Варшава, Польща, православний цвинтар на Волі. Тут розташований один із найбільших пантеонів армії Української народної республіки. Вони незаслужено забуті на батьківщині, в Україні, але у сусідній Польщі їх пам’ятають і шанують. Не просто як союзників. А як армію, яка рівно 100 років тому допомогла відстояти незалежність Польщі. І навіть усієї Європи.
"Тут розташовані могили визначних персон, в тому числі генерала Безручка. Могила його була відновлена цього року. До речі, це той, який допоміг полякам у чуді над Віслою в 1920 році. Він змушував поляків рити окопи, а вони бунтували, не хотіли. Там упродовж 4 днів збудували 18 км лінії оборони Замостя. І Будьонного туди не пустили... Кожного 22 січня сюди приходять представники міністерства оборони Польщі й почесна варта Війська Польського віддає йому честь, бо це союзник", – розповів Михайло Кертичак із товариства "Чорні Запорожці".
"Ось ми перебуваємо біля могили Всеволода Змієнка. Він побратим Марка Безручка ще з юних літ, вчилися в юнкерській школі. Так багато українських офіцерів починали зі служби в російській армії. Ми біля могили Левка Галайденка, який, здається, разом із трьома братами служив у полку Чорних запорожців. Він нагороджений Залізним хрестом. Похований поруч з дружиною, яка була медсестрою. Брат Левка Галайденка Нестор, був відомий тим, що мав велику здібність убивати шаблею більшовиків. Про нього розповідали таку історію, що десь після бою питаються в Нестора: "Несторе, а скільки ти сьогодні вбив більшовиків?", а він: "Дорахував до 16, а потім збився й не пам'ятаю точно скільки", – наголосив Орест Стець із товариства "Чорні Запорожці".
Наприкінці 1919 року українська армія опинилась у так званому трикутнику смерті. З півночі наступала армія більшовицької Росії, з півдня – Росії білої, а із Заходу – Військо Польське.
"Регулярна боротьба практично припинилася. Здорова фізично частина війська пішла у військовий рейд, так званий перший зимовий похід, який тривав 5 місяців. Для чого вони пішли? Для того, щоб зберегти ядро військової сили", – пояснив історик Андрій Руккас.
Поки розрізнені частині армії партизанили в тилу червоних і білих окупантів України, політичний та військовий керівник Української народної республіки Симон Петлюра вирішив замиритися з одним із ворогів – Польщею.
"Петлюра виїхав до Варшави. До Варшави він виїхав, намагаючись добитися допомоги в Юзефа Пілсудського. Армія мусить дочекатися весни, коли надійде польська допомога, й тоді спільними силами починати боротьбу проти більшовиків, але цього разу з активною участю польської сторони", – зазначив Руккас.
Начальник Польської держави Юзеф Пілсудський досить прихильно приймає Петлюру. Погоджується допомогти. Але ставить суттєві територіальні вимоги – Польщі мають відійти Галичина та Волинь.
"На той момент УНР не контролювала ці землі. Вони були захоплені польськими військами. Там був встановлений режим польської тимчасової окупації, яку поляки замінювали на цивільну адміністрацію. Відмовляючись від цих територій, Петлюра відмовлявся від тих земель, які він не контролював і якими він володів лише де-юре, але не де-факто. Іншого виходу в Петлюри на той момент просто не було", – додав Руккас.
У квітні Петлюра та Пілсудський урочисто повідомляють про військовий союз. Для частини українців це однозначна зрада, для іншої – перемога. З точки зору 100 років історії, ймовірніший усе ж другий варіант.
"До честі українських дипломатів треба сказати, що їм вдалося в останній момент значно покращити умови союзного договору. Початковий варіант був дуже негативний для української сторони. Цей договір мав бути цілком таємним. У тому числі перший пункт, в якому Польща визнавала УНР. В останній момент українським дипломатам вдалося добитися, що договір залишається таємним, окрім першого пункту. Тобто весь світ було повідомлено, що поляки визнають УНР", – уточнив Руккас.
Україні військова допомога Польщі була необхидна, як повітря. Пілсудський же бачив незалежну Україну як такий собі буфер, що захищатиме його країну від вічно агресивної Москви. Варто зазначити, що таку політику Пілсудського поділяло далеко не все керівництво відновленої Речі Посполитої.
