Геополітична бомба: що відбувається в Нагірному Карабасі

Листопад 2020 року. Найдовша війна на теренах колишнього СРСР спалахнула з небаченою до цього силою. Вірмени й азербайджанці знову воюють за Карабах. У боях застосовуються найновіші озброєння, й Азербайджан уперше демонструє перевагу над досі непереможним противником. На восьмий день азербайджанського наступу російський мільярдер вірменського походження Рубен Варданян записує звернення до Путіна, вмовляє втрутитися. Вірменія входить до прокремлівського військового блоку. А за спиною Азербайджану – Туреччина, одна з держав НАТО. Перспективи розростання конфлікту просто катастрофічні. Найбільше ж дістанеться Росії, погрожує Путіну Рубен Варданян. Тут російський мільярдер має рацію – це справді геополітична бомба. І "Машина часу" знає, хто і як її тут заклав. Українцям війна за Карабах до болю нагадує війну на Донбасі. Там теж окупована територія, перетворена на невизнану маріонеткову республіку. І свій Мінський процес, який триває 26 років і нічого не вирішує. Але Карабах – це не Донбас, тут усе набагато складніше. "Ця суперечка має давні історичні корені, оскільки ця територія належала різним державам, різним імперіям у різний період. Переважно на цій території жили вірмени", – пояснив директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос. "Вони є автохтонами цього регіону, глибших свідчень у нас немає. І їхня держава перша, точніше та, з якої вони виводять своє коріння, вона відома. Це держава Урарту. І між іншим вона дивним чином пов'язана з Україною. Тому що народи, які заселяли Україну, одні з них, кімерійці, вони наскочили на цю державу й знищили її", – зазначив історик Олександр Галенко. Вірмени пережили нашестя сусідів і відродили свою державу, вже із сучасною назвою. Набралися сил і самі почали захоплювати сусідні землі. Наприклад, територію нинішнього Карабаху. Її вірмени відбили в Азербайджану. Тільки тоді це була ще не країна, а людина. "Сама назва походить від конкретної особи, яка була сатрапом царя Дарія ІІІ, якого розбив Олександр Македонський ще. Атропат його звали. І вся ця провінція стала називатися Атропатена. Азербайджан – це перемінене ім'я цього Атропата", – пояснив Галенко. Загалом Вірменська Імперія часів розквіту сягала від Чорного моря до Каспію й від Кавказу до Йордану. "Вірмени свою державність мають від 4-го чи від 2-го століття до нашої ери. І Вірмени мають пам'ять про свого найбільшого царя Тіграна Великого. Це він був тим царем Великої Вірменії, як вони її називають", – зазначив Галенко. Велика Вірменія проіснувала більш ніж 600 років. Вона створила самобутню культуру й першою у світі прийняла християнство на державному рівні. Протистояла найпотужнішим супердержавам давнього світу – Риму та Персії, але програла. "Ця держава не вистояла у змаганнях двох більших держав-імперій, якою були Римська та Сасанідська імперія в Ірані. У 387 році нашої ери вірменів поділили ці дві акули тодішнього світу. Це був кінець Великої Вірменії", – уточнив Галенко. Нагірний Карабах5 канал / Машина часу Вірменія ще кілька разів відновлювала свій суверенітет, але лише на окремих уламках власної імперії. "Вірмени змогли відновити свою державу південніше, у південно-східній Туреччині. І це була так звана Кілікійська Вірменія, яка проіснувала 200 років. Пережила і Хрестові походи, і монгольську навалу", – додав Галенко. "Самі азербайджанці, їхнє родове чи племінне ім'я, як хочете так і називайте, це огузи. Вони з'явились на цій території лише в 11-му столітті, з експансією сельджуцької держави. І це привело до тюркізації цілого цього краю", – наголосив Галенко. Предки азербайджанців з'явилися на Кавказі 1000 років тому, в 11-му столітті. Тобто саме тоді, коли на іншому кінці континенту син київського князя Володимира Мономаха Юрій Довгорукий убив боярина Кучку з фінського племені меря, захопив його землі й збудував на них невеличку фортецю під назвою "Москва-град". З приходом мусульман війни на Кавказі набули ще й рис релігійного протистояння. Частина місцевих християн не витримувала утисків та окупації й тікала