Не всі твори староукраїнської літератури дійшли до наших часів. Багато давніх рукописів утрачено в часи татарських набігів і в добу Руїни. Те, що відомо, – це тільки невелика частина. І серед збереженого – "Повчання дітям" Володимира Мономаха.
Князь Володимир Мономах був онуком Ярослава Мудрого, сином князя Всеволода. Його матір'ю була донька візантійського імператора Константина ІХ Мономаха, яку, імовірно, звали Анною. При хрещенні князь отримав ім'я Василь, а не Володимир. А ще одне ім'я Мономах отримав на честь свого діда по матері, візантійського імператора Костянтина.
Володимир Мономах брав участь у полюванні і військових походах із 13-річного віку. Отримав безліч поранень, але удача так не покидала його. Свої травми він описав у "Повчанні дітям". Ось що там сказано: "Два тури на рогах підкидали мене з конем, олень мене один бив [рогами] і два лосі – один ногами топтав, а другий рогами бив. Вепр мені на стегні меча одірвав, ведмідь мені біля коліна пітник (підстилка під сідлом коня – ред.) укусив, лютий звір скочив до мене на стегна і коня зо мною кинув [на землю], та бог мене уцілілим зберіг. І з коня багато я падав, голову собі розбив двічі, і руки й ноги свої покалічив, у юності своїй покалічив, не бережучи життя свого, ні шкодуючи голови своєї".
Часто у відкритих джерелах можна знайти інформацію, що Володимир Мономах навчався в Оксфордському університеті, і бував при дворі англійського короля Ґарольда ІІ Ґодвінсона, познайомився з його донькою, принцесою Ґітою, яка стала його дружиною. Гарна історія, але не зовсім правда.
Ґіта Уессекська і справді була першою дружиною Мономаха і матір'ю його первістка, князя Мстислава. От тільки весілля Ґіти і Володимира відбулося 1070 чи 1074 року. 1076-го народився князь Мстислав Володимирович – а університет в Оксфорді був заснований аж приблизно 1096-го, про що свідчить інформація на сайті вишу.
Проти цієї красивої легенди свідчить і той факт, що після загибелі англійського короля Гарольда ІІ 1066 року в битві проти норманів, Ґіта була змушена виїхати з Англії спочатку до Фландрії (територія сучасної Бельгії), а пізніше – до Швеції. І вже звідти потрапила до Київської Русі. Тобто навіть якщо припустити, що до 1066 року Володимир Мономах бував при дворі Ґарольда ІІ і бачив Ґіту, він аж ніяк не міг навчатися в Оксфорді і взяти її за дружину. У рік смерті Ґарольда ІІ і виїзду Ґіти за кордон і майбутньому правителю Русі, і принцесі було лише по 13 років.
Цікаво, що Мономах за все життя був правителем у чотирьох різних містах. Князювати в Києві він почав аж у 60-річному віці. Після того, як його про це попросили.
Після смерті батька 1093 року Володимир Всеволодович не боровся за владу в Києві, погодившись на княжіння в ньому свого двоюрідного брата Святополка Ізяславича, однак порушив традицію, за якою в Новгороді мав би правити старший син київського князя (тобто Святополка), і зберіг за своїм сином Мстиславом новгородський престол. Наступного року їх двоюрідні брати Святославичі, скориставшись кількома поразками Володимира і Святополка у війні з половцями, заявили свої претензії на Чернігів, Смоленськ та Новгород, і Володимир був змушений погодитись на княжіння в Переяславі, де правив майже 20 років.
Святополк Ізяславич помер 16 квітня 1113 року і після поховання постало питання про успадкування престолу – нехтуючи рішенням Любецького з'їзду 1097 року, за яким Київ був отчиною нащадків Святополка, частина бояр висловилась за повернення до традиційного порядку престолонаслідування за родовим старшинством. У Києві почалось повстання невдоволених запровадженими податками, зокрема на сіль, і великими боргами лихварям, міщан і черні, котрі почали громити та грабувати двори чиновників княжої адміністрації та юдейський квартал. Остерігаючись повного розорення міста та монастирів і вбивства рідні Святополка, бояри запросили на княжіння Володимира, який прибув до Києва 27 квітня 1113 року і був урочисто зустрітий делегацією на чолі з митрополитом Никифором.
