Гетьманщина – республіка часів Середньовіччя
Минулого тисячоліття українцям доводилося декілька разів відроджувати власну державу. Лише в ХХ ст. таких спроб було п'ять (УНР, ЗУНР, Карпатська Україна, Акт Відновлення Незалежності Української Держави від 30 червня 1941 року, Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року).
Зборівський мирний договір 1649 р. вперше за 300 років після падіння Галицько-Волинського князівства відновив Українську державу. Автономію у складі Речі Посполитої – з мінімальною залежністю від Польщі. Як справедливо зауважив невідомий автор "Історії Русів", Зборівський договір заклав "камінь заснування нової епохи того (українського – ред.) народу".
Відновлена Зборівським договором Українська козацька держава – Гетьманщина – існувала аж до 1764 р., до скасування гетьманства Катериною ІІ.
Зборівська угода заклала підвалини української держави нового типу. Якщо Київську Русь можна умовно назвати імперією, а Галицько-Волинське князівство – королівством, то новостворена держава носила чіткий республіканський характер. Дослідники справедливо називають її козацькою християнською республікою. А в тодішній Європі було не так багато держав із республіканським ладом правління.
Зборівський договір змусив Польщу юридично визнати автономію козацької держави, остання стала суб'єктом міжнародного права. І якщо до цього Україна підтримувала юридичні відносини лише з Кримським ханством і Трансільванією, намагалася встановити стосунки з Московією, то після Зборова з Богданом Хмельницьким встановили дипломатичні контакти Туреччина, Молдавія, Валахія, Венеція, Англія, чітку антипольську лінію прийняв московський цар.
Зборівський договір був би неможливий без Зборівської битви. Завдяки військовій перемозі українсько-татарських військ над поляками король Ян ІІ Казимир пішов на переговори і був змушений укласти невигідний для себе мирний договір.
Та військові успіхи Хмельницького були зведені практично нанівець зрадою кримського хана Іслам-Гірея ІІІ, який прагнув зберегти конфлікт між Польщею і Україною з одного боку, а з іншого – не бажав посилення Української козацької держави. Тому гетьман і підписав ті пункти Зборівської угоди, які не відповідали його планам на початку військової кампанії 1649 р. – ідеї повного визволення українського народу на етнічних землях.
Битва була неминуча
Військова кампанія 1649 р. стала логічним продовженням воєнних дій 1648 р., коли козацько-селянське повстання, очолене Хмельницьким, сколихнуло Річ Посполиту після 10 років спокою.
Та попри перемоги під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями, Богдан Хмельницький не зміг у 1648 р. остаточно перемогти Річ Посполиту. Восени він перебував у стані розгубленості – що далі? Відповідь гетьман зрозумів, в'їжджаючи в грудні 1648 р. у Київ. Назустріч Хмельницькому вийшло все місто, Єрусалимський патріарх Паїсій, київський митрополит Сильвестр Косів. Спудеї Київської академії вітали його як Мойсея, визволителя народу з лядської неволі.
Кілька днів потому патріарх у Софіївському соборі відпустив гетьману усі сьогочасні й майбутні гріхи (що було елементом коронації володарів), заочно обвінчав із Мотроною (яка перебувала в Чигирині) і під гарматні залпи благословив на війну з ляхами. Саме грудневі події в Києві, на думку істориків, і вплив вищих православних ієрархів, стали причиною того, що Хмельницький став на шлях побудови незалежної Української держави.
У лютому 1649 р. на переговорах із польськими комісарами в Переяславі гетьман заявив: "Виб'ю з лядської неволі народ весь руський... Поможе мені чернь вся по Люблін і Краків, якої я не відступлюся, бо то права рука наша".
Хмельницький розгорнув активну дипломатичну діяльність. Вирішив поновити союз з Кримським ханством, угоду з яким уклав ще у лютому 1648 р. Посольство в Крим було відправлене в кінці січня. У лютому, як повідомляє брацлавський воєвода Адам Кисіль королю з Переяслава, Тугай-бей із загоном перебував у стані Хмельницького. У травні 1649 р. до українського війська приєднався і сам Іслам-Гірей ІІІ з ордою.
