-
Володимир Святославич (давньорус. Володимѣръ Свѧтославичь) походив із варязької династії Рюриковичів, був князем новгородським (958-980) і великим князем Київським (978 (або 980) – 1015).
Володимир – син Святослава Ігоровича, великого князя Київського, та Малуші – дочки князя Малка Любечанина з Любеча, яка служила ключницею княгині Ольги.
Рік народження Володимира невідомий. Його батько Святослав народився в 942, а старший син Володимира Вишеслав – приблизно 977, тому історики часом народження Володимира вважають 960-й із точністю до декількох років.
Як повідомляють Никонівський і Устюжський літописи XVI ст., Володимир Святославич народився в селі Будутині, куди розгнівана Ольга відіслала Малушу.
"Володимиръ бо бе отъ Малки, ключници Олжины; Малка же бе сестра Добрыне, – и бе Добрыня дядя Володимиру; и бе рожение Володимеру въ Будутине веси, тамо бо въ гневе отслала ея Олга, село бо бяше ея тамо, и умираючи даде его святей Богородици" (Никонівський літопис).
-
Російські історики довго намагалися довести, що Будятине – це село Будник (нині урочище Буденик) під Псковом. Та серйозних підтверджень цій версії немає. Український дослідник Ю. Диба припускає, що Будутино – це сучасні волинські Будятичі, околиця Нововолинська. А щодо церкви Пресвятої Богородиці, якій було передане літописне Будятине, то за свідченнями XV ст., Будятичі належали до угідь давнього Зимненського Свято-Успенського Святогорського монастиря. Тут усе співпадає.
-
Інший факт, що суперечить версії про "псковське" народження Володимира – форма написання імені – саме Володи́мѣръ, як це прийнято в українській мові.
Про долю Малуші після народження Володимира літописи, на жаль, мовчать. А коли майбутньому князю минуло 3 роки, його до Києва забрала княгиня Ольга.
Вихованням його займався, найімовірніше, дядько по матері Добриня, бо за звичаями Київської Русі, виховання княжих дітей-хлопчиків довіряли членам старшої дружини.
-
Після загибелі у 972 р. князя Святослава, батька Володимира, Києвом керував Ярополк. У 977 р. у розгорілися міжусобиці між Ярополком і його братами, які підняв київський воєвода Свенельд. Сина воєводи Люта вбили слуги Олега, за що той підбурив Ярополка піти війною проти брата. У бою Олега вбили, скинувши з коня.
Поки брати Володимира боролися за Київський престол, той у Скандинавії з дядьком Добринею зібрав варязьке військо і в 980 році почав війну проти київського князя.
Володимир вирушає не так на Київ, як у древлянські землі, жителі яких мали підстави не любити Ярополка. Там до нього пристала дружина Полоцька. Щоб закріпитися, молодий князь мав намір приєднатися до місцевого знатного роду. Тому він обирає Рогнеду – доньку полоцького князя Рогволода. Та вона відмовила Володимиру, ще й принизила його – назвавши публічно сином рабині, а отже їй, як представниці знатного скандинавського роду, не личило за нього виходити. Рогволод рішенню дочки не суперечив: він мав багато союзників, щоб звертати увагу на Володимира.
-
Володимир захопив місто Полоцьк, вбивши сім'ю Рогволода. Рогніду, засватану за Ярополка, насильно узяв за дружину. Перед цим зґвалтувавши її на очах у батька і братів. Так було "узаконено" приєднання Полоцького князівства. Потім він із великим варязьким військом обложив Київ, де сидів Ярополк. Є легенда, що слуга Ярополка на ім'я Блуд, підкуплений Володимиром, змусив Ярополка бігти в маленьке містечко Родня, залякавши заколотом киян.
У Родні Володимир заманив Ярополка на переговори, де двоє варягів "підняли його мечами попід пазухи". Вагітну дружину Ярополка, колишню грецьку черницю, Володимир узяв собі в наложниці.
-
Коли варязьке військо вимагало собі за службу данину з киян, Володимир пообіцяв їм, але за місяць відмовився. Натомість варягів відіслав на службу в Константинополь і порадив візантійському імператору розвести тих по різних місцях. Частину варягів Володимир залишив собі для управління містами.
Згідно з літописом, Володимир вокняжився в Києві у 980 році. Згідно з найраннішим житієм Володимира, написаним монахом Яковом ("Пам'ять і похвала князю Володимиру", 2-га пол. XI ст.) це сталося 11 червня 978 року.
-
Новий князь Київський потурбувався про язичницький культ. Спорудив у Києві капище з ідолами шести головних богів слов'янського язичництва – Перуна, Хорса, Даждьбога, Стрибога, Семаргла та Мокоші. Проте без Велеса. До речі, подейкують, що князь ввів, подібно до скандинавів, практику людських жертвоприношень богам – нині науковці з'ясовують, із чого виникли такі перекази.
