УКР РУС
» » Спіймати "Борсука": як останній командир УПА кілька разів виривався із рук КДБ
Всі новини

Спіймати "Борсука": як останній командир УПА кілька разів виривався із рук КДБ

Живучість визвольного руху забезпечував, зокрема, досвід нового керівника – Василя Кука – "Леміша". Член Проводу ОУН з 1941 р., один із організаторів проголошення Акта відновлення незалежності 30 червня 1941 р., провідник ОУН у південно-східній Україні, командир УПА-Південь, а згодом – заступник головного командира УПА – рух очолив один із кращих.

Друга погана новина для чекістів: Кук був не лише добрим організатором та командиром, а й членом ОУН із найбільшим стажем перебування в підпіллі. "Леміш" перейшов на нелегальне становище після кількох арештів ще за часів польської окупації в 1937 р.

Попри те, що до вересня 1939 р. польська поліція розшукувала його, він активно діяв, зокрема облаштував на Підгаєччині підпільну друкарню для публікації видань ОУН. Врешті, поляки так і не змогли ще раз затримати Василя.

Знову заарештований уже новими окупантами – німцями – восени 1941 р., проте не надовго: Кук утік із в'язниці й переїхав на Дніпропетровщину.


Німецька окупація Зх. Україниphoto-lviv.in.ua

1944 р. Василем Куком, як членом Проводу ОУН, зацікавилось НКВД. Він стає одним із фігурантів оперативно-розшукової справи "Берлога", заведеної на керівництво підпілля. Згодом, на початку 1945-го, матеріали про "Леміша" виділяються в окрему оперативну-розшукову справу.

Чекісти говорили про надзвичайні здібності підпільника, хитрість та невловимість і "нагородили" розшуковим псевдонімом "Борсук". Полювання на "Борсука" тривало майже 10 років, доки він потрапив у пастку.

"Маючи в особі Кука небезпечного ворога держави і досвідченого підпільника, з метою його розшуку і захоплення чекістськими органами України були вжиті заходи для того, щоб в першу чергу встановити його місця переховування, виявити бандгрупи, на яких він базується, і канали його зв'язку із закордоном", – писали оперативники.

У 1950 р. МДБ вирахувало, що Кук переховується на межі Львівщини, Тернопільщини та Станіславщини (тепер Івано-Франківська обл. – ред.). Місце було обране не випадково – по-перше, територія густо засаджена лісами, по-друге, швидкий і постійний перехід між областями створював додаткові труднощі для чекістів, забюрократизовані структури яких діяли в межах конкретних територіальних одиниць.

У травні – червні 1950 р. МДБісти отримали точнішу інформацію про перебування Кука. Вони влаштували масштабну облаву. Тоді загинули повстанці із відділу, в якому перебував Василь Кук, зокрема його особистий охоронець "Муха". Та командир прорвався з оточення.

У лютому наступного року "органи" узяли живим провідника Подільського крайового проводу ОУН Василя Бея – "Уласа". Той безпосередньо контактував зі своїм керівником, тож саме через це росіяни думали вийти на Кука. Арештант "був завербований та в якості агента повернувся до бандоунівського підпілля". Та "Улас", зв'язавшись із командиром, розповів про вербування і продовжив боротьбу до своєї загибелі в травні 1952 р.


Зв'язкові Василя Кукаphoto-lviv.in.ua

Утім був у чекістів і серйозний успіх: у жовтні 1951 р. вони взяли в полон емісара Закордонного представництва Української Головної визвольної ради (УГВР) Василя Охримовича, який за допомогою розвідки США повернувся в Україну й утримував контакт із керівником підпілля.

"Використовуючи цю обставину, від імені Охримовича була почата агентурна гра, в результаті якої вдалося встановити, що Кук весною 1953 року перейшов переховуватися в Станіславську область на базу т. зв. Рогатинського надрайонного проводу ОУН... Однак внаслідок того, що Кук розшифрував гру, завершити її успішно і захопити його через ці можливості не вдалося", – писали в МГБ.

Час від часу чекісти наближалися до Василя Кука впритул, але йому вдавалося вирватися з їхніх тенет.

"У грудні 1952 р. оперативно-військовою групою вбито бандитів "Зенка" та "Орача", які, як згодом з'ясувалося, до дня ліквідації переховувалися в одному бункері з Куком", – читаємо в документі спецслужби.