З листопада 1648 р. Хмельницький продовжив інтенсивні переговори і з Юрієм ІІ Ракоці, князем Трансильванії. На початку 1649 р. посли від Юрія ІІ Ракоці привезли проєкт можливого договору між Україною і Трансільванією. Між тим, Богдан Хмельницький написав Юрію і його брату Сигізмунду листи, де виклав план спільного походу проти Речі Посполитої. Переговори тривали до травня, але Трансільванія так і не виступила проти Польщі.
Хмельницький намагався залучити до антипольського союзу і Московське царство, але останнє теж не наважилося виступити проти Польщі.
Намагалася знайти союзників у майбутній війні і Річ Посполита. Проте ні православна Московія, ні протестантські німецькі князівства та Швеція, ні мусульманська Туреччина не збиралися допомагати Польщі, в ослабленні якої вони були зацікавлені. Виняток – католицька Австрія. Наприкінці квітня 1649 р. імператор Фердінант ІІІ вирішив надати пряму військову допомогу Польщі. Але у вирішальний момент Габсбурги не наважилися втрутитись у війну.
Ведучи дипломатичну гру, обидві сторони посилено готувалися до бойових дій.
Десятки тисяч воїнів? Чи сотні тисяч?
Хмельницький мобілізував війська. У Зборівському поході військо налічувало 360 тис. чоловік. Основу армії складало регулярне козацьке військо чисельністю 60-70 тис. (досить багато як на той час), решту становили селянські повстанські загони.
Інакше готувалася польська сторона.
У кампанії 1649 р. через те, що коронний гетьман Микола Потоцький і польний гетьман Мартин Калиновський ще перебували у татарському полоні, а призначені замість них регіментарі – Андрей Фірлей, Станіслав Лянцкоронський і Микола Остророг – були обложені в Збаражі, військо мусив особисто очолити Ян ІІ Казимир.
Щодо українсько-татарської армії, то Хмельницький говорив, що у поході 1649 р. у нього було 360 тис. чоловік. Важко сказати, наскільки це правда. Адже у повстанні брало участь майже все чоловіче населення Лівобережжя, Правобережжя, Поділля і більшої частини Волині. Частину війська гетьман залишив на Придніпрянщині, частину на чолі з Кричевським – проти литовської армії Радзивіла. Головний козацький табір перебував під Збаражем, а в битві під Зборовом брали участь кращі сили козаків і татарської орди. Основна маса повстанців залишилася під Збаражем.
Можна відкинути свідчення поляків про сотні тисяч українсько-татарського війська під Зборовом (300 тис. козаків і 100 тис. татар). Таку армію неможливо було розмістити на полях, де відбулася битва.
Французький дипломат П'єр Шевальє говорив про 60 тис. татар і 80 тис. козаків. Імовірно, це теж перебільшення. Маневр українсько-татарської армії був надзвичайно прихованим і швидким, а це майже неможливо при великій чисельності війська.
Напевно, найточніші дані про українсько-татарську армію наводить невідомий автор "Щоденника, складеного в таборі під Зборовим літа Божого 1649", який повідомляє про 40 тисяч кінних козаків і понад 10 тисяч ординців.
Польське військо Яна ІІ Казимира, що рухалося на Збараж, збиралося дуже повільно. До основних сил, що просувалися на схід, приєднувалися війська магнатів і загони посполитого рушення. Загальна чисельність польських військ, за різними даними, сягала 20-40 тисяч людей.
Талант Хмельницького-полководця проявився на повну
Вийшовши 24 червня з Варшави і рухаючись на допомогу обложеним у Збаражі, 13 серпня Ян ІІ Казимир із військом зупинився у таборі під Зборовом на правому березі р. Стрипа і почав готуватись до переправи. Останніми днями перед тим ішли великі дощі, річка розлилася і позривала мости, що ускладнило преправу війська.
Богдан Хмельницький знав про рух королівської армії і очікував її. Він готувався вдарити кращими силами козаків і татар.
Відстань між Зборовим і Збаражем, де перебував козацький табір, трохи більше 40 км. Дорога проходила височинами, була майже прямою і практично без річкових перешкод. Кінне військо такий шлях долало за декілька годин. Тому Хмельницький рушив на зустріч полякам лише в останній момент (не дивно, що напередодні польська розвідка не виявила ворожих сил).