Є непрямі відомості про симпатії колишнього князя Ярополка до християнства і його контакти з латинським Заходом. Тому історики вважають досить імовірним припущення, що на початку свого правління Володимир боровся з християнством, яке затверджувалось за його попередника. Археологічним підтвердженням цього може бути знахідка на місці пантеону Володимира залишків церкви зі слідами фресок, тобто церкви, що могла бути побудована Ярополком. Під час гонінь у Києві загинули одні з перших християнських мучеників на Русі – варяги Федір та Іван.
"Повість минулих літ" так передає образ життя Володимира до хрещення: "Був же Володимир переможений похіттю, і були у нього дружини [...], а наложниць було у нього 300 у Вишгороді, 300 в Бєлгороді і 200 на Берестові, у сільці, яке називають зараз Берестове. І був він ненаситний у блуді, приводячи до себе заміжніх жінок та зіпсутий дівчат".
Православні джерела стверджують, що після хрещення князь звільнив від подружніх обов'язків усіх колишніх язичницьких дружин. Рогніді він запропонував обрати чоловіка, але вона відмовилася і прийняла чернечий постриг.
-
У 981 р. "йде Володимир на Ляхи и взя грады их Перемишль, Червен и иныа грады, иже есть под Русью". Успіх Володимира пов'язаний також із тим, що йому вдалося порозумітися з окремими з хорватських племінних князів, про це ж свідчить поява серед його дружин двох "чехинь" Малфріди та Аделі. Того ж року "і в'ятичів він переміг, і наклав на них данину од плуга, як і отець його брав."
982 р. Володимир вдруге пішов походом на в'ятичів, які повстали проти князя.
983 р. "Пішов Володимир на ятвягів і взяв землю їх".
У 985 р. Володимир Святославич виступив проти Волзької Булгарії. Війна тривала з перемінним успіхом і скоро обидві сторони погодились на мир. Умови його влаштовували більше, ніж булгар, бо булгари клялися, що "тогда не буди межди нами мира, егда камень начнет по воде плавати, а хмель погрязнути". Мир із Булгарією був скріплений черговим шлюбом.
Головним же результатом Херсонеської війни (осінь 987 – весна 988 рр.) було не тільки прийняття християнства на Русі (988 р.), але й союз із Візантією, скріплений шлюбом із принцесою Анною, дочкою імператора Романа II (938-963 рр.). Анна народилася у 963 р. і померла у 1011 р.
-
Володимир-Василь Святославич помер 15.07.1015 р. у своїй приміській резиденції – Берестові. Останки Володимира були вночі таємно перевезені до Києва і захоронені в мармуровому саркофазі у збудованій ним Десятинній церкві.
Хрещення киян: чи було видно "радість велику на небі й на землі..."
Цілих 8 років на Старокиївській горі навпроти княжого двору простояв облаштований Володимиром храм-капище – символ згасання язичництва.
Єдинобожжя у різних формах – християнство, мусульманство, іудаїзм – уже поширилося світом. На східнослов'янських землях, особливо у містах, поряд із язичниками жили християни, мусульмани, євреї і т. д. Стояло питання вибору одного з єдинобожних віровчень для всієї держави. Після довгих вагань Володимир разом із оточенням зупинив свій вибір на православному християнстві – його сповідувала одна з найвпливовіших держав тогочасного світу – Візантія.
Поряд із сусідами-християнами – чехами, болгарами, візантійцями – Київська Русь стояла на порозі перелому, який мав остаточно ввести її до християнської цивілізації. Та прямим поштовхом до цього стала політика.
Восени 987 р. головнокомандувач східної візантійської армії Варда Фока проголосив себе імператором. Скоро узурпатора визнали Мала Азія, Вірменія та Грузія. Законний імператор Василь ІІ Македонянин (976-1025) звернувся по допомогу до київського князя, пославши до нього послів узимку 987-988 р. Той погодився допомогти, але за умови, що Василь ІІ віддасть йому сестру Анну. До угоди входив іще один пункт – Володимир мав охреститися із усім народом своєї країни.
Навесні 988 р. 6-тисячна армія русів спільно з військом імператора Василя ІІ розбила військо Фоки. Трон був врятований, але Василь ІІ не квапився віддавати багрянородну сестру за язичника. Та Володимир влаштував збройний похід на Херсонес (у Київській державі його називали Корсунем), місто було здобуте й сплюндроване. До Константинополя ж він надіслав погрозу вчинити зі столицею імперії так само. Це зробило візантійського володаря поступливішим. Тож, отримавши обіцяну Анну, Володимир відбув із нею до Києва.
Загалом Корсунська легенда про Володимирове хрещення буквально збігається з повір'ями про святе джерело та чудотворну ікону Богородиці в Будятичах, де начебто народився майбутній князь. Тобто в Будятичах ходили легенди про Святителя Русі. Доказом давності цієї легендарної традиції, яка не зазнала впливів кабінетного зацікавлення літописами, є відсутність прямого вживання імені Володимира.
Про час і точне місце охрещення самого Володимира історики сперечаються досі.
