Війна пам'ятників: Путініана – новий етап монументальної пропаганди Кремля

Березень 2020-го, прямо на Красній площі в Москві стався скандальний акт русофобії. Без будь-якого обговорення чи санкції міської влади там знесли кінну статую маршала Жукова. Її встановили у 1995-му, й вона викликала масу претензій. Жуков був схожий більше на Конєва, ніж на себе, робив дивний жест рукою, та ще й кінь чомусь двозначно задер хвіст. Березневої ночі старого Жукова розпиляли й встановили нового. Однак тепер усім здалося, що кінь топче не нацистські знамена, а радянські. Та ще й постамент не витримав наруги й почав руйнуватися. Нового Жукова тут же зняли й теж розпиляли. Але це не довгоочікувана декомунізація Росії. Журналісти швидко виявили винуватця скандалу. На його честь на оновлений пам'ятник прибили спеціальну табличку. Виявилося, що весь цей цирк із конями затіяли лише для того, щоб прізвище Путіна з'явилося на постаменті. І це новий етап монументальної пропаганди Кремля. За аналогією з Ленініаною й Сталініаною, у нього вже є ім'я – Путініана. Чергова, уже третя спроба декомунізації України почалась не із Західної України, а з Києва, з Євромайдану. На самій площі Леніна демонтували одразу після проголошення незалежності у 1991-му. Ілліча з іншого кінця Хрещатика скинули, щоб цю незалежність відстояти. І це надзвичайно обурило кремлівських пропагандистів. Пам'ятник Жукову5 канал / Машина часу Ні до якого списку ЮНЕСКО столичний Ілліч, звичайно ж, не внесений. Це лише зменшена копія статуї, яка стоїть із 1937 року на березі каналу Москва-Волга. Це ще один "канал на кістках", збудований в'язнями ГУЛАГу. В Україні ж падіння більшовицького вождя на столичній Бесарабці викликало справжній ленінопад. Спочатку це було суто стихійне явище – по всій країні ідолів зносили революційні натовпи, іноді досить брутально. Зрештою, у 2015 році постмайданна влада зробила ленінопад не просто легальним, а й обов'язковим. Для цього ухвалили закон про декомунізацію. Знесенню підлягали усі символи більшовицького режиму, крім поховань та визначних пам'яток. Так декомунізація добралась навіть до найсхідніших регіонів. Пам'ятник Путіну5 канал / Машина часу "Відсотків так на 90-95 цей процес завершився. Маємо, звичайно, те, що мої колеги називають "Леніни в кущах". Коли десь, в якомусь селі, невідомо, де причаїлося типове погруддя Володимира Леніна, про яке всі забули", – зазначив працівник УІНП Сергій Рябенко. Процес не завжди був однорідним. Іноді місцева влада викручувалась косметичними заходами. Так, у населеному болгарами селі на Одещині Карла Маркса перейменували на Христо Ботєва. Пощастило, що борець за свободу Болгарії справді дещо схожий на основоположника комунізму. Пам'ятник більшовицькому заколоту на заводі "Арсенал" теж перейменували. Його присвятили воїнам УНР, адже саме з цього місця українська артилерія придушила більшовицькі вогневі точки на заводі. Одіозний пам'ятник розстрільній команді НКВС на Дубенщині теж вистояв, лише позбувся радянської таблички про героїв-енкаведистів. У Росії ейфорія від повалення комуністичного режиму так і не переросла в повноцінну декомунізацію. Були знесені тільки найодіозніші монументи у великих містах, як, наприклад, пам'ятник Дзержинському на Луб'янській площі Москви, прямо перед центральною будівлею КДБ. А от найбільший московський Ленін, зведений на зорі перебудови, у 1985-му, пережив буремні дев'яності. Монументальні Леніни залишилися ледве не в кожному російському місті. Пам'ятник Леніну5 канал / Машина часу Десь їх доглядають, миють і реставрують, десь, навпаки, вони занепадають, стають жертвами корупційних схем або недолугих реставраторів, як кубанський Ленін, якого після відновлення скульпторами-самоуками в мережі прозвали "гобліном". Але тенденція загалом незмінна: радянська монументальна пропаганда залишилася непорушною, особливо на загарбаних Росією територіях. "Калінінградська область, колишня Пруссія, територія Німеччини, яка за результатами Другої світової війни відійшла до Радянського Союзу. Коли ти приїжджаєш в якесь маленьке містечко й бачиш цю занедбану німецьку архітектуру, будинки ці облуплені, десь там щось зруйновано, десь там ці радянські висотки понатикані. І обов'язково в центрі, на площі цього містечка стоїть свіжопофарбований Ленін", – наголосив Рябенко. Тим більше це не впливає на політику Кремля – радянська монументальна пропаганда зберігається й вшановується. Пам'ятник Путіну5 канал / Машина часу Перші 15 років після розпаду СРСР здавалося, що Росія нарешті відмовилася від імперських претензій і з нею можна мати справу. Але на початку 2007-го Путін проголосив свою Мюнхенську промову про небажання миритися з нинішнім світовим порядком. І уже за кілька місяців розпочав свою першу гібридну війну – з першими тітушками-іхтамнєтами.