У ніч із 14 на 15 серпня гетьман, взявши кращі сили козаків і орди на чолі з ханом раптовим рейдом вийшов на ранок під Зборів і зупинився в лісах.
Коли ворог почав переправу, Хмельницький завдав одночасного удару по польському війську з фронту (по тих, хто встиг переправитись) і з тилу (по обозу). Королівську армію ріка Стрипа розрізала на дві частини, яким було важко допомагати одна одній. Поляки зазнали великих втрат, але все ж побудували укріплений табір на лівому березі Стрипа і закріпилися в ньому.
Другий день битви був дуже напружений. Обидві сторони зазнали великих втрат. Історики свідчать, що поляки втратили приблизно 3 тис. чоловік, козаків загинуло близько 4 тис., татар – 3,5 тис.
Усього ж у битві загинуло майже 10 тис. козаків і татар та приблизно 7 тис. поляків; за повідомленням митрополита Македонського Галактіона, королівська армія втратила теж 10 тис.
Талант полководця проявився у Хмельницького під Зборовом на повну. Гетьман добре поставив розвідку і, спираючись на місцеве населення, знав майже все про рух ворога. Цим не могли похвалитися поляки – вони дізнавалися про супротивника, коли той уже атакував. Хмельницький швидко й непомітно перекинув кращі сили своєї армії й орди, розмістив їх під Зборовом і несподівано напав на ворога. Дочекавшись, доки більша частина королівської армії переправиться, на переправі скупчаться вози – поляки фактично розділилися на дві частини – гетьман вдарив із тилу. Загони поляків на правому березі р. Стрипа не чекали нападу і були розгромлені. Лише біля переправи підканцлер Казимир Сапега ненадовго зупинив атаку татар, та невдовзі і він був розбитий. Татари могли через переправу вдарити і в тил королівському війську, що билося на лівому березі р. Стрипи, та вози, що на переправі роз'єднали поляків, тепер не дали й ординцям перейти через річку.
У битві з основною частиною королівської армії Хмельницький вперше вдався до масованої кінної атаки татар, підсиливши її кінними козаками. Якщо досі козаки наступали переважно пішими і зазнавали значних втрат, то тепер гетьман швидко розбив лівий фланг польської армії і завдав їй великих втрат.
Наступного дня козаки вдалися при облозі табору до традиційної пішої тактики. Наступали одночасно з кількох сторін, але лише один напрямок – найслабше місце в польському таборі – був основним. Сила ударів зростала, і врешті козаки таки б узяли табір.
Втрати
Втрати обох сторін були майже однакові. У перший день поляки втратили не менше 7 тис. чоловік; козаки і татари – набагато менше. Другого дня більше втрат мала українсько-татарська армія, адже при наступі, доки ворог організовано обороняється, спочатку більше втрачає атакуюча сторона. Джерела докладно повідомляють про втрати серед регулярних військ і шляхти, але майже мовчать про втрати серед челяді, яка активно билася. Тому, можливо, загальні втрати поляків перевищували втрати українсько-татарської армії.
До перемоги Богдану Хмельницькому залишався один крок, поляки ледве опиралися. Але зрадив хан – і перемога випорхнула з рук гетьмана. З нею була втрачена надія остаточно звільнити Україну з-під влади Речі Посполитої.
У бою сильнішими були козаки і татари, у дипломатії – поляки
Після першого дня битви становище поляків було надскладним, і король уночі скликав раду. Звучали пропозиції силою пробиватися на Збараж, рятувати короля. Коронний канцлер Юрій Оссолінський запропонував задобрити хана і відірвати його від союзу з козаками. Король погодився і написав ханові листа.
16 серпня король написав ще одного листа хану, в якому просив негайно розпочати переговори і припинити бойові дії. Іслам-Гірей ІІІ погодився і під його тиском Хмельницький мусив зупинити наступ.
17 серпня після переговорів до полудня був укладений договір із ханом на таких умовах:
-
Татари мали відійти від польського війська.
Поляки мали сплатити 600 тис. золотих, з них – 100 тис. негайно; до сплати решти заручником в орді залишався сокальський староста Денгофф.
Польська сторона мала сплачувати щорічні поминки.
Обидві сторони укладали між собою союз проти будь-якого ворога, крім козаків.
Збаразьке військо повинно бути випущене.