Та примусове навернення у християнство киян, здійснене відразу після Корсунського походу, літопис упевнено датує 988 роком, описуючи так:
"І коли прибув, повелів він поскидати кумирів – тих порубати, а других вогню оддати. Перуна ж повелів він прив'язати коневі до хвоста і волочити з Гори по Боричевому (узвозу – ред.) на Ручай, і дванадцятьох мужів приставив бити (ідола – ред.) палицями… Потім же Володимир послав посланців своїх по всьому городу, говорячи: "Якщо не з'явиться хто завтра на ріці – багатий, чи убогий, чи старець, чи раб, – то мені той противником буде…" А назавтра вийшов Володимир з попами цесарициними і корсунськими на Дніпро. І зійшлося людей без ліку, і влізли вони у воду… а попи, стоячи, молитви творили. І було видіти радість велику на небі й на землі, що стільки душ спасається…"
Щодо радості, то літописець, напевно перебільшив. Християнізація по всій Європі просувалася важко, долаючи шалений опір. Не стала винятком і Київська Русь.
Так, мешканців Новгорода вдалося охрестити лише 989 року, і то в злій січі. Майже через 100 років літопис фіксує спалахи язичництва у Новгороді, Ростові та Києві. А поховальний обряд більше нагадував язичницький аж до рубежа ХІІ-ХІІІ ст.
Навіть у "Слові о полку Ігоревім" (кін. ХІІ ст.) автор (чи авори) майже не звертається до християнства, покликаючись на поганську віру, згадуючи Дажбога, Велеса, Хорса, Стрибога та інших.
Деякі факти про Володимира
-
Володимир однаково канонізований католицькою і православною церквами як Святий рівноапостольний князь.
Володимир Святославич першим із київських князів почав карбувати власні монети. Златник важив 4,2 г і був рівний по вартості візантійській номізмі та мусульманському динару. Це була монета з тризубом, портретом князя і написом. На зворотному боці – зображення Христа Спасителя. Такими ж були і ранні срібники з написом "Володимир на столі – а се його срібло". Пізніші срібники на звороті замість зображення Христа Спасителя мали тільки тризуб.
-
Десятинна церква. Зараз від неї залишився лише фундамент. У 991 р. її було закладено, а через 5 років збудовано й освячено – перший кам'яний хрестокупольний київський храм Успіння Богородиці – за візантійським зразком. Стіни зведені з каменю й цегли. Над склепінням у формі хреста височіло 25 бань. Церква була щедро оздоблена мармуром. У спорудженні храму брали участь майстри з Греції. Церкву Успіння Богородиці в народі назвали Десятинною, адже на її будівництво князь пустив десяту частину прибутків.
Церква знаходилась у т. зв. "місті Володимира". Нині навпроти залишків фундаменту стоїть Андріївська церква. У первинному вигляді Десятинна простояла понад 2 століття – до 1240 року, коли війська хана Батия взяли Київ і зруйнували храм.
Спершу відбудувати "десятинку" намагався митрополит Київський Петро Могила в 17 ст. У середині 19 ст. таки збудували нову церкву, але в 1928 році її знесли більшовики.
-
Єдиним збереженим храмом Києва, який історики відносять до доби Володимира, є Софійський собор. Згідно з дослідженнями фресок, початок будівництва Софії відносять до 1011 року, тобто за життя Володимира, а завершив зведення храму Ярослав Мудрий. Хоча раніше вважалось, що будівництво почалося вже після смерті Хрестителя – у 1017-му. Та на 35-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО постановили, що святкувати тисячоліття заснування Софії Київської варто саме 2011 року.
Заповідник навколо Софії Київської – одне із найпопулярніших туристичних місць Києва, при чому він не належить жодній українській православній церкві. Зараз храм зовнішніми формами нагадує козацьке бароко. Цьому посприяла реставрація, що відбулася у 17 ст. на кошти гетьмана Івана Мазепи.
-
Чи не найстарішим збереженим пам'ятником Києва є монумент князю Володимиру на однойменній гірці на дніпровських кручах. Його спорудили 1853 р. там, де, як вважається, 988 р. у місці впадання річки Почайна у Дніпро князь охрестив киян.
Висота пам'ятника – 20,4 метри. Як і 152 роки тому, від монумента князю Володимиру відкривається краєвид на Дніпро, а сам пам'ятник видно з Труханового острова та лівого берега Києва.
-
Один із символів князя Володимира – тризуб. Саме тризуб у 1917 р. взяла за герб УНР, а потім в 1991-му – й Україна.
Князя Володимира в Україні зображують на 1-гривневій купюрі. Цікаво, що до 2004 р. на такому зображенні Володимир мав вуса, а не бороду. Купюра зображувала молодого князя з вусами, а зі зворотного боку був древній Херсонес. На новіших грошах замість Херсонесу розмістили дитинець Києва часів князювання Володимира. А сам Хреститель на нових купюрах отримав бороду. Втім, експерти критикували новацію, адже доказів, що Володимир носив бороду, занадто мало.
Інформацію взято з відкритих джерел
Читайте також: Чим метеорит із Закарпаття зацікавив Чарльза Дарвіна: факти і вигадки про "гостей із космосу", що впали в Україні
Джерело: 5.ua
