1950-й рік, березень. Минуло майже 5 років від завершення Другої світової війни. СРСР розширило своє панування на пів Європи. Окуповані Польща, Румунія, Угорщина, Болгарія, Чехословаччина та частина Німеччини й Берліну.
Однак у самому СРСР війна все ще триває. Боївки Української повстанської армії продовжують чинити опір окупації на Галичині та Волині, а подекуди й у центральній Україні. Підрозділи МДБ збилися з ніг, розшукуючи невловимого командира УПА Романа Шухевича. Оперативна справа "Вовк" постійно поповнюється новими даними – Шухевича бачать то в центрі Львова, то на лікуванні в Одесі.
Конспіративне помешкання Романа Шухевича було розташоване в селі Білогорща, нині в межах Львова. Тут він перезимував зиму 49-50-го років. Але на початку березня стало відомо, що подальше перебування тут уже небезпечне. МДБ таки зуміло вистежити схованку Шухевича. Вранці 5 березня будинок оточили. На сходах Роман Шухевич прийняв свій останній бій. Він вирішив прориватися назовні, зав'язалася перестрілка.
"Шухевич сам вискочив зі своєї криївки, кинувся до виходу, відкривши вогонь по чекістах. Зокрема, застрелив майора Ревенка. Проте сам отримав важке поранення. Коли його тіло привезли на впізнання, його син Юрій Шухевич, який сам уже був під арештом, і його змусили впізнавати тата, помітив на скроні кульовий отвір. Це свідчило, що він дострелився сам", – розповів історик Ігор Бігун.
Оперативній групі, яка оточила сховок командира УПА, було дано завдання захопити його живим. Попри те, що це не вдалося й Шухевич загинув, у Кремлі відкорковували шампанське. Адже хоча підпільний рух в Україні називали бандерівським, саме Шухевич, а не Бандера, уже 7 років його очолював.
30 червня 1907 року у впливовій інтелігентній галицькій родині Осипа та Євгенії Шухевич народився хлопчик. Його назвали Роман. Шухевичі належали до львівської еліти свого часу. Батько Романа Осип – відомий юрист, повітовий суддя. Дід Володимир Шухевич – етнограф та громадський діяч. Бабця Герміна – одна з перших галицьких феміністок.
Із початком Першої світової Шухевичі переїжджають до Кам'янки-Струмилової, нині це Кам'янка-Бузька. Осип Шухевич працює там повітовим суддею. У листопаді 1918-го у Львові проголошують Західноукраїнську народну республіку.
Уже в перших числах листопада у Львові, а згодом і по всій Галичині спалахує українсько-польська війна. 11-річний Шухевич заявляє, що хоче записатися добровольцем до Української галицької армії. Дорослі лише сміються.
Ще юнаком він був свідком проголошення і боротьби за ЗУНР. Його батько був чиновником ЗУНР, а дядько – військовослужбовцем Галицької армії. І під впливом цієї родинної історії він, вочевидь, асоціював себе з визвольним рухом, зазначив Бігун.
Ще один цікавий факт із дитинства майбутнього командира УПА: йому 11 років, він мовчки слухає розмови дорослих про перебіг воєнних дій і раптом серйозно пропонує: а чому б не підірвати залізницю зі Львова до Перемишля? На жаль для України, до юного стратега тоді не дослухалися.
Уже до кінця 1918 року Львів у руках поляків. У 1920 році останні надії українців на державність втрачені. Польща займає Галичину та Волинь, Радянська Росія окуповує решту території. Роман Шухевич, між тим, знову переїздить до Львова – вчиться в Академічній гімназії, живе у своєї бабці.
Увесь будинок належав бабці Шухевича Герміні. Крім, власне, Романа, тут квартирувало багато старшин Української галицької армії та армії УНР, зокрема полковник Євген Коновалець.
"Коли Шухевич навчався у Львові й мешкав у бабусі, то одну з кімнат винаймав там Євген Коновалець – колишній командувач січових стрільців. На той момент він був комендантом української військової організації", – розповів Бігун.