Татари отримали право, повертаючись назад, грабувати край.
18 серпня відбулося обговорення козацьких вимог. Польську сторону представляли коронний канцлер Юрій Оссолінський, підканцлер литовський Казимир Сапега, воєвода белзький, каштелян сандомирський, воєвода київський Адам Кисіль; козацьку – Богдан Хмельницький з осавулами. Переговори тривали з полудня до вечора. Поляки дещо урізали козацькі вимоги і зрештою договір був укладений.
Аналізуючи хід переговорів, можна зробити цікаві висновки:
Поляків врятував коронний канцлер Юрій Оссолінський (згодом його найбільше критикували за цей договір). Він розумів, що хану невигідна повна перемога козаків і утворення незалежної козацької держави, і якщо запропонувати Іслам-Гірею ІІІ переговори і вигідний для нього мир, той відійде від Хмельницького. Що і сталося.
Оссолінський послав одночасно листи до гетьмана і до хана, що легко могло посіяти недовіру між союзниками.
Якщо на полі бою сильнішими були козаки і татари, то у дипломатії – поляки. Вони відкупилися від татар за рахунок України (ясир ординці мали брати саме з українських земель) й урізали помірковані для польського становища козацькі вимоги.
Історичне значення Зборівського договору
Поразка поляків на чолі з Яном ІІ Казимиром під Зборовом і укладення Зборівського мирного договору відбилися ехом по всій тодішній Західній Європі. Шляхетська Польща вважалася однією з найсильніших держав, і її поразка, визнання автономії козацької України були сприйняті як сенсація.
Про Зборівську битву і договір писали німецька, французька, англійська преса, європейськими країнами ширилися брошури і летючі листки, увагу Визвольній війні приділяли італійські, німецькі, французькі історики.
Найбільшим був резонанс у Німеччині, зокрема через присутність німецьких найманців у польському війську, які приносили звістки на батьківщину. У Німеччині ширились брошури і "летючі листки" про події під Зборовом, потрапляли в інші країни; оповідали про хід повстання газети і журнали.
Особливий інтерес Визвольна війна викликала в Англії, де тоді теж відбувалася революція. Англійські газети регулярно висвітлювали перебіг повстання, публікували матеріали про Зборівську битву та Договір.
В Австрії події під Зборовом сприйняли негативно, але надати військову допомогу Польщі не наважились через загрозу з боку Швеції. Швеція позитивно ставилася до Визвольної війни (бо це послаблювало Польщу), але поки на контакти з Хмельницьким не йшла. Тому Австрія обмежилася лише моральною підтримкою.
Італійські історики першими намагалися масштабно висвітлювати Визвольну війну.
Ватикан негативно сприйняв Зборівський договір, бо той зачіпав релігійні питання. Курія активно підтримувала Польщу і послаблення умов договору.
В Європі Визвольну війну українців сприймали як продовження Тридцятилітньої війни 1618–1648 рр., яка теж тривала під релігійними гаслами. Тому Європа і цікавилася Хмельниччиною, зокрема Зборівськими битвою і договором.
Зборівський договір був переломним. Дипломатична активність Хмельницького зросла, Україну визнає та укладає з нею договори низка держав. Серед європейських країн, крім Англії, це зробила Венеція. Спроба Венеції укласти союз із Козацькою державою проти Туреччини була приречена на невдачу, але сам факт посольства теж важливий.
Суперечливими були відносини з Московським царством. Хмельницький, прагнучи вступу Московії у війну з Польщею на його боці, намагався тиснути на царя, навіть погрожував війною. Зрештою, в Москву поїхало козацьке посольство, було досягнуто угоди про підтримку Московським царством України – і допомога продовольством, і пропуск козацьких військ через Брянську волость. Хмельницький схилив царя на свій бік і Москва зайняла стосовно Польщі ворожий нейтралітет.
Успішною була політика в Дунайському регіоні. Внаслідок Молдавського походу укладено союз і досягнуто домовленості про династичний шлюб із Молдавією, підписано угоду з Валахією. Дружні стосунки підтримував Хмельницький і з Юрієм ІІ Ракоці. Але трансільванський князь побоювався виступити проти Польщі, хоча й претендував на польський престол.
