24 березня 2020, Москва. Президент Росії Владімір Путін інспектує одну зі столичних клінік. Екскурсію йому проводить головний лікар установи Денис Проценко. Через тиждень з'ясовується, що Проценко, який тісно контактував із Путіним, інфікований коронавірусом. Соцмережі вибухають жартами, а у багатьох з’являється надія. Цей епізод нагадує, що навіть багаторічні диктатори смертні. А зміна лідера в Росії часто супроводжувалася зміною політичного курсу.
Субота, 28 лютого 1953-го, Москва. Пізно ввечері з Кремля виїжджає кілька автомобілів. Пасажири – найвище керівництво Радянського Союзу. Вони вирушають у Кунцево – на заміську дачу Йосипа Сталіна.
"На тій дачі, Кунцево, на тій непомітній зеленій дачі. Сталін вважав, що на його дачу можуть скидати бомби. Тому його дача мала бути непримітного кольору, тобто зеленого", – зазначив письменник, автор роману про 1950-ті роки в УРСР "Травам не можна помирати" Степан Процюк.
Тут Сталін проводить усе своє дозвілля, іноді працює прямо звідси. Дача скромна за нинішніми мірками. Тут є кабінет, в якому Сталін не лише працює, а й спить на дивані, гостьові кімнати та бенкетний зал для прийому гостей. Саме тут відбувається звана вечеря. Того вечора гостями була найближча свита диктатора. По праву руку сидів Григорій Маленков – друга після Сталіна особа в партійному керівництві. Ліворуч – Лаврентій Берія, у недавньому минулому міністр державної безпеки, а на той момент – керівник ядерного проєкту. Далі були Микита Хрущов та перший заступник Сталіна в Раді міністрів Микола Булганін. Пиячили майже до ранку.
Наступного ранку Сталіна ніхто не турбував – він любив довго спати. Охорона просто боялася зайти в його кімнату – навіть коли почула звук падіння.
"Сталін періодично перетрушував своє оточення і вже перед своєю смертю він вирішив посадити свого багатолітнього начальника охорони Власіка. Висунулися молоді керівники, які боялися, що їх так само, як і Власіка, арештують. А він прослужив Сталіну десятки років. В результаті утворився вакуум влади. Реально Сталін впав, це почула охорона, але охорона боялася увірватися в кімнату вождя, який може їх стерти у порошок будь-якої миті", – розповів історик Іван Дерейко.
Близько 22-ї в кабінет Сталіна наважилася зайти прибиральниця Мотрона Петрівна. Вона застала вождя у спідній білизні. Він лежав на підлозі і був непритомний, одяг просяк сечею. Охоронці почали дзвонити керівництву, але керівник МДБ перелякано відправив їх до Берії. Лаврентія так і не знайшли – він у цей час розважався з коханками. У цей критичний момент біля Сталіна не виявилося лікаря. Іронія долі: власного ескулапа Володимира Виноградова диктатор напередодні кинув за ґрати в так званій справі лікарів.
"Сказав Виноградов, що йому не можна курити. Сталін пробував не курити. У 45-му році він переніс інсульт. Відчував, що старіє. І з того всього, якщо конструювати, Сталін думав: а для чого лікарі? Якщо вони його, помазаника, одруженого з СРСР, не можуть омолодити? Не можуть оздоровити. Для чого вони потрібні? Він страшенно роздратувався на професора Виноградова. Сталін курив потиху. Згадують, що коли падав попіл, Сталін опускався на коліна, не тому, що боявся чи не було кому прибирати. Давня звичка, слід, вона залишилась у нього. Сталін прибирав попіл, коли курив, особливо вночі. І так і до кінця життя він не міг покинути курити. Сталін запідозрив, що Виноградов і деякі інші лікарі у змові з Кагановичем, Маленковим, Молотовим і вони хочуть скинути його з престолу, великого помазаника радянського, червоного бога. І в нього поволі, але невблаганно, як у кожного параноїка, починала наростати ненависть до лікарів", – пояснив Процюк.
Справа лікарів вибухнула в січні 1953-го – лише за кілька місяців до хвороби Сталіна. За офіційним повідомленням, було викрито групу лікарів, які начебто готувалися знищити керівників СРСР. Звісно, за вказівкою західних імперіалістів.
