29 листопада 2010 року у Лондоні на дев'яностому році пішла з життя Ірена Андерс – вдова національного героя Польщі генерала Владислава Андерса. З легендарною жінкою прощається, здається, уся Польща. Адже вона – не лише довгий час була першою леді непідлеглої Польщі на еміграції, а й героїня Другої світової війни, лейтенант польської армії під Британськими прапорами, а ще – співачка та кіноакторка.
Похована Ірена Андерс поруч із чоловіком – на горі Монте-Кассіно в Італії. Тут у травні 1944 року відбулася одна з найвизначніших битв Другої світової.
Проте, на пам'ятнику Ірені Андерс допущено одну невелику помилку. За якою криється водночас романтична, трагічна і дуже заплутана історія.
"До сих пір її презентують як польку. Сфальсифікована дата її народження. У Монте-Кассіно, де вона похована поряд зі своїм чоловіком, генералом Андерсом, вказана дата народження – 1920 рік. А вона народилась у 1917 році. Було старання, свідоме, закрити її українські сліди", – розповів історик Богдан Нагайло.
У Ірени Андерс було багато імен: її також знали як Ренату Богданську та Ірену Боруцьку. Але при народженні вона звалася Ірина Яросевич. Справжній рік її народження – 1917. Вона – донька греко-католицького священика.
У 1918 році українці проголошують у Львові Західно-Українську Народну Республіку. З цим не згодні поляки, які претендують на всю Галичину у складі відновленої Речі Посполитої. Починається українсько-польська війна. Батько Ірини Яросевич – капелан Української Галицької Армії. Після перемоги Польщі сім’я оселяється у Львові. Молода дівчина вчиться музики.
"Вона була красунею і дуже здібною, студіювала класичну музику – не тільки фортепіано, але й співала, наприклад, партію Тетяни в "Онегіні" та інші. Вона була однією з небагатьох українок, яким у лютому 1939 року поляки дозволили виступити у півгодинній програмі по радіо, де вони співали українські пісні", – стверджує історик.
У 1930-х роках Ірина знайомиться з молодими українськими музикантами і приєднується до їхньої музичної групи під назвою "Ябцьо-Джаз".
"Створена ще раніше, у 1930-1931 роках, такими видатними людьми як Кос-Анатольський, який теж студіював право, Леонід Яблонський – син офіцера УНР, який опинився як біженець у Львові", – відзначив Богдан Нагайло.
Ще один учасник "Ябцьо-Джазу" – молодий композитор Богдан Весоловський на прізвисько Бонді. Між Іриною Яросевич та Богданом зав'язалися романтичні стосунки. Такі ж легкі, як і музика, яку вони грали. Але чимдалі, тим у світі і в Галичині ставало тривожніше. Насувалася війна.
"Спочатку мотивами були любовні теми. Згодом, коли йшла радикалізація політичних процесів, коли вже навіть помірковані українські політики втратили надію до якоїсь домовленості з поляками, вона теж стала більш політизованою в кінці 1930-тих. Богдан був геніальним композитором, який і грав, і співав. Він належав до Пласту. Серед молодих хлопців, які належали у 1930-х роках, були Роман Шухевич, Степан Бандера та інші", – стверджує Богдан Нагайло.
Коли настав 1938 рік, на Закарпатті, яке входило до складу Чехословаччини, постає автономна Карпатська Україна. Охоплений патріотичними почуттями, Бонді рушає туди. Ірина залишилася у Львові.
"Це була велика любов. Але коли Весоловський пішов із Західної України до Закарпаття, він уже не міг повернутися. Кордони були закриті. Вони розлучились фізично назавжди, доля розвела їх у різні сторони, але та симпатія, перша любов залишилася", – доводить історик.
Ірина Яросевич втратила зв'язок із Богданом і навіть не знала, чи він живий. У пам'ять про нього вона взяла собі псевдо Рената Богданська і продовжила виступи на сцені. Утім, м'ясорубка великої війни уже впритул наближалася і до цієї аполітичної жінки. 1 вересня 1939 року Німеччина напала на Польщу. Невдовзі до Гітлера приєднався і Сталін.
Йосип Сталін любив працювати вночі. 17-го вересня 1939 року о 02:00 він запросив у Кремль посла Німеччини Шуленбурга. Він повідомив Третій Рейх, що вже вранці Червона Армія атакує Польщу зі сходу. Сталін довірливо дав почитати Шуленбургу текст ноти для польського посла.
Німецький дипломат обурився, адже офіційною причиною вступу СРСР у війну був захист поляків, українців та білорусів від німців. Вождь поблажливо погодився переписати ноту.
Радянські громадяни дізналися про напад СРСР на Польщу аж 18 вересня – з газет. Навіть не про напад – Червона Армія рушила захищати українців, білорусів, та й власне поляків – від самих поляків! Це був серйозний удар по й без того знекровленій Польщі. Уже за чотири дні на новому кордоні, у Бресті, відбувся спільний парад переможців.
З німецького боку його приймав танковий ас Гайнц Гудеріан, а з радянського – ветеран війни в Іспанії Семен Мойсейович Кривошеїн.