Із Кримським ханством Богдану довелося вести складну політичну гру. Пам'ятаючи зраду хана під Зборовом, гетьман розумів, що вона може повторитися. Він переграв татар. Використав їх у Молдавському поході, не дав можливості напасти на Московщину, а коли хан почав таємні переговори з поляками, через Стамбул примусив його поновити союз з Україною. Правда, пізніше це призведе до зради татар під Берестечком, бо хан був невдоволений, що Хмельницький на нього тиснув через султана.
Туреччина визнала Україну (її посол прибув туди першим), а згодом уклала вигідний для козаків договір. І залишилась йому вірною – загін яничар під Берестечком поліг на полі бою, але не відступив.
На початок 1651 р. Богдан Хмельницький встановив союзницькі відносини з усіма сусідами, забезпечив собі фланги і тил, підготувався до нової війни з Польщею. Цю бурхливу діяльність заклав собою Зборівський договір, який зробив Україну суб'єктом міжнародного права.
Дежавю
Зборівський договір був чинним лише 1,5 року. 18 вересня 1651 р. був укладений Білоцерківський мирний договір, за яким автономія України значно обмежувалась (територія – лише Київське воєводство, реєстр – 20 тисяч і т. п.). Сейм його не схвалив, як і Богдан Хмельницький. Після розгрому армії Калиновського під Батогом козацькі посли на Варшавському сеймі 17 серпня 1652 р., домагалися відновлення своїх прав за Зборівським договором. Це підкреслював гетьман на переговорах і з польськими комісарами, і з молдавським господарем Василем Лупулом. Українські війська зайняли територію, визначену цим договором.
Та Ян ІІ Казимир не припиняв війну. Це призвело до боїв під Жванцем у жовтні–грудні 1653 р. Короля знову оточило українсько-татарське військо. Ситуація повторилася, як і під Зборовом. Хан зрадив Хмельницького. Бойові дії були припинені на основі підтвердження королем Зборівського договору. Гетьман погодився на це, бо вже знав про рішення Земського собору 1 жовтня 1653 р. і поспішав укласти договір із Московією.
Після Переяславської ради 1654 р. і підписання Березневих статей Зборівський договір остаточно втратив юридичну силу. Проте на його основі були розроблені пізніше ще два українсько-польські договори.
Перший – Гадяцький договір між Іваном Виговським та польським урядом 16 вересня 1658 р. Україна під назвою Велике князівство Руське, входила до складу Речі Посполитої на рівних правах із Польщею і Литвою. До князівства входили Київське, Чернігівське і Брацлавське воєводства (козацькі посли вимагали включити також Подільське, Волинське, Белзьке і Руське воєводства). Армія мала складатися з 40–30 тис. реєстрових козаків і 10 тис. найманого війська. Польським військам заборонялося перебувати на території князівства. У випадку військових дій в Україні всі загони на її території переходили під командування гетьмана. Гарантувалися права і привілеї козацтва, у спільному сенаті мав засідати київський митрополит з 5–ма єпископами. Тобто це фактично основні положення Зборівського договору, але з незначними змінами.
Крім того, владу поділяли на законодавчу (сенат) і виконавчу (гетьман), все діловодство мало вестися українською мовою, передбачалося карбувати власну монету, створювалися посади, притаманні польському уряду (канцлер, маршалок, підскарбій тощо), рівні права католиків і православних при збереженні унії, але права її поширення у Великому князівстві Руському.
Другий договір – Чуднівський, між Юрієм Хмельницьким і Яном ІІ Казимиром. Укладений у жовтні 1660 р. після невдалого походу українсько-московських військ. Це фактично повторення Гадяцького договору, але без пункту про Велике князівство Руське. Тобто Чуднівський договір був ще більш наближеним до Зборівського.
З поч. 60-х рр. XVII ст. Україна вступила в добу Руїни. Одночасно два (іноді й три) гетьмани боролися між собою, іноземні війська спустошували землю. За Андрусівським перемир'ям 1667 р., а пізніше за "Вічним миром" 1686 р. Українську козацьку державу, створену Зборівським договором, остаточно розкроїли навпіл і поділили між Польщею і Москвою.
За матеріалами osvita.ua
Читайте також: Чому Катерина ІІ боялася Запорізьку Січ і як "віддячила" козакам за перемогу над турками
Джерело: 5.ua
