В Україні пам'ять про цю війну систематично викорінювали з масової свідомості понад 70 років більшовицької влади.
Для влади СРСР Перша світова не була чимось героїчним. Ленін ще на початку обіцяв війну імперіалістичну перетворити на громадянську. Тому героїв Першої світової радянські ідеологи замінили героями війни громадянської, пояснює історик Андрій Руссак. "Шкільна програма була побудована так, що було важко зрозуміти, де і коли Перша світова починається і чим закінчується. Згідно з офіційною радянською доктриною, Перша світова у Росії переросла у громадянську, а в ній перемогла Червона армія, тобто т. зв. "наші", яких, власне, за версією радянської влади, і треба було вшановувати як нових героїв", – пояснює історик.
Водночас на Заході не було кардинальних соціальних катаклізмів, не переглядалась історія через зміну політичної ситуації. Тому всі війни США і західноєвропейських країн займають належне місце в історії цих держав, а солдати є героями. "У Першій світовій загинуло до 1,5 млн. українців. Але немає жодного меморіалу загиблим на території України. Хоча би чисто з людської точки зору цю тему потрібно вивчати. Адже 1,5 млн. людей – це величезна цифра. І про них не лишилося жодного сліду", – каже історик.
За підрахунками істориків, загалом понад 4,5 млн. українців були мобілізовані до російської і австро-угорської армій. Але ця війна і досі незнана в українській історії.
Точної статистики щодо кількості українців, які воювали в арміях Росії і Австро-Угорщини, скільки загинуло, було поранено, потрапило в полон – немає. 
Під час Першої світової понад 1 млн цивільних в імперії загинули від хвороб і голоду. Скільки серед них було українців, говорити складно. Перша світова охопила Царство Польське, Білорусь, Західну Волинь, Литву, Курляндію, тому частка українців може бути менша за 30%, але все ж мовиться про кілька сотень тисяч загиблих, каже історик.
"В цілому, за можливо трохи завищеними оцінками, до 1,5 млн українців втратили своє життя під час Першої світової війни", – пояснює дослідник.
Більшість мобілізованих українців билися на російсько-австрійсько-німецькому фронті, що пролягав через Волинь, Галичину, Закарпаття, Поділля, Буковину і Бессарабію. Українці, піддані Австрії, воювали на Балканах, у північній Італії, на флоті в Середземномор'ї. У лавах російської армії – від Балтійського до Чорного морів, на Закавказзі, в Ірані, у складі експедиційного корпусу в Македонії та в північній Франції. Представники української діаспори билися в арміях Канади, Австралії, США. 
З 1914 до 1917 р. єдиною національною українською військовою частиною був легіон Українських січових стрільців (УСС) у складі австро-угорської армії. За час війни через його лави пройшли понад 9 тис. осіб. Втрати вбитими, пораненими й полоненими перевищили 3 тисячі.
Січові стрільці запекло билися проти російських військ. Відзначилися в обороні гір Маківка (1915) і Лисоня (1916). У складі легіону була й жіноча чота (жінки-стрільці й санітарки – щонайменше 36 осіб). Надалі "усуси" стали активними учасниками Української революції, однією з найкращих формацій українського війська. 
Повстанська боротьба тривала в Україні і після революції, представники політичної та військової еліти в еміграції були носіями ідеї української незалежності. На чужині діяв Державний Центр УНР, який у серпні 1992 р. передав свої повноваження урядові незалежної України.
Останні ветерани Першої світової відійшли у засвіти геть нещодавно – на початку 2010-х рр. Це були канадець Джон Бебкок (1900-2010), американець Френк Баклз (1901-2011), австралієць Клод Шулз (1901-2011) і британка Флоренс Грін (1901-2012). Останнім учасником із-поміж українців вважається уродженець Полтавщини Мусій Кричевський, який воював у війську Російської імперії. Він помер у Донецьку 26 грудня 2008 на 112-му році життя. Яків Гандзюк
Виходець із вінницьких селян Яків Гандзюк (1873-1918) – герой ще японсько-російської війни 1904-1905 рр., де на полі бою вислужив спадкове дворянство – під час Першої світової командував різними піхотними частинами і з'єднаннями царської армії. У боях 9 разів діставав поранення і контузії, зокрема тяжкі: шрапнеллю у праву частину тулуба, кулею в кисть лівої руки навиліт, контузію важким артилерійським снарядом із глибокою втратою свідомості. За бойові заслуги був підвищений до генерал-майора і нагороджений Георгіївською зброєю. Президент Франції Раймон Пуанкаре вшанував його однією з найвищих військових нагород своєї держави – Військовою медаллю (Médaille militaire). З початком революції Гандзюк вступив до Армії УНР. У лютому 1918 р. його в Києві розстріляли більшовики. Ще живого генерала по-звірячому добивали багнетами.