"Парламент десь на 50% був проти нього наставлений. І проти українців наставлений. Йому довелося в дуже складних політичних умовах діяти. Тобто треба віддати належне Юзефу Пілсудському," – наголосив Руккас.
Утім ще задовго до ратифікації політичного договору почалося формування українських підрозділів.
"Треба сказати, що поляки дозволили формування українських частин значно раніше, ніж був підписаний союзний договір. Вже на початку січня 1920 року почалось формування українських частин на території Польщі. На території Польщі було десь 20 тис. українських вояків. Польське командування сказало добре. Це ваш людський матеріал, можете ним користуватися, ми вам виділяємо табір. І така робота почалася. А договір був підписаний наприкінці квітня", – розповів Руккас.
25 квітня почався контрнаступ українсько-польського війська. До нього приєдналися учасники зимового походу.
"Перший зимовий похід завершився успішно. 5 місяців армія зберігала боєздатність, завдавала поразки спочатку білим, потім – червоним. І успішно вийшла на з'єднання з українськими й польськими військами 6 травня 20-го року", – зазначив Руккас.
Уже за кілька днів об’єднане українсько-польске військо вибило московських окупантів з Києва. У Кремлі паніка. Там дуже не хочуть втрачати Україну. У своїй знаменитій інструкції агітаторам уродженець української Херсонщини Лейба Бронштейн, відомий як Лев Троцький, дає тонкий ментальний портрет українського селянства, в якому прокинувся вільнолюбивий козацький дух.
Мобілізація до українського війська на звільнених теренах провалилася. Росія ж зализала рани й завдала дошкульного удару у відповідь. Уже в червні Росія знову окуповує Київ. Протягом двох літніх місяців українсько-польське військо відкинуто далеко на Захід. Частина його обороняє Львів, а частина – Варшаву.
Гібридну війну винайшов не Путін, це знахідка Володимира Леніна. Тричі він атакував Україну й заявляв, що це громадянська війна. Те саме Червона Росія хотіла зробити в Польщі. 1 серпня на підросійській території у Смоленську створюється так званий польський революційний комітет. У нього є своя ЧК – надзвичайний комітет для проведення червоного терору і так звана польська червона армія. От тільки як російські більшовики не старалися у це військо добровольців не знайшлося – аж 70 осіб.
Ленін свято вірив у світову революцію. Його план полягав у наступному – спочатку зламати опір поляків, окупувавши Варшаву. Встановити маріонетковий комуністичний режим там. Продовжити наступ далі на Захід. Обезкровлена світової війною Німеччина не чинитіме опору. Після цього в Британії та Франції революції почнуться самі собою.
Але амбітні плани вождя світового пролетаріату перекреслили кілька чинників. По-перше, його соратник Йосип Джугашвілі, уже відомий як Сталін, по-друге, героїзм польсько-українського війська.
"Щодо внеску українців у цю війну, то, звичайно, не варто переоцінювати його, але не варто забувати. Тобто не кидатися в крайнощі. Бо в нас часто або переоцінюють, і тоді українці, виходить, ледь не врятували Польщу, або ми взагалі про це не говоримо й називаємо війну радянсько-польською", – пояснив Руккас.
Варто додати, що інші країни практично самоусунулися від протистояння за Європу. Молода Чехословаччина Томаша Масарика зайняла боязливий нейтралітет.
"Якщо ми подивимося на літо 1920 року, то Німеччина фактично заблокувала перевезення військових вантажів через свою територію. Гданські докери влаштували забастовку і відмовилися розвантажувати військові вантажі, які мають бути спрямовані проти робітників. Чехословаччина виставила дуже важкі умови, на які Польща була змушена погодитись. Єдиним коридором, через який ішло військове постачання, була Румунія", – розповів Руккас.
Західний фронт Червоної армії посунув на Варшаву, з намаганням обійти її з півночі та Заходу, Південно-Західний, яким неофіційно керував Сталін, рушив на Львів.
