Лютий 2018 року. На пресконференції в Римі міністр зовнішніх справ РФ Сергій Лавров безапеляційно заявляє: українська влада – злочинна, а її герої – гітлерівські посіпаки. Засудження ОУН у Нюрнберзі – уже давно спростований фейк, але його реальне підґрунтя – феєричніше за будь-які вигадки Лаврова.
Після Другої світової Кремль справді намагався добитися міжнародного засудження ОУН та УПА як злочинних організацій. Для цього у лютому 1946 у Нюрнберзі про українців раптом заговорив свідок обвинувачення від СРСР – фельдмаршал Фрідріх Паулюс. Він здався в полон під Сталінградом, і після трьох років обробки в радянських таборах слухняно заявив, що Німеччина використовувала проти СРСР українських націоналістів, а ще – греко-католицьку церкву. Заступник генпрокурора СРСР Микола Зоря додав, що Бандера і Мельник – платні агенти Гітлера і учасники його злочинів. Трибунал зажадав підтверджень, і СРСР поспіхом надав цілу масу нацистських документів про ОУН. І це був грандіозний провал.
Через власне недбальство чи безграмотність радянська делегація замість очорнення УПА – перед усім світом довела її боротьбу з нацизмом. Перший же документ засвідчив: ССівці почали таємно знищувати бандерівців ще в листопаді 1941 року, бо ті готували національне повстання. Інші матеріали були ще сенсаційнішими: антинацистське повстання без будь-якої зовнішньої підтримки таки вибухнуло, і між гітлерівцями і націоналістами розпочалася справжня війна.
Прагматики кажуть, що усі війни у світі ведуться виключно за ресурси. Під час Другої світової Україна була невичерпним джерелом найважливішого з них, ціннішого за нафту й газ. Важливого настільки, що американський воєнкор Едгар Сноу в 1941-му назвав усю Другу світову "війною за Україну".
Перша світова запам'яталася німцям не тільки геополітичними поразками і бойовими втратами, їх відчули не всі. Зате увесь німецький народ страждав від катастрофічної нестачі харчів. Спроба запровадження карткової системи не допомогла – Володимир Ленін саркастично назвав її "ідеально організованим голодом". Тому в 1918-му в країні вибухнула Листопадова революція, яка призвела до розвалу фронту і капітуляції. Під час Другої світової Гітлер твердо вирішив не допустити нічого подібного. "Німецький народ не повинен відчувати тягаря війни", – казав він, і противився будь-яким обмеженням постачання продуктів для німців за рахунок українців.
Гітлер пожертвував Москвою, щоб встигнути розбити Київське угруповання Червоної армії ще до жнив. Щоб було кому збирати врожай, відпустив на волю більш ніж мільйон радянських полонених. На два роки Україна стала німецькою житницею. Але ситі роки нацистів закінчилися в 1943-му, й найбільше до цього доклались українські націоналісти. Їх нацисти почали арештовувати ще влітку 1941-го, після проголошення Акту відновлення Української держави у Львові. З листопада почалися таємні масові страти. Документ про це радянський прокурор Зоря так нерозважливо надав Нюрнберзькому трибуналу.
Націоналісти пішли в підпілля. Не маючи змоги творити власні легальні структури, вони масово засилали своїх агентів до колабораційних формувань. Особливо таких, де дають зброю і вчать стріляти. Одним із таких агентів був молодий націоналіст зі Львівщини Степан Коваль. До війни він встиг послужити у польській армії й посидіти в польській тюрмі за українську агітацію. Після нападу Німеччини на СРСР поїхав до Львова, потім на Волинь. Там ОУН намагалась створити свої збройні підрозділи. У Луцьку формувався Відділ особливого призначення імені Євгена Коновальця. Його також називали Першим українським полком. Але нацисти творити українську армію не дозволили й перетворили полк на воєнізовану школу підготовки сільськогосподарських комендантів "Ланддінст Украіне". Зброю та однострої бійцям залишили. Оскільки творців полку, явних діячів ОУН, нацисти незабаром заарештували, її керівником зумів стати підпільник Степан Коваль. І розпочав роботу не в інтересах окупантів. Підготовка знадобилась уже навесні 1943-го. Степан Коваль перетворився на відомого партизанського командира, уже під повстанським псевдонімом "Юрій Рубашенко".