Утім, святкували трохи зарано. Частини польського війська ще продовжували відчайдушний опір.
Під містечком Красностав залишки армії збиралися довкола бригади, яку очолював генерал Владислав Андерс. У двадцятих числах вересня до з'єднання Владислава Андерса долучилася інша польська бригада, яку очолював полковник Павло Шандрук – українець, ветеран армії Української народної республіки.
Андерс вирішив пробиватися із залишками війська до Угорщини, Шандрук викликався прикривати відступ.
Поранений українець потрапив у полон до німців. Польський генерал так само поранений, але потрапляє в полон уже до Червоної Армії. Короткий час лікується у госпіталі у Львові, а згодом його переводять до Луб'янської тюрми у Москві. Але Андерсу, можна сказати, пощастило. Червона Армія полонила десятки тисяч польських солдатів та офіцерів. Понад 20 тисяч у 1940 році було розстріляно – у Катині під Смоленськом і біля українського Старобільська.
Генерал Андерс чудом вижив. Йому було передбачено іншу долю. 22 червня 1941 року колишній союзник Сталіна Гітлер напав на СРСР. Вождь пролетаріату почав шукати нових спільників і домовився про спільні дії зі США, Англією, а за їх посередництвом – із еміграційним урядом Польщі.
4 вересня 1941 року Владислава Андерса викликав до себе нарком внутрішніх справ Радянського Союзу Лаврентій Берія. Він повідомив полоненого генерала, що той вільний. І запропонував Андерсу очолити польську армію, яку СРСР збирається створити з полонених поляків. Андерс не довіряв Сталіну і не збирався воювати за Радянський Союз, але погодився.
Андерса привезли у чотирикімнатне помешкання в центрі Москви і сказали, що тепер це його квартира. Там порядкували прибиральниця і кухар, імовірно, агенти НКВС. Останній запитав нового господаря, що приготувати, і продемонстрував миску червоної ікри, шампанське, вино і багато горілки. Але Андерс, згадуючи голодні тюремні розмови з іншими в’язнями, попросив страву, про яку найбільше мріяли усі в неволі, – яєчню з беконом.
Того ж дня Андерса відвідали кілька польських офіцерів. Серед них – Зигмунт Берлінг. У 1939 році він не воював – відсидівся у власному будинку у Вільнюсі, який за пактом Молотова-Ріббентропа відійшов СРСР. Андерс не знав, що Берлінг уже працює на НКВС, і радо його прийняв.
НКВС на вимогу Берії швидко підготував інформацію: як виявилося, на території СРСР майже 400 тисяч репресованих поляків і членів їхніх родин. Щоправда, розкидані вони на велетенських територіях – від Сибіру до Казахстану. Звільнити спочатку дозволили тільки 30 тисяч – саме стільки мала складати армія. Та Андерс виторгував більше – йому вдалося витягти з ГУЛАГу 100 тисяч.
Їх доправили в селище Бузулук поблизу Оренбурга, де і почався процес формування війська. До полонених долучилися й охочі з волі. Серед тих, хто потрапив до армії, багато видатних у майбутньому людей. Наприклад, доброволець Менахем Бегін згодом стане прем’єр-міністром Ізраїлю.
Опинилася у складі польської армії Андерса і співачка Ірина Яросевич. На той час вона – вже учасниця польського ансамблю і була одружена з поляком Гвідоном Боруцьким.
До армії Андерса весь колектив записався з голодної безвиході.
"Якось, вирішивши, що голод важливіший за холод – я продала хутряну куртку, щоб купити кілька хлібин і велику банку смальцю. Ми сиділи з друзями на підлозі залізничного вагона і розігрівали це сало на якомусь карбіді, щоб було і тепло, і можна було вибирати шматочки...", – згадувала Ірина Яросевич.
У армії Андерса був хоч якийсь продуктовий пайок. Декому його не вистачало. Почалися крадіжки, за які генерал жорстоко карав. Польовий суд виніс кілька десятків смертних вироків. Їх виконали на місці. Дослідники стверджують – значна частина вбитих була невинуватою. Але крадіжки припинилися.
Між тим, Андерс за всяку ціну намагається вивести свою армію з СРСР. І за допомогою британців та США йому це вдається.
"Сталін хотів їх кидати на фронт на німців, як у м'ясорубку. Але Черчіль його переконав, що вони не будуть лояльні: "Давай їх мені. Я їх візьму, і вони будуть воювати проти німців", – стверджує Богдан Нагайло.
У 1942 році армія Андерса евакуюється до Ірану. Проте СРСР покинула не вся армія – залишився Зигмунт Берлінг із групою бійців. Саме з цього невеликого підрозділу Сталін починає формування нової польської армії, яку назвав "Народним Військом Польським". Воно згодом знадобиться йому для підпорядкування собі повоєнної Польщі.
Армія Андерса між тим починає свій довгий шлях.
