1394 року за наказом польського короля Владислава ІІ Ягайла гармаш Зброжек привіз до Львова кілька гармат і 7 бочок пороху. Спочатку ця зброя була великою розкішшю, адже виготовляли її із міді. Та вже 1468 р. у Львові створено гарматну ливарню − людвисарню, яка постачала артилерійське озброєння. Першого відомого львівського людвисаря звали Лаврентій Гелленборн.
Зважаючи на велику вагу та громіздкість перших гармат, їхню невисоку скорострільність, вони застосовувалися для оборони замків. Через їхню високу вартість в українських містах гармат було на той час іще небагато.
1471 р. у Вінниці була лише 1 гармата, у Чуднові – 3, а в Житомирі – 4 великі гармати і 5 тарасниць. У 15 ст. в Україні вже почалося власне виготовлення гармат.
Козаки виготовляли великі і малі гармати, утім часто вони захоплювали цю зброю у ворогів або замовляли в іноземних майстрів.
Козацька артилерія складалася з гармат переважно місцевого виробництва, метал для яких виплавляли на руднях України – київських, чернігівських та інших, а також із трофейних гармат (захоплених у турецьких фортецях, польських прикордонних замках та під час визвольних воєн).
Особливо високим рівнем виробництва зброї відзначалася Запорозька Січ. Ковалі, зброярі, ливарники виготовляли тут рушниці, списи, шаблі, виливали ядра та гармати. Запорозька армата (до сотні гармат) зберігалась у січовій пушкарні. Розвиток козацької армати не відставав від загального європейського прогресу. Гармати оздоблювалися майстрами-художниками.
Артилерія поділялася на генеральну, полкову, сотенну. Значна частина козацької артилерії стояла у фортецях. Для утримання армати були визначені села, де від кожного селянського двору брали податок.
Козаки майже завжди використовували такий вид оборонних порядків, як табори (укріплення з возів). У середині таких споруд і стояли гармати. Артилерія козацького війська була переважно малокаліберною. Воно було високомобільним і тому використовувало легкі гармати. Їх потрібно було швидко пересувати степом, а також поміщати в козацькі чайки.
Для штурму козаки використовували різноманітні укриття, зокрема гуляй-городи – спеціальні пристрої з дерев'яних щитів на колесах або полозах з отворами (амбразурами для рушниць і гармат. Також на човнах-чайках козаки встановлювали по 4-6 гармат.
Для переміщення частину важких гармат закріпляли на лафетах із колесами і без коліс, перевозили на возах, що називалися "палубами", в які впрягали четверо або шестеро коней.
Стріляли гармати чавунними та залізними ядрами, гранатами, запалювальними снарядами, картеччю й зарядами в торбинах, наповнених порохом і кулями.
Гаківниця
Використовувалась в 16-18 ст. для бойової стрільби ядрами або дробом. Для зменшення віддачі при стрільбі до прикладу кріпився гак (на фото нижче – модернізований), яким зброя зачіплювалась за мур замку або за інший масивний предмет – частокіл або віз.
Основні технічні дані і характеристики: калібр – 32 мм, вага дула – 15 кг, матеріал дула – сталь, вага порохового заряду – 40 грам.
Гармата-трійник 60 мм
Використовувалась у ХV-XVIII ст. для бойової стрільби ядрами або дробом. Бокові дула призначались для збільшення щільності вогню та скорострільності установки.
Основні технічні дані і характеристики: калібр головного дула – 60 мм, калібр бокових дул – 48 мм, вага головного дула – 96 кг, вага бокового дула – 41 кг, вага лафета з колесами – 52 кг, орієнтовна дальність польоту ядра головного калібру – 2 км.
Гармата-трійник 40 мм
Як і попередня, була на озброєнні у ХV-XVIII ст. Використовувалася для бойової стрільби ядрами або дробом. Наявність трьох дул давала збільшення щільності вогню та скорострільності установки.
Основні технічні дані і характеристики: калібр – 40 мм, вага дула – 24 кг, орієнтовна дальність польоту ядра – 1,6 км.
Фальконет
Малокаліберна корабельна гармата, з якої стріляли невеличкими свинцевими ядрами.
В ХVІ-ХVІІІ ст. фальконетами озброювали козацькі кораблі-чайки. Фальконети використовували також при обороні козацьких таборів, хоча як протипіхотний чи протикіннотний засіб вони були менш ефективними, ніж у морському бою.
Гармата-салютівка (мортира)
Використовувалась в 16-18 ст. для салютної, а також бойової – ядрами або ж дробом – стрільби. Дуло розміщене на мортирному лафеті.
Основні технічні дані і характеристики: калібр – 40 мм, довжина дула до запального отвору – 310 мм, до хвостовика (загальна довжина дула) – 430 мм, вага дула – 24 кг, матеріал дула – сталь, матеріал лафета – дуб.
