1 серпня 1946-го у Москві в закритому режимі відбувся процес над кількома радянськими генералами, які під час війни перейшли на бік Німеччини. Їх визнали винними у зраді батьківщини і уже за кілька годин повісили у дворі бутирської тюрми. Найвідомішим серед страчених був Андрій Власов.
Сталін хотів зробити це публічно, але врешті злякався. Міністр держбезпеки Абакумов застеріг вождя, що затримані ведуть себе непокірно.
"Збереглась його доповідна записка Сталіну, де він каже, що Власов і його пособники можуть під час процесу вигукувати ідеї, які "об’єктивно співпадають з думкою значної частини радянського народу", – розповів історик Іван Дерейко.
Це – відома частина історії. Мало хто знає, що у 41-му саме Власов кілька разів врятував СРСР, а отже і Сталіна від поразки.
"До свого полону Власов був абсолютно лояльним Сталіну і радянському режиму генералом. Мало того він докладав неабияких зусиль, щоб підтримувати цей режим, власне, просто виконуючи свою солдатську роботу", – додав історик.
У 41-му році Червона армія не збиралася захищатися – лише атакувати. Одне зі свідчень цього – радянських офіцерів забезпечили картами не своїх, а закордонних територій.
"Знайшовся і "розмовник" російсько-англійський 40 року. Захоплення полоненого: "стій", "здавайся", "злізай з коня". Визначення особи того, кого допитують, в деталях описано. Виясняють: ви англієць, шотландець, канадець, американець чи індус, а також якої дивізії", – зауважив дослідник історії Другої світової війни Сергій Гущенко.
Про намір атакувати свідчить і розташування військ на Західному кордоні СРСР. Вони були зосереджені у двох виступах – Львівському і Білостоцькому. Проте першим вдарив Гітлер і зручні для наступу майданчики при обороні виявилися пастками. Швидкими маневрами Вермахт оточив ці виступи і фактично знищив. Катастрофа була би повною, якби не одна людина. Його звали Андрій Власов.
"Успішно керував четвертим механізованим корпусом у прикордонній битві у 1941 році. По суті його зусиллями Шосту армію Музиченка було врятовано з львівського мішка у прикордонній битві. І тому на південному фланзі німецько-радянського фронту не відбулося такої катастрофи, яка відбулася на західному фронті, де фронт був оточений і знищений", – запевнив історик Дерейко.
Причин розгромної поразки СРСР у перші дні війни з Німеччиною кілька. Основна – командування. 22 червня з Москви від начальника Генштабу Жукова, майбутнього маршала перемоги, прийшло три взаємозаперечливих накази. Перший – не піддаватися на провокації, тобто не чинити опору Вермахту. Другий – стріляти у відповідь, але без активних дій. Нарешті третій – перейти у контрнаступ аж до Любліна. На останньому наполягав Сталін і саме це необґрунтоване рішення призвело до численних жертв та знищення лінії оборони.
Радянська пропаганда багато десятиліть поширювала міф про найбільшу в історії Курську танкову битву, як про переможну. Але це неправда. Тоді в боях зійшлося всього лише 1200 танків. Справжня супер-битва відбулася у перші дні війни. У ній з обох боків було задіяно майже чотири тисячі танків. Причому з радянського боку їх було три тисячі.
Битва тривала з 23-го по 30-те червня 1941-го у трикутнику Дубно-Луцьк-Броди.
Величезна кількість радянських військ і танків була розкидана по усій цій території. Щоб завдати потужного удару, їх треба було вивести на рубіж атаки, дочекатися, доки підтягнуть відсталих, підготують і заправлять машини та проведуть розвідку. Але цього часу начальник штабу Жуков їм не давав – навпаки, гнав уперед під страхом розстрілу.
Наслідки були катастрофічними. Деякі підрозділи бездумно гасали туди-сюди, не встигаючи за ходом подій. В один із днів тисяча радянських танків просто застрягла у центрі Львова, паралізувавши рух в столиці Галичини.
Ще одна причина поразки СРСР – технічна. Це при тому, що Червона армія утричі переважала ворога в кількості танків. Та й броня була міцніша, а гармати потужніші. При цьому було одразу кілька але.
Німецькі солдати називали тридцять четвірки моделі 41-го року Мікі-Маусами через кумедно підняті навіть під час бою люки. А все тому, що в угоду міцності радянські машини мали мінімум щілин і оптики для спостереження за полем бою. Тож командирам і доводилося вилазити з башти, щоб оцінити ситуацію.
Натомість німецьким танкам щілин та оптики не бракувало. Вони легші, зате більш маневрені. А ще там більше місця. І найважливіша перевага німецьких танків – вони усі були обладнані засобами зв’язку, а командирські машини були посилені радіостанціями, що дозволяли зв’язатися зі штабами і викликати підмогу, артилерію чи авіацію, або скоординувати плани.