Якщо уважно придивитися до прізвищ заарештованих у справі, впадає у вічі, що більшість із них – євреї. Ця справа – лише один із багатьох актів так званої боротьби з "космополітизмом", а насправді державного антисемітизму в СРСР. Напередодні була справа Єврейського антифашистського комітету, "сіоністська змова в органах МДБ" та багато інших. Євреїв звільняли з роботи, проти них розпочалася кампанія в пресі.
"У СРСР почалися справи щодо так званих "бєзродних космополітів". Маються на увазі єврейські радянські діячі, які підтримували Ізраїль, або навіть тотально радянські діячі єврейського походження – всі підпадали під репресії", – нагадав Дерейко.
Причини радянського мініголокосту – в міжнародній політиці. Спочатку Сталін підтримав створення держави Ізраїль.
"Сталін починає підтримувати ворога його ворога, тобто ізраїльських повстанців проти британських колонізаторів", – наголосив Дерейко.
Доходило до кумедного – Радянський Союз передавав Ізраїлю трофейні німецькі месершміти. У повітряних боях на Близькому Сході вони протистояли літакам Єгипту, які надавали США. Але, щойно ставши на ноги, Ізраїль одразу налагодив відносини і зі США, і з Британією.
Невідомо, чим би закінчилася політика жорсткого антисемітизму Сталіна, якби не його раптова хвороба. Насмерть перелякані лікарі, які оглянули Сталіна, констатували в нього тяжкий інсульт. Обережний прогноз – пацієнт не виживе, принаймні буде недієздатним. Верхівка компартії цілодобово чергувала біля непритомного вождя в очікуванні його смерті.
"Сталін помирав кілька днів. До нього соратники приїжджали, від’їжджали, але до нього ніхто не заходив. Берія казав не спішити. І коли вони до нього зайшли, Берія страшенно перелякався. Йому здалося, що Сталін оживає", – розповів Процюк.
Нарешті ввечері 5 березня 1953 року цей момент настав. Щойно лікарі констатували смерть, як Лаврентій Берія схопився на ноги. "Хрустальов, машину!" – вигукнув він своєму водієві.
"Берія сяяв, – згадував пізніше Хрущов. – Він наче регенерував і омолодився".
Між оточенням Сталіна уже почалася боротьба за владу. Боротьба не на життя, а на смерть. Утім спочатку треба було дотриматися формальностей – поховати мерця.
Навіть після своєї фізичної смерті Сталін продовжував убивати людей. Офіційне повідомлення про те, що Сталіна не стало, передали по радіо аж уранці 6 березня. Ця звістка викликала в мільйонів мешканців імперії шок та істерику.
"Смерть Сталіна без перебільшення була епохальною подією для СРСР. Адже там на той момент, коли він більше як 30 років був при владі, ціле покоління народилося, виросло і не бачило іншого вождя, іншої системи, крім цієї сталінської піраміди. І в країні сталася справжня істерія. На похорон Сталіна люди їхали з усіх усюд, щоб узяти участь у церемонії", – зазначив Дерейко.
Уже за кілька годин після звістки про смерть Сталіна поблизу Красної площі вилаштувалася багатокілометрова черга, щоб попрощатися з найкривавішим убивцею століття. Вхід у колонний зал, де виставили тіло, обмежили, тому почалася жахлива тиснява.
"Померла купа людей, сотні, я не можу точно сказати. Багато говорили, наприклад, я віддала би свою дочку в жертву, щоб ожив великий вождь. Свою дочку, сина. Це була фанатична істерія: як ми будемо жити без Сталіна? І від того, що люди гинули, складалось враження, що генсеку стало нудно і він ще прихопить, як єгипетські фараони, кілька сотень людей на той світ", – розповів Процюк.
5 березня 1953 року помер не лише Сталін. Одночасно з ним відійшов видатний композитор Сергій Прокоф’єв – поміж іншого, автор музики до балету Ромео і Джульєтта. Уродженець України, який емігрував у 1918 році, але в 1933-му повернувся до СРСР. Лауреат Сталінської премії, водночас в останні роки потрапив у немилість влади, а його перша дружина була засуджена до 20 років таборів. Через натовпи в центрі Москви труну з тілом композитора його студенти несли наче через річку багато годин. На похороні майже не було людей – усі друзі композитора змушені були нести цілодобову варту біля труни Сталіна й грати там жалобну музику.