Тарасниця (також тараниця)
Первісно, у XV-XVI ст., служила для оборони мурів; її ставили на стінах замків, при цьому захищали рухомими щитами з дошок – тарасами. Імовірно, саме звідти й походить назва цієї зброї. Тарасниці були спершу невеликого калібру, згодом цю назви вживали для великих зразків озброєння.
Фоглер (або фогляр)
Більш високонахилена, якщо порівнювати з тарасницею, зброя, яка заряджалася порохом. Перша в історії гармата, яка заряджалася із задньої частини ствола, а не з дула.
Комори, куди засипався порох, були змінними, тобто поки з однієї стріляють, іншу саме заряджали. Завдяки цьому швидкість стрільби була набагато вищою. Фогляр, до речі, однаково ефективно стріляв як ядрами, так і картеччю.
Гуфниця
На початку XV ст. існували гармати калібром 122-150 мм. Окремі з них важили до 12 кг. Ставили їх на ковані вози, а потім на лафети – спеціально розроблені станки на колесах. Такі гармати отримали назву "гуфниця" (Huf – загін) і на українські землі були завезені, ймовірно, Федором Острозьким та Зиґмунтом Корибутовичем, які брали участь у гуситських війнах (війни прихильників чеського церковного реформатора Яна Гуса проти чільників Священної Римської Імперії і католицької церкви – ред.).
Гуфниця – коротка великокаліберна козацька гармата, слугувала для стрільби під великим кутом підйому ствола, що було зручно для ураження ворога, захованого за муром чи валами. Тобто це, по суті, була зброя, яка успішно дозволяла козакам обстрілювати ворога, говорячи сучасною військовою мовою, із закритих позицій – безпосередньо уражати противника, залишаючись прихованим від нього.
Гуфниці, як і тарасниці, стріляли залізними або свинцевими ядрами.
Цікаво, що цей вид зброї вважають "предком" сучасних гаубиць, які, зокрема, використовують ЗСУ у боротьбі проти російської агресії.
І цей вид озброєння, так само, як і його попередник, успішно використовується для ведення бою із закритих позицій.
Кілька фактів про козацьку артилерію:
-
Протягом Національно-визвольної війни 1648-1657 pp. козацька армата чисельно дуже зросла. У 1648 р. повстанці на чолі з Богданом Хмельницьким вийшли із Січі з трьома гарматами. А в битві під Берестечком (1651) козацька армія мала вже понад 100 гармат. З них до трьох десятків великокаліберних гармат знаходилися при гетьмані, а при кожному полку було по 5-6 гармат менших калібрів.
Богдан Хмельницький надав артилерії статус окремого роду військ. Гармати були зведені в окремий підрозділ, їм було виділене кінне прикриття. 15 невеликих гарматок були поставлені на двоколісні лафети і переведені на однокінну тягу, що збільшило їх маневреність. У подальшому зростала в козацькому війську і кількість гармат полкової артилерії, і парк важкої польової артилерії; в цьому компоненті українське військо не тільки не поступалося польському, а й переважало його.
Головними містами постою та утримання генеральної армати під час гетьманування Богдана Хмельницького був Переяслав, Юрія Хмельницького – Корсунь, Івана Брюховецького – Лoxвиця й Ромни, Івана Самойловича – Короп. У цьому місті козацька армата залишалася до кінця існування Гетьманщини.
За наказом гетьмана Івана Мазепи в гетьманській столиці Батурині було споруджено ливарню, де вироблялися гармати. У Батуринській фортеці зосереджувалася численна артилерія.
Арматою на Січі керував генеральний обозний із гарматною старшиною – осавулом, писарем і хорунжим. Численною була обслуга: пушкарі, гармаші, шипошники, довбиші; ремісники – столярі, стельмахи, слюсарі, римарі, ковалі, шевці; стадники, скотарі, цирюльник, коновали.
-
Для охорони генеральної артилерії козацького війська призначався загін у кількасот козаків. У розпорядженні пушкаря була арматна команда з 58 канонірів і 29 хурлетів.
Генеральна артилерія, до речі, виходила в похід під своєю корогвою та зі своїми литаврами.
Гетьман Мазепа був фахівцем в артилерії, під час його правління значно збільшився гарматний арсенал України, ставши одним із найбільших у Європі. Чимало гармат було виготовлено у людвисарні Глухова, де працювали відомі ливарі Йосип і Карпо Балашевичі. Балашевичі не забували на своїх виробах робити напис, мовляв, усе це зроблено "старанням же й коштом ясновельможного його милості пана Іоанна Мазепи".
Нищівного удару українській арматі завдав російський цар Петро І. 1709 р. він реквізував значну її частину й забрав гармати з усіх полкових міст. Після зруйнування Січі в 1775 р. царськими військами запорозькі гармати були вивезені до Петербурга. А з остаточним скасуванням у 1784 році козацького устрою України і реорганізацією козацьких полків у карабінерні українська артилерія перестала існувати. За іронією долі, артилерія, зроблена для українців, стала основою формування російської.
Інформацію взято з відкритих джерел
Читайте також: Батуринська різанина: як російське військо за 48 годин знищило 20-тисячне місто
Джерело: 5.ua
