися від насильства щодо одна одної, не могли підтримувати треті держави в разі нападу на якусь із договірних сторін. Угода забороняла брати участь у міжнародних блоках та союзах, спрямованих проти когось із учасників пакту.
До договору додавався таємний протокол – про розмежування сфер впливу у Східній та Центральній Європі – це було грубе порушення суверенітету і територіальної цілісності низки держав.
СРСР отримав вплив над Естонією, Латвією, Фінляндією, Бессарабією та сходом Польщі. На радянському боці, крім українських і білоруських земель, опинилися Люблінське та частина Варшавського воєводства, де жили переважно поляки.
Німеччина та СРСР поділили Польщу і спровокували континентальну війну, бо гарантами безпеки Польщі виступали Великобританія та Франція.
СРСР до кінця 1980-х рр. заперечував існування таємних протоколів до Пакту про ненапад та пізнішого Договору про дружбу і кордон.
Питання про таємні протоколи постало під час перебудови. Особлива комісія на чолі з секретарем ЦК КПРС Олександром Яковлєвим вивчила питання. І на з’їзді 24 грудня 1989 р. в умовах "гласності" народні депутати СРСР засудили факт підписання цього протоколу та інших таємних домовленостей із Німеччиною, зазначивши, що прописані у них розмежування "сфер інтересів" СРСР і Німеччини та інші дії суперечили суверенітету третіх країн.
Радянський оригінал додаткового протоколу після розсекречення архіву ЦК КПРС оприлюднили наприкінці 1992 – на початку 1993 рр.
Підписання пакту зробило керівників СРСР співучасниками злочину Гітлера – розв'язання Другої світової війни.
Міф 2. Сталін не узгоджував військові дії з Гітлером
"Якби ми не вийшли назустріч німцям у 1939 році, вони б зайняли всю Польщу до її кордону. Тому ми з ними домовились. Вони були змушені погодитися".
В'ячеслав Молотов про поділ Польщі в 1939 році ("Сто сорок бесед с Молотовым: Из дневника Ф. Чуева")
МІФ: Сталін самостійно вирішив ввести війська до Західної України та Західної Білорусі 17 вересня 1939 р. Так він не дозволив Німеччині окупувати ці території.
НАСПРАВДІ Ж: У війні проти Польщі СРСР і Німеччина діяли союзно: координували авіанальоти, роззброювали польські частини, поступалися один одному захопленими територіями і навіть провели спільний військовий парад.
План нападу "Вайс" почали розробляти у квітні 1939 р. Він не передбачав окупації Вермахтом українських та білоруських регіонів Польщі. Німці бачили ці території під владою СРСР. Запасним варіантом автори плану розглядали розгортання повстань українських та білоруських націоналістів.
Насамперед Гітлер був зацікавлений у залученні Сталіна до поділу Польщі. Після того, як Вермахт почав бойові дії проти Польщі, Німеччина кілька разів наполягала на вступі у війну СРСР.
Німці переконували Сталіна, що йому необхідно окупувати землі, які вважалися радянською сферою впливу, згідно з таємним протоколом до пакту Молотова – Ріббентропа. Та Москва зволікала, страхуючи себе від оголошення війни з боку західних демократій.
1 вересня СРСР надав Німеччині радіостанцію в Мінську, яка слугувала радіомаяком для наведення бомбардувальників люфтваффе на польські міста. 17 вересня Сталін повідомив німецькому послу, що Червона армія починає окупацію Польщі. Того ж дня радянські війська зайняли Тернопіль та Рівне, наступного – Коломию, Станіславів (тепер – Івано-Франківськ) та Луцьк.
Коли радянські солдати перетнули західний кордон, Польща ще опиралася Вермахту. Західна Україна і Білорусь були тиловими районами її оборони. Поляки сподівалися перегрупувати війська й утримати стратегічні рубежі в Карпатах. Та 17 вересня совєти позбавила Польщу останнього шансу відбитися від Німеччини.
Уже на другий день польського походу Червоної армії з'явилося німецько-радянське комюніке. Там зазначалося, що дії радянських і німецьких військ у Польщі "не мають мети, яка б ішла врозріз інтересам Німеччини і Радянського Союзу й суперечила б духу й букві Пакту про ненапад".
У комюніке 22 вересня визначалася демаркаційна лінія між обома державами. А 28 числа СРСР і Німеччина підписали Договір про дружбу і кордон. Обидва агресори заявляли, що у ставленні до Польщі між ними немає суперечностей.