світ за очі. "Огузи – тюрки, вони надійшли із середньої Азії. Вони уже були ісламізовані, але вони були такими кочовиками, такими неспокійними, як і наші сусіди – тодішні половці, й вони, звичайно, грабували тих самих вірмен. І це між іншим спричинило міграцію вірмен", – зазначив Галенко. Доки існувала Візантійська імперія, вірмени розселялися передусім по її території. Писемні й діловиті, вони ставали елітою – бізнесовою й політичною. Навіть кілька імператорів "Другого Риму" мали вірменське походження. Однак із занепадом Константинополя вони рушили далі на Захід. І на Північ, до нинішньої України. "Після того, як італійці відкрили свої колонії в Криму, то вірмени туди просто посунули в 14-му столітті масово. Тому що італійці торгували із Західною Європою, Середземномор'ям і, звичайно, вірменам було що робити. Пожвавлення міжнародної торгівлі за монголів, на якій повстав Львів, привело вірмен аж далеко в Україну – у Кам'янець-Подільський, Львів", – пояснив Галенко. По всій Україні з'явились вірменські церкви та знаменитий вірменський дворик у Львові. У Криму вони склали другу за чисельністю етнічну групу після татар. На Кавказі ж було все навпаки: кількість вірмен зменшувалась, а тюрків – зростала. І їм якось потрібно було уживатись. "Азербайджан залишався після огузького переселення вже турецьким. Вірмени мали, звичайно, своїх місцевих династів, які називались меліками. Вони були, грубо кажучи, колаборантами, які правили своїми місцевими мешканцями. Але решта території була заселена так само азербайджанцями. Тобто турками-огузами, з якими вони жили пліч-о-пліч століттями", – уточнив Галенко. Вірмени, у силу своєї давньої культури та релігійної традиції, залишаються своєрідною елітою регіону. Вони зберігають власну ідентичність і не розчиняються в новій більшості. "Азербайджанці були переважно сільським населенням. Вони жили в селах і залишили після себе значно менше пам'яток. Це дає підстави одній стороні стверджувати свою присутність, а інша не може довести це матеріально", – зазначив Семиволос. "Не було такого однозначного зрозумілого компактного місця проживання азербайджанців, вірмен і грузин. Насправді населення було розкидане, клаптикова така територія", – додав Семиволос. Виникають також райони змішаного проживання різних народів, особливо в містах – Єревані, Тбілісі, Баку, Шуші. З'являються нові топоніми, зокрема у колишньої вірменської провінції Арцах. "У цей час виникає назва Карабах. Хоч її назву росіяни зіпсували, як усе на світі. Карабах означає "земний сад", "сад на землі". Але тюрки, можемо самі судити з назви, як вони ставилися до цієї землі", – пояснив Галенко. Спочатку крихкий баланс на загарбаних вірменських землях почали порушувати турки. Вони масово переселяли на християнські землі мусульман-курдів. Це загострило ситуацію, але поки не критично. Парадоксально, але поштовхом до національного самоусвідомлення та національних конфліктів стала Російська Імперія. Вона воювала з Іраном і ослабленою внутрішніми проблемами Туреччиною. А опиратися в регіоні вирішила на єдиновірців – вірмен. Християн у Закавказзі було недостатньо для домінування над мусульманами. Тому Росія добилася переселення вірмен із Персії. І зробила це в максимально брутальний спосіб. Тюрки5 канал / Машина часу "Вони заселяли тих самих вірмен, яких переселяли з Персії, в райони, де було присутнє мусульманське населення, збільшуючи християнську присутність і убезпечуючи ці території від можливих повстань", – уточнив Семиволос. Щоб придушити опір місцевих тюрків, яких Москва тоді називала азербайджанськими татарами, з новоприбулих християн почали формувати збройне ополчення. Також мусульман почали витісняти з владних посад і заміняти вірменами. Вірмен Михайло Лоріс-Меліков навіть став міністром внутрішніх справ імперії. "Звичайно, у складі Російської Імперії вірмени знайшли собі дуже добрі умови. Між іншим, це була дуже інтелігентна публіка, яка мешкала в містах, і вони дуже добре знали місцеві мови. Вірмени були культурними посередниками з росіянами", – пояснив Галенко. Тепер уже курди та азербайджанці зазнавали утисків і тікали з рідних земель, переважно до Туреччини. А щоб іще ускладнити ситуацію, політика імперії радикально змінювалася, причому на гірше.  