"Ця новостворена польська армія – корпус Андерса, яку він очолив, йшла пішки через Іран, Ірак, Палестину. Із Александрії їх перевезли кораблями, і вони опинились в Монте-Кассіно якраз у ключових моментах величезної битви", – розповідає Нагайло.
До Монте-Кассіно дісталися далеко не всі. Майже усі кілька тисяч євреїв, які були в складі армії, залишилися в Палестині і стали засновниками держави Ізраїль.
Між тим, у армії Андерса з'являються фронтові романи. Один із них – між генералом Андерсом та співачкою Іриною Яросевич. Їм не заважає те, що обидва одружені.
"Як пізніше зізнався Андерс, я відразу ж "впала йому в око", і він уважно стежив за розвитком моєї сценічної кар'єри. Він давав мені знати про своє захоплення квітами або подарунками – все спокійно і без тиску, щоб не лякати або відбивати мене. З іншого боку, ми були свідками жорстоких солдатських страждань, ми обидвоє знали, що таке голод, нещастя, страх і мужність, і цей досвід став основою взаєморозуміння, на якому будуються всі тривалі відносини", – згадувала Ірина Яросевич.
Зараз важко сказати, чи йшлося про залицяння 50-річного тяжко пораненого генерала (куля так і сиділа у спині навпроти серця), чи навпаки – про загравання молодої 25-річної співачки. Як пізніше згадуватиме їхня спільна донька Анна-Марія: вдома тато був лише генералом, а мама – маршалом.
Мине багато років – і вже у ХХІ столітті журналісти поцікавляться в Ірини, чи пам'ятає вона перший поцілунок з Андерсом. Та жінка лише засміється, мовляв, це було 100 років тому.
Проте, на початку 1944 року про любов довелося забути – почалася битва при Монте-Кассіно. Там героїзм проявили якраз бійці армії Андерса. При взятті гори їх полягло 6 сотень.
"Три місяці альянти хотіли вибити німців із монастиря, який був на командних висотах у центральній Італії і блокував дорогу до Риму. Поляки остаточно взяли цей монастир і там поляком із Києва було написано пісню "Червоні маки на Монте-Кассіно", – доводить Богдан Нагайло.
Друг-українець генерала Андерса Павло Шандрук вийшов на свободу з німецького полону. Заслужений полководець і ветеран трьох війн повернувся до містечка Скерневіце, в якому служив до війни. Влаштовався механіком у місцевому кінотеатрі й щовечора показував фільми. Аж раптом певні німецькі кола запропонували йому очолити дивізію СС "Галичина", пообіцявши, що вона стане українською армією. Шандрук погодився.
Тим часом СРСР, США та Британія ділили світ по-новому. Місця незалежним демократичним Україні та Польщі вони не знайшли. Обидві країни вже захоплені Червоною Армією – Польща за допомогою так званого війська Берлінга.
Дивізія "Галичина" під керівництвом Павла Шандрука проголошена Українською Національною Армією і здається англійцям. Проте радянські агенти все одно вимагають видати українських солдатів і вивезти їх до СРСР. Британцям байдуже: менше людей – менше харчів.
Шандрук дізнався, що поруч, в Італії, – його давній побратим за Військом Польським Владислав Андерс, і пише йому листа. Без особливої надії на успіх. Але…
"І питаються генерала Андерса, як і Папу Римського: що робити з ними? Віддавати Сталіну? І Андерс сказав: ні в якому випадку. Це ж піддані Польщі. Це дуже дивна поведінка для лідера польської армії. Особливо після всіх подій на Волині і т. д. Я знайшов у листуванні сестри Ірини, переданому з Америки до Львова, що молодший брат Ірини загинув у дивізії під Бродами. А вона постійно писала про нього, що "мій молодший брат Стефко, якого я так любила, – він пропав"",– відзначає історик Богдан Нагайло.
Після війни генерал Андерс одружився з Іриною Яросевич, яка стала Іреною Андерс. Хоча залишилися співачкою та кіноакторкою. Під час однієї з поїздок вона випадково зустрічає свою першу любов – Богдана Весоловського.
"Ірина Яросевич, яка стала дружиною польського Де Голля, тобто генерала Андерса, опинилась у Лондоні. Жила там і була першою леді польської діаспори, але не забувала і про Богдана. Інколи, коли вона їздила в Північну Америку і виступала з польськими групами, вони зустрічалися. Ірина Яросевич, яка ідентифікувалася з Польщею, ставши національною іконою Польщі у 1960 – 1970 роки, якраз після смерті свого чоловіка, який був набагато старшим, записала кілька пісень у Лондоні українською мовою. Серед них була і фантастична пісня "Я знов тобі". Музику написав Веселовський, а вірші – Ганна Чубач. У пісні є такі слова: "Я знов тобі, я знов для тебе…" – відзначив історик.
Ірена Андерс померла у 2010 році в Лондоні. Поховали її поруч із чоловіком та бойовими побратимами – на горі Монте-Кассіно.
Перед смертю Ірина інкогніто побувала в Україні, відвідала могили рідних. Так закінчилася одна з неймовірних драм Другої світової війни.
Джерело: 5.ua