Очевидно, близьке знайомство з полковником Євгеном Коновальцем зіграє свою роль у майбутньому Шухевича. Поки ж юний гімназист мимоволі стає свідком зародження першої української таємної організації. УВО або ж Українська військова організація має на меті збройну боротьбу за відновлення української незалежності. У хід ідуть усі засоби, навіть політичні вбивства. Так, уже у вересні 1921 року у Львові УВО здійснює замах на начальника польської держави Юзефа Пілсудського, але невдалий. 14-річного Романа до УВО не приймають, адже йому треба вчитися. І це в Шухевича виходило дуже добре.
Роман Шухевич був добрим спортсменом, грав у футбол, баскетбол, волейбол, а ще був дуже вправним музикантом. Грав на роялі. Копаний м'яч – тодішня назва футболу, лещетарство – лижний спорт. Ще Роман Шухевич – активний учасник української скаутської організації "Пласт". "Пластуни" навчаються добре орієнтуватися на місцевості, давати собі раду в лісі – все те, що згодом знадобиться в підпільному житті.
Польська влада забороняє "Пласт". Попри вимоги Ліги націй надати українцям автономію, Друга Річ посполита й не думає цього робити. Навпаки – права корінного населення Галичини та Волині всіляко обмежуються як у політичному, так і в культурному й навіть особистому житті. Закриваються українські школи, обмежуються права українців на роботу та вищу освіту. Шухевич відчув це на собі. Він мріяв стати архітектором і влітку 1925-го на відмінно склав іспити до Львівської політехніки, але з політичних міркувань його не зарахували до вишу. Тож перший рік навчання він провів у Данцигу, нині Гданськ, Польща.
Але чим далі, тим більше Романа Шухевича захоплює політика. Він повертається до Львова. Тогочасні студентські розваги доволі специфічні. На цей час Роман Шухевич уже член Української військової організації. Йому 19 років і він отримує перше доросле завдання – замах.
Перший атентат був на польського куратора освіти Галичини та Волині – куратора Собінського. Присуд смерті Собінському УВО ухвалює за примусову полонізацію освіти на Галичині та Волині. Виконавцями атентату обрали двох людей – Романа Шухевича та його приятеля Богдана Підгайного.
Убивство Собінського викликало переполох у польській громаді Львова. Поліція почала масові арешти українців. Врешті за вбивство були засуджені абсолютно невинні хлопці – до смертної кари. Шухевич готовий здатися в поліцію й заявити, що справжній убивця – він, але керівництво УВО забороняє йому це. На щастя, згодом суд виправив свою помилку й невинуваті були звільнені. Шухевича між тим призивають на службу до польського війська. У 1929 році він повертається до Львова, але вже у зовсім інші політичні обставини.
1926 рік, у Варшаві військовий переворот. Фактично одноосібним правителем Польщі стає Юзеф Пілсудський, хоча офіційно президент – маріонетка маршала Ігнацій Мойціцький. Політична криза стає перманентною. У 1929 році в Польщі масові арешти опозиційних політиків, зокрема практично всіх представників легальної української партії УНДО.
У 1929-му у Відні представники кількох українських патріотичних центрів у відповідь на репресії польської влади вирішують створити на базі УВО Коновальця новий центр опору – Організацію українських націоналістів.
У Відні ухвалено статут і обрано лідера. Ним очікувано став Євген Коновалець. УВО ж не зникало, а замислювалось, як революційне бойове крило під політичним дахом ОУН. І ОУН практично одразу завдає масованого удару по польській владі в Галичині та на Волині. Тактика – дрібного терору.
Переважна більшість актів саботажу зводилася до підпалу скирт або господарських споруд. На відміну від саботажів 1922-го, коли УВО використовувала годинникові механізми для вибухів, у 1930-му в хід ішли більш примітивні засоби – лампа, нафта, сірники. Дуже швидко саботажна акція перейшла в стихійну, безконтрольну фазу і вже сходила нанівець, як українській революції прийшли на допомогу польські урядові репресії. Рішення про проведення широкомасштабної антиукраїнської акції ухвалив особисто Юзеф Пілсудський. 1 вересня 1930 року, обговорюючи ситуацію з міністром внутрішніх справ Славоєм Складовським, він дав добро на так звану пацифікацію українців, або ж умиротворення.
"Пацифікація – це була низка заходів, які вписувалися в загальну канву польської політики на західноукраїнських землях, щоб далі закріплювати польську присутність. Це була організована серія погромів українських установ, шкіл, арештів", – пояснив Бігун.
Джерело: 5.ua