У Червоній армії радіозв’язком були забезпечені лише машини командирів роти і вище. Решті ставили завдання заздалегідь. Під час бою все було ще складніше. Команду віддавали або прапорцями, виглядаючи із люка, або за принципом "роби як я". Тому в атаці радянські танкові частини здебільшого ставали некерованими масами машин, нездатними до складних маневрів.
Як наслідок, більшість техніки було втрачено уже в перші дні війни. Відступити на нові рубежі оборони, ще й зберігши особовий склад та танки зумів лише один генерал Андрій Власов.
Після розгрому на кордоні Сталін зробив оргвисновки – розстріляв понад два десятки генералів.
"Як ми знаємо, Жуков за прикордонну битву злетів з начальника Генштабу", – зауважив Дерейко.
Натомість Андрія Власова підвищили. Йому наказали створити з резервістів нову 37-му армію і будь-якою ціною утримати Київ.
Коли Власов взявся до виконання цього завдання передові частини Вермахту уже були в столиці України – в Голосіївському лісі. Червона армія зуміла контратакувати.
Гітлер розуміє, що наявними силами столицю України не взяти, і всупереч волі генералів робить те, чого хоче Сталін – відтягує панцергрупу Гудеріана з Московського напрямку і розвертає її на Україну. Замість того, щоб штурмувати Кремль до настання холодів, "швидкий Гайнц" кидає свої танки на південь – у тил Південно-Західного фронту. А червоний диктатор ціною життів сотень тисяч оборонців Києва виграє час на те, щоб перекинути до столиці свій останній і вирішальний резерв – знамениті Сибірські дивізії.
Таким чином Власов знову врятував уже не одну армію чи фронт, а Москву і весь СРСР від поразки ще наприкінці літа 1941 року. Але йому самому і його бійцям рятуватися заборонили і наказали утримувати Київ до останнього.
"На початку війни у 1941 році, потім у кінці літа-восени він командував уже армією, яка обороняла Київ. Коли весь фронт був оточений і розгромлений, він не здався в полон, він доклав всіх зусиль, щоб вивести максимальну кількість людей з оточення", – розповів Дерейко.
З оточення виходили маленькими групами. Поруч із високим генералом Власовим постійно перебуває жінка – воєнлікар Агнесса Подмазенко. Вона його коханка або на солдатському жаргоні ППЖ – похідно-польова жінка.
"Насправді війна дуже стирає уявлення про сімейні моральні цінності, вона відсуває їх на маргінес, тому що ти живеш тільки сьогодні, а завтра тебе можуть вбити. Тому дуже багато людей намагаються прожити життя якомога краще, яскравіше", – пояснив історик Іван Дерейко.
У німецькій армії, щоб солдати не відволікалися на зайві думки, були запроваджені похідні борделі. В СРСР сексу не було. Але лише для солдатів, офіцерам жінок у штабах не бракувало.
"У радянській армії з цим намагалися боротися. З цим намагався боротися сам Жуков. Він, командуючи Ленінградським фронтом, був обурений, що всі штабні офіцери позаводили собі коханок і ті коханки ледь не на таємних нарадах із ними сидять, коли вони обговорюють стратегічні операції. Він наказав видалити з усіх штабів надлишковий жіночий персонал, а офіцерів закликав до дисципліни", – розповів Дерейко.
Сам Жуков власний наказ ігнорував, бо у нього було аж три ППЖ. Була друга дружина і в генерала Андрія Власова. Його взагалі любили жінки. Ходили чутки про роман Власова з дружиною президента Китаю Сун Мейлін. Проте довгий час він зберігав вірність законній дружині Ані. У родини була одна проблема – генерал дуже любив дітей, а Анна не могла їх мати.
Зате його друга дружина Агнесса Подмазенко завагітніла, при чому якраз коли разом із генералом виходила з оточення під Києвом. Саме вона – єдина україномовна – допомогла Власову непоміченим пройти лісами та селами українського правобережжя.
"Його група, яка йшла на прорив була розгромлена, але він сам, подолавши пішки близько 500 км, вийшов з оточення, прорвався і вийшов до своїх аж під Курськ", – додав Дерейко.
Після цього вагітну Агнессу комісували і відправили у тил, а Власова запросив на прийом сам Йосип Сталін. Він поставив йому нове завдання – врятувати Москву. І Власов не підвів вождя.
"Він із новоствореною армією, з якою був майже незнайомий, завдав кілька успішних ударів. Його штурм нацистів на річці Лабі увійшла у всі військові підручники по навчанню тактики. Там описувалися успішні дії 20-ої армії по штурму нацистського укріплення по річці Лабі. Просто не вказувалося хто командував цією армією", – зазначив історик.
Власов стає улюбленим полководцем Сталіна. Їх єднає ще одна деталь біографії, обоє були семінаристами-недоучками. Власова боготоворить радянська преса.