11 липня 1953 р. при спробі переходу на схід України в полон захопили Василя Галасу – провідника ОУН на Волині та Поліссі, найближчого соратника останнього командира УПА та його дружину Марію Савчин.

Учасник операції Георгій Санніков писав: "Захоплення цих ворогів радянської влади було здійснене однією з агентурних спецбоївок із застосуванням спецпрепарату "Нептун-47" (сильнодіюче снодійне, яке додавали до їжі або напоїв). Однак нам не вдалося змусити Галасу надати допомогу органам КГБ і вийти на "Леміша" та інших поки чинних упівців. Він перехитрував нас, давши брехливі свідчення".


Георгій Санніков, мисливець на Кука (зліва)відкриті джерела

Далі настала чи не найважча зима в довгому підпільному житті Василя Кука – 1953-1954 рр. Постійні облави, викриття сховищ, де можна було перебути холодну пору року. Утім він зумів уникнути арешту і весною почав налагоджувати контакт з існуючими клітинами підпілля. Саме цей момент вирішили використати чекісти для завершення багаторічних пошуків.

"КДБ при Раді міністрів УРСР розробив детальний план заходів, який передбачав вербовку "Юрка" (зв'язкового Кука – ред.) в якості агента, створення агентурної групи в складі спецагентів "Карпа", "Жарова" і "Богуна" ("Юрко"), скерування їх на пункти зустрічей, де міг з'явитися Кук, і очікування його приходу в бункері "Почекальня", – читаємо в їхніх документах.

Для успішних дій спецагентів була напрацьована ретельна легенда про лінію поведінки на кожен конкретний випадок, і стояло завдання будь-що захопити Кука живим. Зі спецагентами тримався постійний зв'язок через радіо, було відпрацьовано взаємодію зі спеціальною опергрупою КГБ, створеною для підтримки регулярного контакту і надання в потрібний момент необхідної допомоги.

23 травня 1954 р. Василь Кук та його дружина Уляна Крюченко прибули у місце зустрічі зі зв'язковим. Невдовзі прийшов "Юрко", який мав за завдання переправити їх по зв'язку далі на схід, але перед тим запропонував перепочити у криївці неподалік.

Втомлене подружжя погодилося. Зв'язкового вони знали давно і тому довіряли. У криївці швидко заснули. Зв'язковий та агент "Юрко" натис кнопку пристрою "Тривога", яким було обладнано сховок.


Криївкаkalushnews

За кілометри звідти, у райвідділку КГБ засвітилась лампа, сигналізуючи, що пастка зачинилася – "Борсук" впіймався.

До криївки негайно виїхали озброєні чекісти. Тим часом, прокинувшись, Кук побачив направлений на нього автомат у руках... тепер уже колишнього товариша.

Останні хвилини операції описував її учасник Георгій Санніков:

"Затримані "Леміш" і Оксана (псевдоніми В. Кука та його дружини – ред.) з допомогою чекістів піднімаються на поверхню. Там їх підхоплюють руки людей, що стоять довкола. В оточенні декілька осіб відводять на кілька метрів від люка. Усі мовчать. З люка з'являються чекісти, які обшукували затриманих. Останнім на поверхню виходить довготелесий Чумак (він же агент "Юрко"). У руках у нього всі речі "Леміша" та Оксани, їхня зброя".

Та ця тріумфальна мить не стала кінцем боротьби спецслужб із Куком. Останнього командира УПА чекав останній, найдовший і найважчий бій, в якому він залишився сам на сам проти системи...

"Чому тебе не вбили?" – часто питали Кука протягом довгого життя. Відповіді він не знав. Але знали ті, хто його затримали 1954 р. Один із них, Георгій Санніков, через пів століття розповів у мемуарах:

"Розстріляти його було надто простим і оперативно невиправданим рішенням. Поки він був потрібен живим, там буде видно. Можливо, вдасться схилити його до співпраці, примусити попрацювати на радянську владу. Такого рівня лідера ОУН, який потрапив до рук чекістів живим, у держбезпеки ще не було. А раптом Леміш, переконавшись у безвихідності свого становища, дасть згоду і допоможе в широкому пропагандистському плані? Ефект був би грандіозний. Ще б пак, сам Леміш закликає до співпраці з радянською владою непокірних українців. Закордонні центри ОУН відразу практично припинили би своє існування... Мертвий він перетвориться на мученика віри та ідеї".