У підсумку, коли по всій Росії спалахнула революція 1905 року, народи Закавказзя почали битися не з окупантами, а між собою. Ці події увійшли в історію під назвою "вірмено-татарської різанини". В її вогні згоріло 158 мусульманських і 128 християнських сіл, загинули тисячі людей. Влада, яка в цей час жорстоко придушувала революцію, в різанину демонстративно не втручалася. Під час нової революції й розвалу імперії в 1917 році ситуація повторюється, тільки в більшому масштабі, хоча спочатку сторони намагаються домовитись по-хорошому й створюють спільну державу. "На початковому етапі взагалі було складно визначитися, в яких кордонах мають бути ці незалежні республіки. І якийсь час після Жовтневого перевороту існувала ця Закавказька конфедерація. Але вона виявилась недієздатною й урешті-решт розвалилася", – наголосив Семиволос. Народи конфедерації обирають собі різних союзників. Грузія орієнтується на Німеччину, Азербайджан – на Туреччину, а Вірменія – на Англію та російських білогвардійців Денікіна. Розпочинається справжня міжетнічна війна за спірні території, передусім за Карабах. Але не тільки. "Паралельно з цим вірмени починають війну з Грузією. Теж за території. Населені вірменами, які переселялися, ось якраз ми згадували ці переселення, оскільки з точки зору вірмен і їхніх уявлень про кордони, то кордони мають лягати там, де живуть етнічні вірмени. Натомість є інша думка про кордони в тих же азербайджанців та грузинів. Які вважають, що кордони мають пролягати на мапі колишніх губерній", – нагадав Семиволос. Програють усі. Після поразки Німеччини й Туреччини в Першій світовій більшовики загарбують Грузію і Азербайджан. З останнім склалося зовсім показово. Усі боєздатні війська країни воювали з вірменами, тому червоні взяли Баку наскоком із тилу без жодного спротиву. Нагірний Карабах5 канал / Машина часу "На той момент, коли азербайджанці й вірмени зіткнулись у двобої за той же Карабах та інші території, які мали змішане населення, радянська влада входить туди й бере під контроль ці території. І Вірменська Республіка змушена визнати наявність радянських військ на цій території", – додав Семиволос. Карабах віддали вже радянському Азербайджану, але зовсім не заради миру в регіоні. "Азербайджан – це вихід на схід. І захоплення Азербайджану означало захоплення плацдарму наступу радянської Росії, радянської влади на схід. Там не було міркувань, що це було віддати азербайджанцям, а це – вірменам. Там були міркування експорту революції", – пояснив Семиволос. Вірменія встигає розширити власну територію за рахунок розбитої у війні Туреччини. "Німці й османи програють у Першій світовій війні. І відповідно, у вірмен з'явився шанс звільнити значну частину територій, Західної Вірменії, яку вони вважали своєю. І вірменські війська входять на ці території", – зазначив Семиволос. Але й тут усе йде за найгіршим сценарієм. Після капітуляції Стамбула популярний у народі генерал, герой війни Мустафа Кемаль піднімає повстання. Воює проти власного зрадливого султана, окупаційних військ Антанти, а також відкидає вірмен до самого Єревана. Кремль налагоджує контакти з повстанцями й таємно сподівається перетворити Кемаля на локомотив світової революції в ісламському світі, тому завдає удару в спину Вірменії. "Під натиском турецьких військ, які наступають із заходу, Вірменія совітизується, й уже на цьому власне закінчується самостійне існування трьох республік. І після приходу радянської влади цей конфлікт заморожується", – додав Семиволос. Ситуація на Закавказзі 100 років тому до болю нагадує нинішню. Вірменія та Азербайджан здобули омріяну незалежність і витратили всі сили на війну за Карабах. Через неї й загинули, роздерті могутніми сусідами. Вірмени пережили геноцид – перший у 20-му столітті. А ще – жорстоко за нього помстилися. Про цей та інші етапи створення кавказької геополітичної бомби – в наступному випуску "Машини часу". Джерело: 5.ua