"Дієва армія УНР займала ділянку фронту на крайньому південному фланзі. Практично остання крапка польсько-радянського фронту – це була остання ділянка, кілометрів 50, яку тримали українці. І впиралися вони в Дністер. Ця ділянка мала надзвичайно важливе стратегічне значення. Вона забезпечувала контакт з румунами. З Румунії йшло активне постачання і польської і української армії. Крім того, вони (українці – ред.) таким чином прикривали шлях і до Угорщини. А в Угорщині ще не так давно полихала революція. І якби більшовицьким військам вдалося прорватися крізь Карпати, то заполихала б революція і в центрі Європи", – пояснив Руккас.
Непоступливість армії УНР на Львівському напрямку загальмувала просування Червоної армії на Захід.
"Тут, у достатньо спокійному районі, з'являється червона кіннота. Перша кінна армія Будьонного. Справа виглядала так, що будьонівці прорвали фронт ще наприкінці травня 1920 року. І далі все літо армія Будьонного наступала, як такий консервний ніж, наступала й проривала польський фронт. Поляки змушені були відходити. Дійшла вона до передмістя Львова. Львів – одне з найбільших міст центральної Європи. В Австро-Угорщині воно було четвертим, одне з найбільших міст тогочасної Польщі. Звичайно, це був величезний трофей. І Будьонний, і член революційної ради Південно-Західного фронту Сталін, хотіли взяти Львів", – розповів Руккас.
Ленін наказав Сталіну облишити Львів і всі сили спрямувати на Варшаву. Джугашвілі не послухався. Йому здавалося, що світова революція не на часі і головне зараз захопити не Варшаву, а саме Львів. Ленін відкликає Сталіна з фронту, армія Будьонного на всіх парах мчить до столиці Польщі, але на шляху їй трапляється містечко Замостя, оборону якого очолює український полковник Марко Безручко.
"У Замості полковник Безручко виявився офіцером найстаршим рангом. Тому йому було віддано наказ організувати оборону Замостя. До Замостя були спішно перекинуті польські війська. В першу чергу туди було перекинуто цілий 33-й полк Канівських стрільців під командуванням майора Болтуця. Це понад 3 тис. осіб. Перекинули два панцерних потяги, були два вартівничі батальйони, плюс мобілізували місцеве населення. Тобто виявилося, що вольських військ було значно більше, ніж українських, але за рангом полковник Безручко виявився найстаршим", – зазначив Руккас.
В Україні далеко не всі пам’ятають полковника, а згодом генерала Марка Безручка. А от у Польщі – пам’ятають і шанують.
"Командиром табору інтернування для українських воїнів був генерал Марко Безручко, той сам генерал, який раніше будучи полковником прославився обороною Замостя перед більшовицькими військами і якому украдено перемогу біля Замостя, неслушно приписуючи її капітану Болтуцю", – наголосив мер Александрув-Куявського Андже Цесля.
Саме стримування кінної армії Будьонного під Замостям дозволило війську польському перегрупуватися й завдати потужного контрудару, після якого Червона армія вже не змогла отямитися. У вересні-жовтні українські війська беруть Жмеринку, Старокостянтинів та Летичів. Проте це були останні успіхи на фронті. Польща укладає з радянськими військами перемир’я й виходить з війни. Червоні перегруповуються і завдають контрудару. Наприкінці листопада 27 тисячна армія УНР в районі Волочиська перейшла річку Збруч. Одним з останніх, хто залишав територію УНР, був батько Данути Єнджицької підхорунжий Федір Холявка.
Уже за кілька днів усіх українських військових було роззброєно і переміщено до таборів інтернування. 12 березня 1921-го в Ризі Польща підписала з Росією мирний договір, яким визнала існування маріонеткової Української Радянської Республіки й кордони з нею.
Юзеф Пілсудський під час зустрічі з українськими військовими висловився лаконічно: "Прошу пробачити мене, панове, дуже прошу мені вибачити".
Останній український воїн, який залишив батьківщину, Федір Холявка, помер у 1939 році, якраз перед Другою світовою війною. А вже багато років потому його донька Данута як громадянка Польщі змогла потрапити в Україну, в рідне батькове село – Нова Ушиця на Поділлі.
Сьогодні, як і 100 років тому, українські військові обороняють від навали зі Сходу не лише Україну, а й усю Європу. Чого варті лише погрози Путіна про танки у Варшаві за два тижні.
Джерело: 5.ua