Павло Скоропадський
Нащадок давнього гетьмансько-старшинського роду Павло Скоропадський (1873-1945) відзначився вже на початку війни. 19 серпня 1914 р. в бою під Краупішкеном (нині Ульяново Калінінградської області РФ) він на чолі лейб-гвардії Кінного полку, попри жорстокий артилерійський, кулеметний і гвинтівковий вогонь німців, захопив їхні позиції та завдав противникові значних втрат. За це Скоропадського нагородили орденом Святого Георгія IV ст. Під час революції 1918 р. він став Гетьманом Української Держави.
Олександр Козаков
Дворянин, уродженець Херсонщини Олександр Козаков (1889-1919) став найкращим повітряним асом Російської імперії, особисто збивши 17 німецьких і австрійських літаків. Кавалер російських, британських і французьких орденів. 31 березня 1915 р. в небі над Польщею здійснив другий (після Петра Нестерова) в історії повітряний таран. Козаков не лише знищив німецький аероплан, але й здійснив вдалу посадку – вперше у світовій практиці, адже Нестеров під час тарану загинув.
Софія Галечко
Уродженка Лемківщини Софія Галечко (1891-1918) з початком війни добровільно вступила до легіону Українських січових стрільців. Служила санітаркою, розвідницею, стрільцем, отримала звання фенріха (хорунжої). Відзначилася у боях проти росіян у Карпатах зимою 1914-15 рр. та в бою за гору Маківку, була нагороджена срібною медаллю "За хоробрість".
Трагічно загинула, потрапивши у вир під час купання в річці Бистриця Надвірнянська на Івано-Франківщині. 
Петро Франко
Молодший син українського письменника Івана Франка, Петро Франко (1890-1941) служив поручником УСС. Відзначився в боях проти росіян під Семиківцями на Теребовлянщині восени 1915 р. Нагороджений офіцерською "Медаллю Воєнних Заслуг". Під час Української революції був організатором авіації Галицької армії.
У міжвоєнний час став викладачем, науковцем-хіміком, писав художні твори. За основною версією, розстріляний радянськими спецслужбістами. 
Ярослав Окуневський
Виходець із родини буковинських священиків Ярослав Окуневський (1860-1929) став адміралом, очолював медичну службу австро-угорського військово-морського флоту. Розробив медичний статут флоту, який, із невеликими змінами, чинний і досі у багатьох європейських країнах.
Кавалер орденів Австро-Угорщини, Німеччини, Іспанії, Китаю. Був волонтером. Жертвував значні кошти на легіон УСС, керував Українською санітарною місією у Відні. 1919 р. організував поставки життєво необхідних медикаментів для Армії УНР. 
Пилип Коновал
Селянин із Поділля Пилип Коновал (1888-1959) перед війною емігрував до Канади. Був добровольцем Канадського експедиційного корпусу. Протягом року брав участь у "траншейній війні" на півночі Франції, отримав звання капрала. Здійснив подвиг у кінці серпня 1917 р. в бою поблизу міста Ланс особисто "зачистив" два кулеметних гнізда, вбив щонайменше 16 німців, захопив один кулемет, а другий знищив гранатами. Цим самим надав можливість своєму батальйону продовжити наступ.
Удостоєний Хреста Вікторії – найвищої військової нагороди Великої Британії, яку йому в Лондоні особисто вручив король Георг V (дідусь Єлизавети ІІ). Єдиний в історії кавалер Хреста Вікторії родом зі Східної Європи. Меморіальні дошки на честь українця встановлені в Канаді і Франції. У Лансі 2017 р. відкрили Алею Коновала. 
Бонус: два цікавих факти
-
Німеччина завершила виплату репарацій, передбачених Версальським договором 1919 р. після Першої світової, аж 3 жовтня 2010 р. Тоді Берлін перевів останню велику суму – 70 млн євро. Більшу частину грошей отримали Франція і Бельгія.
-
Британський танкіст малював битви, у яких брав участь, і залишив детальний щоденник. Лейтенант британської королівської армії Кеннет Едвін Вуттон був танкістом Західного фронту.
Вуттон брав участь і у Іпрській битві (літо 1917 року), де загинуло пів мільйона солдатів з обох боків. Ось що він писав про це:
"Ми їхали крізь розриви, але довкола нас тільки падали шматки землі. Німецькі позиції були розтрощені до невпізнання – ми долали вирву за вирвою, і майже всі вони були заповнені багнюкою і людськими тілами. Доїхавши до вершини пагорба, ми виявили, що німці досі утримують ліс. Я бігав, ховаючись за танком, поки довкола рвалися снаряди. Варто було б залізти всередину, але я ненавидів задушливу тисняву машини, мені здавалося безпечніше назовні". Лейтенант також описав Різдвяне перемир'я 1914 р., коли командування з обох сторін намагалося подолати раптовий вибух людяності в солдатах і погрожувало жорстокими покараннями за будь-яку спробу братання з ворогом. А ось його спогади про Різдво 1916-го. Продуктами вже не ділилися, але й не стріляли один в одного:
"У нас був чудовий стіл на Святвечір у бліндажі – індичка, різдвяний пудинг, пиріг, фрукти і шампанське. Обидві сторони не стріляли. Патрулював із півночі до третьої, у святковому настрої". 