Путін і його пропагандисти постійно називають українських повстанців посібниками нацизму. У цьому кремлівський зверхник копіює іншого диктатора, який теж заперечував самостійність бандерівського руху. І цей диктатор – не Сталін, а Гітлер.
У кінці 1942-го року революційне крило ОУН почало творити власні збройні відділи. У лютому наступного року відбулися перші бої новоствореної УПА з нацистами. Повстанці штурмували опорні пункти окупантів у Володимирці, Кременці, Цумані та інших містах Волині. Намагалися здобути зброю та визволити з тюрем полонених товаришів. Сил було вкрай мало, а перемоги давалися ціною важких втрат. Загинули творці перших загонів УПА генерал Іван Климів та полковник Григорій Перегіняк.
"Це середина 43-го року. Ще немає думки про те, що Німеччина програла війну. Це достатньо стійка система, особливо на Волині", – нагадав історик Андрій Дуда.
Тоді ОУН кинула заклик до українців, які опинилися на німецькій службі. Їм обіцяли прощення минулих гріхів за перехід на бік повстанців зі зброєю в руках. Організацією процесу зайнялись агенти повстанців, такі як Степан Коваль. Він наказав своїм бійцям забрати зброю з німецького складу, заарештував нацистських офіцерів і організовано вивів усіх у ліс. Із колишніх підлеглих він сформував повстанський загін. Станом на березень 1943-го курінь Рубашенка був найбільшим підрозділом молодої УПА на Волині. Цей інцидент став іскрою, яка спричинила справжній вибух. Навчені й озброєні українські добровольці німецької армії та поліції почали переходити до УПА цілими батальйонами. За весну 1943-го сили повстанців зросли вшестеро. Система окупаційної влади на Волині просто впала, а число ударів по окупантах, навпаки, різко зросло.
"Активізація повстанців у цей період справді велика. Тобто бої на Волині проходять із величезною частотою. І очевидно це стало проблемою для німецької окупаційної влади. Повстанські загони ще на початку, ще до середини 1943-го року ведуть реально активну боротьбу. На відміну, до речі, від червоних партизанів, які в той час теж діяли в тому регіоні, але такої активності не проявляли, й німці для себе не бачили проблеми в радянській партизанці", – зазначив Дуда.
Нацисти не визнали, що самі викликали ненависть населення терором і визискуванням. Натомість просто звинуватили Бандеру в роботі на Сталіна.
"Нацисти скидали з літаків летючки, в яких намагалися дискредитувати українських повстанців. Писали різні нісенітниці, що, мовляв, Степан Бандера співпрацює з СРСР, що ОУНівці – це агенти більшовиків, бо вони борються проти німецької армії, яка нібито визволяє Україну від більшовиків. Намагалися зробити розкол між галичанами й волиняками. Називали повстанців "прибульцями з Галичини", недоученими галицькими студентами, навіть галицькими жидами обзивали", – розповів історик Ігор Бігун.
Цинізм ситуації був у тому, що Бандера у цей час сидів у нацистському концтаборі Заксенгаузен. У сусідньому блоці тримали сина Сталіна Якова. Саме тоді, навесні 1943-го, лейтенант Джугашвілі не витримав неволі й вкоротив собі віку, кинувшись на загорожу з колючого дроту. Однак нацистська пропаганда не соромлячись приписувала Бандері співробітництво зі Сталіним.
"Така пропаганда не мала впливу на населення, тому що численні каральні операції, спалені села, пограбовані господарства говорили зовсім про іншу картину", – наголосив Бігун.
На відміну від пропаганди, у своїх службових документах нацисти оцінювали ситуацію реалістичніше й визнавали, що на Волині відбувається національне повстання.
У 1943-му Гітлер нарешті був змушений обмежити постачання продуктів для населення. У Німеччині, як і в Першу світову, з'явився ерзац-хліб із незрозумілими домішками та горохова ковбаса, тому що українське м'ясо та пшениця тепер значною мірою йшли на склади української армії й Української держави.
Поки московська пропаганда розповідала про те, що українські націоналісти служать Гітлеру, ті воювали і в буквальному сенсі визволяли Україну від нацистів.
"Коли повстанська армія почала опановувати більше території Волині з німецькими загарбниками, вони почали громити гарнізони, тіснити німецькі війська, захоплювати населені пункти, захоплювати території. Таким чином почали утворюватися терени, де окупаційної влади вже не було. На таких територіях почали утворюватися повстанські республіки. Тобто терени, де влада повністю належала українському націоналістичному підпіллю", – уточнив Бігун.