НКВС / КДБвідкриті джерела

Та практичний підхід ще треба було узгодити на рівні Кремля, а тут думки розходились: одні московські можновладці пропонували влаштувати гучне пропагандистське судилище, а на думку самого Хрущова, Кука слід було розстріляти.

У суперечці перемогли чекісти, складно сказати чому. Можливо, тому, що після смерті Сталіна позиції Компартії ослабли, а новий керівник лише закріплювався.

Можливо, і тому, що, не розстрілявши керівника підпілля УПА, нічого не втрачали, адже могли зробити це пізніше. Крім того, факт арешту Кука був суворою таємницею – учасники операції дали підписку про нерозголошення.

З українського керівництва про арешт знали лише троє: секретар ЦК КПУ Кириченко, секретар ЦК КПУ із пропаганди і генпрокурор УРСР Руденко. Офіційно розшук "Леміша" тривав за участі тисяч людей.

Тим часом об'єкт розшуку сидів у внутрішній тюрмі КГБ, на Володимирській, 33 (нині будівля СБУ – ред.) у Києві, де його не лише допитували, а й намагалися ідеологічно обробляти. Георгій Санніков, ідеологічний "вихователь", визнавав, що часто програвав у суперечках із Василем Куком.

Іноді після завершення "дебатів" просив дівчат, які здійснювали запис бесід, витирати деякі моменти, бо "якби голова КДБ, а доповідалося саме йому, почув дещо зі сказаного, то мене в найкращому випадку усунули би від роботи з Куком".

На допитах Кук розповідав про власну боротьбу та боротьбу своїх побратимів. Це не давало користі КГБ, адже більшість із тих, про кого йшлося, на той час уже загинули, інші – перебували в таборах.

А Кук перетворив свою 4-томну справу на цінне джерело для сучасних істориків УПА, яке збереглося до наших днів.


Київ, вул. Володимирська, 33 (1940-50-ті рр.)tyzhden.ua

Унікальну інформацію про останнього командира УПА можна знайти не тільки в його справі, але й у матеріалах оперативно-розшукової справи "Блок", заведеної чекістами на українських дисидентів. Тут, зокрема, є доповідна голови КДБ УРСР Федорчука з листопада 1974 р. на ім'я керівника Компартії УРСР Щербицького, цілком присвячена Василеві Куку.

Через 20 років після арешту "Леміша", коли головними супротивниками чекістів були дисиденти, а не повстанці, керівник КДБ України писав про нього як про "найбільш небезпечну особистість у націоналістичному середовищі".

Федорчук ретельно підкріплював свою тезу низкою фактів. Завдяки чому нині й відомо про найтриваліше й найважче протистояння Василя Кука із режимом – двобій у форматі один проти системи.

Отже, Кука лишили живим, аби використати "в оперативних іграх з американською і англійською розвідками та націоналістичними центрами для проникнення агентів КДБ в агентурну сітку спецслужб супротивника і закордонні центри ОУН, перехоплення каналів зв'язку, що ведуть до націоналістичних елементів в Україні, вивід у СРСР шпигунів та емісарів, їх захоплення, передачу за кордон дезінформаційних даних і вирішення інших оперативних завдань".

Перераховані вище цілі в якості звинувачень Василь Кук не раз чув після проголошення незалежності України. Дослідники пропонують за словами головного українського чекіста – особи, не зацікавленої у відбілюванні ворога – відтворити "співпрацю" головного командира УПА з органами.

Остаточне рішення про "використання" Кука було прийняте КДБ СРСР наприкінці 1957 р. Після цього "з ним проводилися відповідні бесіди, на яких він висував власні умови, добиваючись звільнення з-під варти. Куку було вказано на невідповідність висунутих ним вимог, оскільки він практично нічого не зробив для допомоги органам держбезпеки".

Чекісти побоювалися звільняти Василя Кука, і він був залучений до оперативних заходів, залишаючись в ув'язненні.


Кайданкиkypur.net

"Хоча він і дав згоду на участь у них, але під усякими приводами відразу ж став уникати виконання своїх обіцянок, не відкрив наявних у нього домовленостей щодо зв'язку із закордонними центрами ОУН, став вносити сумнівні пропозиції", – бідкалися КДБісти.