Так само поруч із труною Сталіна несли варту його вчорашні підлеглі. Тут велася невидима боротьба за те, хто опиниться ближче до тіла. На якийсь час пальму першості посів Маленков. Ще до смерті Сталіна його обрали головою Ради Міністрів СРСР. А в один з наступних днів газета "Правда" опублікувала фото – Маленков поруч зі Сталіним та китайським диктатором Мао Цзе Дуном. От тільки це фото було підробкою. На справжньому – Маленков далеко в кутку. Втім, слабкого Маленкова ніхто зі сталінського оточення не розглядав як реального претендента на спадок Сталіна. Реальна влада починає концентруватися в руках керівника спецслужб Лаврентія Берії.
"Найбільш ліберальним в умовах постсталінської свободи серед кремлівської верхівки виявився найбільший каратель сталінського режиму Лаврентій Берія. З ним історики пов’язують таке явище, яке історики назвали берієвською відлигою", – пояснив Дерейко.
Берія відсилає західному світові сигнали про те, що СРСР готове на компроміси в так званій холодній війні – зупинити війну в Кореї, домовитися про возз’єднання Німеччини при збереженні її нейтрального статусу та чимало іншого. Але США не готові до переговорів. Усередині країни Берія намагається залучити на свій бік тих, кого нещодавно Сталін усунув із провідних ролей. Зокрема, звільняє з ув'язнення дружину міністра внутрішніх справ В'ячеслава Молотова Поліну Жемчужину. Її наприкінці 40-х арештували за особистим наказом Йосипа Джугашвілі.
"Берія почав відкочувати процеси, в тому числі справу лікарів, які до того організовував. Він почав шукати точки примирення з повстанськими рухами на заході СРСР. Це насамперед в Україні та Балтії. Він почав процес коренізації. Тобто його ставленик в Україні керівник МГБ Мєшик приходив на засідання політбюро ЦК компартії України і дорікав партійним бонзам: чому вони розмовляють на засіданні російською? Відбулася масова амністія масово засуджених. Це були учасники повстанських рухів, колабораціоністи Другої світової війни", – нагадав Дерейко.
Проте посилення ролі Берії в колегіальному управлінні СРСР після Сталіна подобалося не всім. Микита Хрущов починає переконувати соратників, що ліберальність Берії – лише до пори до часу. Щойно він сконцентрує в своїх руках повну владу, знищить їх усіх – одного за одним.
"Він перетягував ковдру все більше, доки проти нього не вчинили змову дві сили, які залишалися такими противагами у радянській еліті, це партія в особі Микити Хрущова й армія в особі маршала Жукова", – наголосив Дерейко.
23 червня 1953 року, Москва, Кремль. Засідання президії ЦК КПРС. Маленков несподівано починає доповідь з критикою Берії й пропонує усунути його з обійманих посад. Потім слово бере Хрущов і заходить ще далі – звинувачує його у зраді, зокрема в подіях у Німеччині. Берія намагається виправдатися, потім зривається з місця. Хтось натискає таємну кнопку й до приміщення вриваються військові генерали на чолі із Жуковим. Вони дістають зброю й заявляють Берії, що він заарештований.
Із колишнього наркома внутрішніх справ знімають ремінь і відрізають йому гудзики на штанях – так руки Лаврентія будуть постійно зайняті й він не зможе передати охороні записку. Заколотники до останнього боялися впливу Берії на правоохоронні органи, де той створив державу в державі. Берія був звинувачений у шпигунстві на користь Британії. Із в’язниці він пише колишнім колегам покаянні листи з проханням його помилувати. На суді визнає себе частково винним.
"Численні зв’язки з жінками, про які тут говорилося, ганьблять мене як громадянина і колишнього члена партії … Зізнаючись, що я винен у перегинах 1937-38 років, прошу суд врахувати, що корисливих та ворожих цілей у мене при цьому не було. Причина моїх злочинів – обстановка того часу", – з останнього слова Лаврентія Берії.
На суд це не вплинуло – 23 грудня 1953 року Берію засудили до розстрілу. Вирок виконали того ж дня. Тіло Берії спалили.
Сталін усе ще продовжував лежати у мавзолеї поруч із Леніним. Перепоховають його аж у 1961 році – після часткового визнання злочинів режиму.
Війна за владу між іншими соратниками Сталіна тривала. У 1957 році Маленков та Каганович спробують змістити Хрущова, але той зіграє на випередження й жорстко розправиться з опозицією. У 1964-му він таки програє й відлига зміниться новим закручуванням гайок.
Джерело: 5.ua