Маневри військ Німеччини та СРСР у Польщі узгоджувалися.
Після повідомлення про перетин кордону Червоною армією німецьке командування наказало своїм військам зупинитися на лінії Сколе – Львів – Володимир-Волинський – Брест – Білосток.
20 вересня Гітлер припинив бої проти поляків і відступив на захід за визначену в серпні 1939 р. демаркаційну лінію. Вермахт передавав завойовані території Червоній армії.
У вересні сторони домовилися змінити лінію розмежування. Тепер уже радянські війська відходили за неї на схід. Це були досить складні маневри. Наприклад, облогу Львова і Бреста почали німці, але відступили, і справу завершувала Червона армія.
22 вересня 1939 р. під час передачі радянській стороні Бреста відбувся спільний військовий парад. У церемонії взяли участь моторизований корпус Вермахту під командуванням Гайнца Ґудеріана та окрема танкова бригада Червоної армії на чолі з Семеном Кривошеїним.
Були й випадки взаємодії німецьких і радянських військ у боях проти Війська Польського: наприклад, 21 вересня командувач Українського фронту Семен Тимошенко надіслав директиву військам:
"У випадку звернення німецьких представників до командування наших частин про надання допомоги для знищення польських частин або банд – командирам виділяти необхідні сили, забезпечувати спільну ліквідацію ворожих сил".
Директива виконувалася. 24 вересня радянські й німецькі війська спільно оточили поляків під Замостям. 26-28 вересня в районі Журавинець союзники розбили кілька полків польської кавалерії, які відступали до Угорщини. 27 вересня Семен Тимошенко доповів про розгром спільно з німцями польської групи у районі Немирова.
28 вересня впала Варшава. Територіальний поділ Польщі між СРСР і Німеччиною був завершений 28 вересня 1939 року підписанням Договору про дружбу і кордон.
Міф 3. Денонсація Пакту Молотова – Ріббентропа мала би призвести до дезінтеграції України
"Можливо, настав час для Росії виконати давнє бажання освіченого Заходу і російських лібералів від Горбачова і до наших днів – та денонсувати договір Молотова – Ріббентропа. Після його денонсації Думою РФ російські війська можуть повернутися на Прип'ять і урочисто передати Польщі її колишні "східні креси", які називалися протягом 74 років "Західною Україною". Нехай поляки повернуться у Львів та Станіслав, вони швидко розберуться і з пам'яттю Бандери, і з іншими особливостями "западенської" психології".
Ісраель Шамір, "Украина: а не отказаться ли от договора Молотова – Риббентропа?", "Комсомольская правда", 24 листопада 2013 року
МІФ: Уперше об'єднання українських земель відбулося у 1939-1940 рр. завдяки приєднанню до УРСР західноукраїнських територій. Західний кордон України визначений пактом Молотова – Ріббентропа. Денонсація Пакту автоматично передбачає повернення до складу Польщі західних областей України.
НАСПРАВДІ Ж: Уперше юридично об'єднання Наддніпрянської і Західної України затвердив Акт Злуки УНР та ЗУНР від 22 січня 1919 року. Пакт Молотова – Ріббентропа не має жодного стосунку до сучасних кордонів України.
Міф виник після анексії західноукраїнських земель Радянським Союзом. Мовляв, лише комуністи змогли забезпечити здійснення мрії українців про об'єднання в єдиній країні.
Після війни в СРСР міф існував без жорсткої прив'язки до підписання пакту. Згадали про нього в Росії після розпаду СРСР – це була реакція на засудження у незалежній Україні таємного додатку до пакту Молотова – Ріббентропа.
Російська пропаганда стверджувала: денонсація змусить Україну повернути західноукраїнські землі і Північну Буковину, приєднананих до СРСР у 1939-1940 рр., відповідно Польщі та Румунії.
Та об'єднання українських земель відбулося ще 1919 р. Актом Злуки. На відміну від 1939 року, тоді від імені двох частин українського народу виступали незалежні і рівноправні уряди.
Агресія більшовицької Росії та перевлаштування світу після Першої світової війни призвели до втрати Україною незалежності. "Українське питання" вирішили створенням маріонеткової Радянської України замість незалежної УНР. Тобто розділення України між сусідами у 1921 році відбулося внаслідок більшовицької агресії та за прямої участі Москви.