Очевидно, ці пропозиції мали не лише завадити чекістам, але й попередити друзів ОУН за кордоном про перебування під арештом.

Повністю викрити задуми Кука в КДБ не могли, не могли йому й довірити продовжити його діяльність.

"З цих причин проведення оперативних ігор із використанням Кука незабаром було припинене, і КГБ прийняв рішення про його використання у пропагандистських заходах, які проводили органи держбезпеки проти антирадянських організацій українських націоналістів", – читаємо в документі.

Пропагандистський ефект каяття останнього керівника підпілля суттєво посилювало милосердя радянської влади. Тому 14 червня 1960 р. постановою Президії Верховної Ради СРСР Василь Кук та його дружина Уляна Крюченко були помилувані.

Про те, що відбувалося за лаштунками цієї милості, пише Федорчук у своєму листі керівнику партії: "При звільненні Кука з-під варти і проведенні з ним роботи з його ідейного переконання передбачалося організувати його виступ на пресконференції перед закордонними та радянськими журналістами, у пресі і на радіо, підготувати з його участю звернення до ОУНівських угруповань за кордоном, випустити від імені Кука брошуру для поширення серед еміграції, в яких показати антинародну сутність українського націоналізму".

Проте з цих "наполеонівських" планів реалізовано лише один: "підготовлено від імені Кука відкритий лист під заголовком "До Стецька, Лебедя, Ленкавського, Ребет і до всіх українців, що проживають за кордоном", під машинописним текстом якого він 22 серпня поставив свій підпис".


Архівprm.ua

Лист поширили через підконтрольне КДБ "Товариство культурних зв'язків з українцями за кордоном" в діаспорі та в західноукраїнських газетах.

"8 вересня того ж року Кук був завербований Комітетом державної безпеки України в якості агента з метою використання в заходах щодо компрометації керівників закордонних націоналістичних центрів", – йдеться в документі.

Для тих, хто хотів би звинуватити останнього командира у зраді, цих слів головного чекіста мало б вистачати. Та Федорчук відверто писав далі:

"Однак від виконання завдань КДБ він ухилявся, ніяких матеріалів, що заслуговували на оперативну увагу, не надавав (робота з ним проводилася керівним складом КДБ УРСР). В останні роки зв'язок із Куком як агентом припинено, але з оперативних міркувань йому про це не повідомлялося".

Тож керівник КДБ УРСР мусив визнати: навіть керівники його структури не змогли зробити з Кука, який цілковито був у їхніх руках, агента.

"Одразу після звільнення Кук відмовився від написання якихось статей проти українських націоналістів і при цьому став вимагати, щоб органи КДБ звільнили з місць ув'язнення низку учасників бандоунівського підпілля, повернули зі спецпоселень усіх його родичів та ін. Ці прохання Кука були виконані", – нарікав на зухвалого "підопічного" Федорчук.

Серед звільнених були не лише родичі Василя Кука, але й члени Проводу ОУН Михайло Степаняк та Петро Дужий, свого часу засуджені до розстрілу, який замінили на 25 років таборів.

Кука поселили у невелику квартиру на Дарниці, не завадили вступити на навчання на історичний факультет, згодом – на роботу в Центральний історичний архів та Інститут історії.


Василь Кукdepo.ua

"Це плата за зраду", – казатимуть його недруги. Насправді ж КДБісти, розуміючи недієвість "батога", працювали пряником. Але "невдячний" Кук не мінявся.

"Усе це не справило належного впливу на Кука, співпрацювати з органами КГБ він не став. Будучи націоналістом-фанатиком і твердо залишаючись на попередніх ворожих позиціях, він зрадив попередні обіцянки. Ніяких статей та інших матеріалів проти українських націоналістів отримати від нього протягом більш як десяти років так і не вдалося", – писав Федорчук про старання КДБ.

Василь Кук не просто залишався бездіяльним щодо "благодійників". Він продовжував тиху боротьбу з ними, даючи чекістам майстер-класи українського підпільника.

