Роковини трагічних подій. 6 років тому в селі Побєда на Луганщині окупанти з території Росії обстріляли табір 27-го реактивно-артилерійського полку ЗСУ. Застосували системи залпового вогню "Смерч". Тоді загинули 17 бійців підрозділу. Спогади тих, хто вижив, на місці трагедії зібрала кореспондентка "5 каналу" Вікторія Ковальова.
Водій 27-ї бригади Сергій Максименко вперше повертається на місце трагедії. Тут, у Побєді, він пережив найстрашніший день. Усе, що відбувалося рівно 6 років тому, чоловік пам'ятає до дрібниць.
"Отак колотить усього!" – розповідає чоловік.
Військовослужбовці згадують: вдень ремонтували техніку, щоб ранком переміститися подалі в тил. Не встигли. Близько пів на восьму вечора по табору почали бити реактивними снарядами.
"Все затряслося. Дим кругом, пил вогонь", – згадує Сергій Максименко, військовослужбовець ЗСУ.
Ховатися й тікати було нікуди. Очевидці розповідають: до обстрілів тоді вже встигли звикнути. Усі вони були з боку окупованого Луганська. Того, що біда прийде з боку кордону, ніхто не чекав.
"Всі приходи летіли звідси. Чітко схід. 40 км 640 м – державний кордон з Росією. Вогонь вівся з систем залпового вогню, "Смєрчами". І навіть характер уражень – калібровані отвори. Це говорить про те, що касети, які розкривалися, були направлені на те, щоб убити людей", – каже Олександр Куришко, військовослужбовець ЗСУ.
На цьому місці досі збереглися залишки запчастин, боєприпасів і особистих речей армійців. Саме тут загинули 17 бійців реактивно-артилерійського полку.
Капелан Роман Сало, коли почався обстріл, скочив у найближчій бліндаж. Зазнав складної контузії, проте вцілів.
"Десь в цьому районі був той бліндаж, де був я на цьому полі. Здавалося, знаєте, що все швидко закінчиться, але воно набирало, набирало обертів. Потім почали вибухати ті склади, які тут були", – розповідає Роман Сало, капелан.
Півтори години жаху і молитов. Єдине, про що мріяли, – дожити до ранку.
"Ми думали, або нас засипе, або згоримо, або задушимося. Всі намети горіли і випаровували цей газ. Потім було коротеньке затишшя, і ми вискочили і почали перекличку своїх", – згадує Роман Сало, капелан.
Покинути охоплений вогнем табір бійці змогли не одразу.
"Ще витягували з бліндажів тих людей, які ще були живі. Орієнтувалися по звуку, по спалаху ліхтарика, хто подавав. Змогли вивести пару людей і потім, сформувавши колону, виходили з поля і над нами безпілотники літали ворожі і кидали маячки, щоб ще раз повторно остаточно добивати", – каже Роман Сало, капелан.
На місці загибелі сумських реактивників побудували капличку та встановили пам'ятник.
"Сама ідея в чому полягає – ось через ці букви прорізані, на цій землі, як поминальні записки вранці і ввечері, на світанку та під час заходу сонця, ми будемо бачити їхні імена на землі", – розповідає Володимир Биков, архітектор.
Старшому з бійців, які полягли в Побєді, було 45 років. Наймолодшому – лише 20.
Вікторія Ковальова, Олександр Лахтін, Сергій Могилевич, Луганська область, "5 канал"
Джерело: 5.ua