Володимир Мономах вніс зміни до "Руської правди", збірки законів свого діда Ярослава Мудрого. Зокрема, князь заборонив продавати боржників у рабство за борги. Цей закон був прийнятий після згаданого вище селянського бунту проти лихварів. Крім того, князь обмежив справляння відсотків за позиками, вони не могли сягати більше, кажучи сучасною мовою, ніж 25% річних. Була скасована і помста за вбивство – її замінили на грошовий штраф.
Князь помер 19 травня 1125 року під Переяславом. Його поховали у Софійському соборі, поряд із його батьком Всеволодом Ярославичем.
Своє "Повчання" він написав уже в поважному віці, однак адресував не лише власним дітям, а й усім нащадкам князівсько-боярського стану, про що пише: "Діти мої або хто інший, слухаючи мою грамотицю, не посмійтеся з неї, а прийміть її до свого серця, і не лінуйтеся, а щиро трудіться".
5.ua вирішив перечитати "Повчання дітям", адже так корисно повертатися до здобутків власної національної культури. Багато його думок, висловів, висновків можна вважати актуальними і для нашого часу. Можливо, серед цих безцінних порад ви знайдете відповіді на запитання, які турбують саме вас:
-
"Милостиню чиніть щедру, бо се є початок всякому добру".
"Не наслідуй лиходіїв, не завидуй тим, що творять беззаконня, бо лиходії винищені будуть, а ті, що надіються на господа, заволодіють землею. Бо іще трохи – і не стане нечестивого, шукатиме він місця свого – і не знайде. Рамена грішників сокрушаться, а праведників укріплює господь. Так що нечестиві погибнуть, а праведним він чинить милосердя і дає. Бо ті, що їх благословляє він, унаслідують землю, а прокляті ним – вигинуть".
"Визволіть ображеного, захистіть сироту, вступіться за вдовицю".
"Якщо вам бог зм'якшить серце, то сльози свої пролийте за гріхи свої".
"Усього ж більше – убогих не забувайте, але, наскільки є змога, по силі годуйте і подавайте сироті... і не давайте сильним погубити людину".
"Річ мовлячи і лиху, і добру, не кляніться богом, не хрестітеся, бо немає ж [у цьому] ніякої потреби".
"Старих шануй, як отця, а молодих – як братів".
-
"У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться... Щоби не посміялися ті, які приходять до вас, ні з дому вашого, ні з обіду вашого".
"На війну вийшовши, не лінуйтеся... Ні питтю, ні їді не потурайте, ні спанню. І [на] ніч з усіх сторін розставивши довкола воїв, ляжте, а рано встаньте. А оружжя не знімайте із себе вборзі, не розглядівши [все] через лінощі, бо знагла людина погибає".
"Лжі бережися, і п'янства, і блуду, бо в сьому душа погибає і тіло".
"Недужого одвідуйте, за мерцем ідіть, тому що всі ми смертні. І чоловіка не миніть, не привітавши, добре слово йому подайте".
"А коли добре щось умієте – того не забувайте, а чого не вмієте – то того учіться, так же, як отець мій. Удома сидячи, він зумів знати п'ять мов,– а за се почесть єсть од інших країв.
"Лінощі ж – усьому лихому мати: що [людина] вміє – те забуде, а чого ж не вміє – то того не вчиться".
"Хай не застане вас сонце на постелі".
"Що належало робити отроку моєму – те сам я робив: діла на війні і на ловах, уночі і вдень, на спеці і на холоді, не даючи собі спокою. На посадників не покладаючись... сам робив я, що було треба. Весь порядок і в домі своїм – се я наводив".
"Смерті бо, діти, не боячись ні [на] раті, ні од звіра, діло чоловіче робіть, як вам бог дасть.
"А ми що є? Люди грішнії, лихі, сьогодні живі, а завтра мертві, сьогодні у славі і в почесті, а завтра в гробі і в непам'яті. Інші зібране нами розділять".
Інформація з відкритих джерел
Читайте також: Олена Пчілка – академік і законодавиця мод: ТОП фактів про сильну жінку, яка б легко "вписалася" в життя ХХІ ст.
Джерело: 5.ua