Наприклад: "У процесі спостереження за Куком зафіксовано низку фактів, які дають підстави вважати, що він міг використати визволення від кримінальної відповідальності і наступне перебування на волі для продовження антирадянської діяльності та вчинення інших злочинів. При його виїздах в Ленінград в 1965 р. і в Москву в 1969-му відзначено, що він поводив себе підозріло, застосовував різні хитрощі з метою виявлення переслідування. В обох випадках йому вдавалося втекти від зовнішнього спостереження і безконтрольно повертатися до Києва".


Василь Кук, фото з прихованої камери КДБ, 1960-тіdepo.ua

Документ, написаний Федорчуком у листопаді 1974 р., тобто через рік після великого розгрому українського дисидентського руху, засвідчує контакт останнього командира УПА з цим середовищем. Зокрема, наголошується, що Кук не раз відвідував Оксану Мешко, син якої Олександр Сергієнко також був ув'язнений як дисидент.

Мешко була об'єктом справи "Блок", підтримувала зв'язки з іншими фігурантами цієї ж справи – на той момент заарештованими Іваном Дзюбою, Іваном Світличним, В'ячеславом Чорноволом, Євгеном Сверстюком, Валентином Морозом, Василем Стусом.

Керівник КДБ УРСР Федорчук, який писав доповідну Щербицькому, вирішив перерахувати перед керівником компартії України гріхи Василя Кука. Він мав на меті добитися скасування помилування Кука та притягнути його до кримінальної відповідальності.

Та цього не сталося. Адже тоді відповідати довелося б не лише старому підпільнику, а й десяткам чи сотням чекістів, які бралися за його "перевиховання" та "оперативне використання". А багато з них за 20 років, що минули від арешту Кука, високо піднялися по службових сходинах, стали керівниками важливих підрозділів у структурі безпеки.

Тому пропозиція Федорчука застрягла десь у коридорах влади, і 60-річний підпільник не повернувся в тюрму.


Підпільник Василь Кук, 1990-тіistpravda.com.ua

Хоча КДБісти не забували про нього аж до краху СРСР, один із них у розмові з Георгієм Санніковим сказав:

"Знаєш, до кінця свого життя він буде в колі нашого зору, наш вічний об'єкт розробки... Він так і не пішов на співпрацю з нами, залишився на своїх позиціях переконаного борця за "незалежну, вільну" Україну... Ми ж знаємо його добре – смілива людина... Ми й зараз контролюємо кожен його крок, проводимо по ньому весь комплекс агентурно-оперативних і оперативно-технічних заходів. Слухати його ми будемо завжди".

Їхнє "завжди" закінчилося, а Василь Кук дожив до незалежності України, до своєї перемоги над КДБ та СРСР у найдовшому бою, що тривав майже пів життя.

2002-го року останній командир УПА відмовився від звання Героя України, яке йому хотів вручити тодішній президент Леонід Кучма.

Василь Кук помер 9 вересня 2007 року у Києві. У своєму останньому інтерв'ю, даному за кілька місяців до смерті, сказав про боротьбу УПА: "Разом із гітлерівським імперіалізмом слід перемагати й імперіалізм комуністичний".

За матеріалами "Історичної правди"

Читайте також: Київ 100 років тому й сьогодні: "машина часу" – у світлинах

Джерело: 5.ua
Если вы заметили ошибку в тексте, выделите его и нажимите Ctrl+Enter
Информация
Комментировать статьи на сайте возможно только в течении {days} дней со дня публикации.
Опрос
За яку партію Ви проголосуєте, якби парламентські вибори відбулися найближчої неділі?
Дуейн Джонсон подарував ще один автомобіль
Девід Бекхем показав свою нову іграшку – створену спеціально для нього Maserati MC20 Fuoriserie Edition
Олександр Усик познайомився з найдорожчими автомобілями сучасності
Ілон Маск став "Людиною року" за версією журналу Time
Уилл Смит признался, что хотел уйти из жизни из-за домашнего насилия в семье
Мультимедіа
Білоруський КГБівець розговорився в українському полоні: цікаві факти
МІЛЬЙОННА БОТОФЕРМА ПОРОШЕНКА: як росіянин створив для «гетьмана» систему поширення фейків та зради (Відео)
Росія набирає в свою армію прихильників нацизму
Пленных в Попасной приказано убить (Перехоплення)
Російський загарбник залишив передсмертне послання рідному брату: закликає не їхати на війну в Україну