Більшовики, як і нацисти, попри брехню власної пропаганди, чудово знали про справжній стан речей. Навесні-влітку 1943 року на Волині та Поліссі виникло кілька анклавів, повністю підпорядкованих УПА.
"На території Волинської області, на північний схід від міста Володимира-Волинського, існувала територія в Свинаринському лісовому масиві, яка називалася Січчю, за аналогією із Запорозькою Січчю. Там діяв і загін УПА, який називався "Січ". Кілька сіл із центром у селі Вовчак теж були неприступними для німців, там не було німецької влади. Там панували підпільники й повстанці з УПА. Це була відома повстанська республіка. Крім того, повстанською республікою теж називали село Антонівці. Це межа сучасних Тернопільської та Рівненської областей. Антоновецька республіка, де розташовувалася група УПА "Богун", – зазначив Бігун.
Найбільшою ж територією свободи на Волині стала Колківська республіка, і її виникнення – заслуга Степана Коваля.
"Утворилася вона навесні 1943 року. Є різні дати щодо утворення – або травень, або червень. Мабуть, найбільш вірогідною є дата 15 травня 1943 року. Це день, коли курінь під командуванням Степана Коваля, псевдо "Юрій Рубашенко", захопив це містечко", – додав Бігун.
Перед цим повстанці зачистили від нацистів усю територію Колківського та сусідніх районів і підступили до Луцька. Нечисленні німецькі гарнізони панічно готувалися до оборони й не поспішали допомагати один одному, тому взяття столиці республіки пройшло фактично безкровно. Колки на цілих пів року перетворилися на центр антинацистського опору та осередок незалежної держави. На в'їзді до містечка навіть встановили табличку "Тимчасова столиця України".
"Туди перемістилися численні служби і підпілля, і УПА. Наприклад, коли утворився штаб групи УПА "Турів", тобто Волинської області, то цей штаб був у Колках, а в сусідньому селі Старосіллі розташовувався політичний штаб, тобто штаб області, суспільно-політична референтура. У самих Колках була організована комендатура УПА, яка стежила за порядком. Також там були курси медсестер і саперів. З початком вересня відновила діяльність школа", – зазначив Бігун.
Найважливіше для населення визволених зон – їх позбавили від нацистського терору, вивезення молоді на роботи до Німеччини та грабіжницьких поборів. Із початком національного повстання кількість вивезених до Райху примусових робітників скоротилась одразу в 5 разів. Обсяги вивезення продовольства з Волині впали одразу майже на 80%.
"У Колках і визволених довколишніх селах почали працювати різноманітні підприємства. Насамперед відремонтували електростанцію, яка давала енергію для численних майстерень: шевські, кравецькі, майстерні з виробництва ковбас, різноманітних харчів, крім того, почали діяти лікарні. Також відновила свою діяльність "Просвіта", а при ній почав діяти місцевий театр", – наголосив Бігун.
На визволених теренах будувалася власна держава. Навіть із власною валютою – українською.
"В УПА створили такі собі облігації, які називалися бофонами. Тобто це скорочення фрази "на бойовий фонд". Якщо людина віддавала там якісь харчі, постачання, яке потребували повстанці, то повстанці розплачувалися такими облігаціями. Також передбачалося, що коли буде здобута самостійна Україна, то люди зможуть обміняти ці бофони на справжні українські гроші", – розповів Бігун.
Сил на поборювання української республіки в нацистів спочатку не вистачало. Вони хаотично створювали колабораційні формування з місцевих поляків, та стягували на Волинь підрозділи з росіян та азійських народів. Місцевий фюрер СС і поліції видавав грізні накази про боротьбу з бандами й навіть просив українців припинити війну, але безуспішно.
"Перші кілька місяців Колківської республіки минули відносно мирно. Один зі свідків згадував, що люди навіть забули, що довкола триває війна", – додав Бігун.
Українська республіка в нацистському тилу не могла проіснувати довго. Уже влітку Гітлер зрозумів масштаб катастрофи й прислав на Волинь свого головного спеціаліста з боротьби з партизанами, а також цілу дивізію СС на чолі зі своїм зятем, проте зазнав принизливої поразки.
Джерело: 5.ua