Приєднання західноукраїнських земель, Північної Буковини та Бессарабії до УРСР у 1939-1940 роках не пов'язані з результатами боротьби за соборність України. Це було наслідком таємних домовленостей двох диктаторів. Сталін домагався поширення комунізму на захід шляхом територіальної експансії.
Радянська пропаганда подавала анексію Західної України як визволення західноукраїнських земель.
Риторика про необхідність "визволення" українського та білоруського народів була ширмою. Коли під час перемовин у вересні 1939 р. йшлося про дрогобицько-бориславський нафтовий басейн, Сталін відмовився поступитися Німеччині, мовляв, "уже пообіцяв цю землю українцям". Водночас він наказав Червоній армії відступити з української Холмщини, бо кордон із Німеччиною мав проходити за течією Західного Бугу.
Кордони України не мали стосунку до Пакту Молотова – Ріббентропа та таємного додаткового протоколу, підписаних у серпні 1939 р. Лінія розмежування, проведена Гітлером і Сталіним, проходила через Варшаву – приблизно по ріках Вісла, Сян та Нарва. Більш-менш етнічний, а не суто географічний поділ було запроваджено Німецько-радянським договором про дружбу і кордон, підписаним 28 вересня 1939 р.
Сталінське "возз'єднання України" 1939 р. діяло лише до часу, коли Німеччина окупувала західні регіони СРСР. Напад Німеччини на СРСР 22 червня 1941 р. де-факто денонсував обидві угоди. Надалі західний кордон УРСР був закріплений міжнародними угодами з Польщею, а не з нацистською Німеччиною.
30 липня 1941 р. в Лондоні СРСР та польський уряд Владислава Сікорського домовилися відновити дипломатичні відносини і денонсувати і пакт Молотова – Ріббентропа, і Договір про дружбу та ненапад між СРСР та Третім Рейхом. Перше речення Акту Сікорського – Майського звучало так: "Уряд СРСР визнає радянсько-німецькі договори 1939 р. стосовно територіальних змін у Польщі такими, що втратили силу".
Після закінчення війни в Європі в серпні 1945 р. СРСР та Польща уклали договір про державний кордон. За ним західний кордон України проліг за т. зв. "лінією Керзона". Польщі передали місто Перемишль та інші території.
1946 р. на Нюрнберзькому процесі про існування секретного додаткового протоколу між СРСР і Німеччиною розповів колишній статс-секретар німецького МЗС Ернст фон Вайцзеккер. Його слова підтвердили інші обвинувачені, а один із адвокатів хотів оголосити текст цього протоколу, але йому не дозволили: представники звинувачення від СРСР категорично заперечували існування секретного протоколу, назвавши його фальшивкою.
Через 2 роки документ опублікував Держдепартамент США – разом із виявленим в архівах Третього Рейху листуванням між нацистськими і радянськими дипломатами, яке містило посилання на секретні угоди. Та в СРСР і далі співали про фальсифікації, мовляв, ніякого секретного додатку до угод 1939 р. ("Про ненапад" і "Про дружбу і кордон") між СРСР і Німеччиною не існувало.
Більше того: у відповідь на публікацію Держдепу в Москві випустили власну збірку – під назвою "Фальсифікатори історії". Та що характерно, вона не містила жодного повного архівного документа, лише кілька фрагментів.
Після розпаду СРСР лінію західного кордону України закріпили Договором про добросусідство та дружні відносини між Україною та Польщею від 1992 р. Сторони визнавали непорушними дійсні кордони та відмовилися від взаємних територіальних претензій у майбутньому. Через рік країни уклали ще один договір про правовий режим державного кордону та співробітництво. Згідно з ним, західний кордон України проходить по лінії, встановленій 1945 року між Польщею та СРСР та остаточно оформленій після обміну територіями у 1951 році.
Ці договори не містять жодних посилань на пакт Молотова – Ріббентропа, договір про державний кордон між СРСР та Третім Рейхом або секретні протоколи до них. Сучасна лінія українсько-польського кордону захищена двосторонніми угодами між Україною та Польщею і Гельсинським актом.
За матеріалами проєкту "Українська Друга світова 1939-1945"
Читайте також: Донька українських емігрантів у Канаді – довірена особа Єлизавети ІІ і борець проти раку: історія Сильвії Федорук
Джерело: 5.ua