"Статті під заголовками "Войска генерала Власова развивают успіх" друкувалися у перш за все в армійській пресі, зокрема "Красная Звезда". Він у "Красной Звезде" сам писав статті під своїм прізвищем про операцію під Солнечногорском. До нього приїжджали чільні радянські пропагандисти, зокрема Ілля Еренбург. Був у його армії, спілкувався з генералом Власовим і пізніше описував у тій же "Красной Звезде", як він гарно розмовляє із солдатами, як він говорить яскравою суворівською мовою", – розповів історик.
Між тим Сталін дає Власову нове надзавдання – деблокувати оточений Ленінград. Виявляється, що посилає його у самісіньке пекло. Через гризню інших генералів за владу, його армія потрапляє в оточення.
"Чим відповіла система? Волховський фронт, який підтримував Другу армію, який був її основою, він був повністю ліквідований і Власов зі своєю армією був кинутий напризволяще. І власне в жахливій ситуації, коли солдати буквально їли один одного. Там канібалізм був у Волховському котлі", – запевнив Дерейко.
Сталін із запізненням намагається врятувати свого найкращого генерала, якого сам кинув на погибель. Ходили чутки, що він хотів зробити його начальником Генерального штабу.
"Потім, після переходу Власова до нацистів, Еренбург писав, що Власов любив позувати і насолоджувався популярністю у військах і статусом фаворита Сталіна. У ті часи було багато чуток, що за операцію під Москвою Сталін збирався його нагородити званням Героя СРСР. Дехто стверджував, що Власова розглядали претендента на посаду начальника Головного штабу", – сказав історик.
Самотній Власов потрапляє у старовірське село, де, виявилося, ненавидять радянську владу.
"В полон він не здався. Він був захоплений і роззброєний сільською самообороною у невеличкому старовірському селі під Ленінградом. І потім ця самооборона передала його німцям", – відзначив Дерейко.
Німці швидко зметикували, хто саме їм дістався, і вирішили використати Власова у пропагандистській війні з СРСР. Зробити його символом антибільшовицького руху. За Росію без більшовиків. Але так званою Власівською армією РОА Власов насправді не командував аж до 1945 року.
"Власов майже всю війну провів під домашнім арештом під Берліном. Йому виділили дачу і охорону. Він там сидів і його вивозили тільки для якихось пропагандистських поїздок. Тільки в кінці війни, восени 1944 року, нацисти почали задумуватися про активізацію цієї всієї маси людей, які були жертвами обставин і ситуативними гвинтиками в нацистській системі", – розповів історик.
У війні СРСР із Німеччиною на боці останньої взяли мільйони радянських громадян. Крім власівської російської визвольної армії, були створені ще визвольна національна РОНА, казачий стан та десятки чи навіть сотні дивізій, полків і батальйонів.
"Так званий казус Лукіна. Радянський генерал, який був взятий важко-пораненим у полон під час ржевсько-вяземської операції, при спробі прориву з оточення. Там йому ампутували руку і ногу. У 1941 році звернувся до нацистського командування з пропозицією: весь народ ненавидить більшовицький режим, якщо ви покажете народу альтернативу і почнете створювати російську армію, антибільшовицьку, під власним командуванням, то спровокуєте повстання, яке допоможе вам скинути більшовицький режим", – сказав Дерейко.
Погоджуючись на співпрацю з німцями, Власов думав, що його рідних уже нема серед живих. Для них у кримінальному кодексі СРСР була окрема стаття – члени родин зрадників батьківщини, за яку могли розстріляти. Але обом дружинам Власова відносно пощастило: одна з них отримала вісім років таборів, інша – п'ять..
"Таких покараних сімей, яких радянська влада визнала ворогами, було безліч. І під час великого терору, і під час Другої світової війни. Цілі табори були укомплектовані виключно ЧСІРАМи, тобто жінками зрадників батьківщини", – додав Дерейко.
Агнеса Подмазенко народила Власову сина і назвала його теж Андрієм. Батько і син ніколи не побачаться, ба більше, генерал навіть не знатиме статі своєї дитини. Андрій Подмазенко досі живий і мешкає у Росії, а онука генерала Власова живе у Франції.
Сам він в останні дні війни розвернув зброю своєї армії проти Німеччини і допоміг празькому повстанню, але було запізно.
"Власову запропонували евакуацію в Іспанію. Франко йому запропонував щось як політичний притулок. Власов, як це було не раз, і під Києвом і під Волховом, не покинув своїх солдат, в одній з колон проривався далі до американської зони. Один із патрулів, маючи в складі зрадника-перебіжчика, перехопив колону з Власовим. Там була колона з 60 машин. Перебіжчик показав, у якій машині сидить Власов і радянський патруль, не зустрічаючи опору з боку американців, бо їм все одно були ті розборки між "рускими" і їхніми зрадниками, дозволили арештувати Власова", – підсумував історик.
На конференції у Ялті Сталін вимагав від Черчилля та Рузвельта видавати йому усіх громадян СРСР, і ті погодилися. Кожен десятий учасник німецьких формувань, який повернулися на батьківщину, був страчений. Серед них і генерал Андрій Власов.
Джерело: 5.ua