Більшість радянських монументів в Естонії були знесені ще в 90-х і перевезені до історичного музею. У столиці залишалося лише одне монументальне нагадування про радянську окупацію – бронзовий солдат на місці поховання 12 загиблих червоноармійців. Роками тривали жорсткі суперечки щодо його подальшої долі. У квітні 2007-го вони завершилися рішенням про перенесення всього комплексу на військове кладовище. Але з цим не погодився Путін і завдав гібридного удару. До Таллінна з'їхалися сотні російських тітушок, а через прокремлівські організації мобілізували місцевих російськомовних. Столиця на одну ніч перетворилася на поле бою. Тут ще не було зелених чоловічків і референдумів – просто погром, який місцевій поліції таки вдалося приборкати. Більш ніж тисячу затриманих незабаром відпустили. Серед 60 організаторів лише половина були місцевими, решта назвалися особами без громадянства або росіянами. Це була перша проба пера Путіна у гібридних операціях, і зробив він її саме заради війни пам'ятників. У цей час Кремль різко посилив монументальну пропаганду на своїй власній території й різко її мілітаризував. Заради цього навіть Леніну іноді доводилося поступатися. Вождю пролетаріату довелося поступитися місцем заради мілітаристського монумента в імперському стилі.  Графіті з Путіним5 канал / Машина часу Не могли в сучасній Росії обійтися й без "червоного імператора" Йосипа Сталіна. Монументи на його честь зводили й зводять у всій країні. Їх наразі вже приблизно сотня, тобто стільки ж, скільки й пам'ятників Пушкіну. Путін також пафосно відкрив монументальний пам'ятник Володимиру Великому в Москві. Його претензії на Київ і українську історію загалом тепер відлиті в бронзі. А потім у Москві теж з'явився Сталін – на так званій "алеї правителів". І може з'явитися й сам Путін, щоб символічно продовжити монументальну Сталініану новим етапом – Путініаною. Зразків Путініани вже й так не бракує. Монументальний ВВП є в Москві в образі спортсмена-самбіста, імператора в Петербурзі, збирача земель у Новоросійську, та окраси турбаз на Уралі й у Киргизстані. З останнім, щоправда, вийшов неприємний казус – Путін тут наче охороняє вхід до вбиральні. Це випадковість чи глибокий символізм від творця монументу – сказати складно.     Збереження радянської монументальної пропаганди дуже важливе для Кремля. І він це показує часом у найбрутальніший спосіб. Весь світ спостерігав за гучним процесом над українськими патріотами з Криму, режисером Олегом Сенцовим та студентом Олександром Кольченком. Російський суд міг визнати їх винними у будь-яких звинуваченнях, надиктованих із Кремля. І той на весь світ заявив: жорстко каратиме за спробу повалити більшовицьких ідолів. Окупанти одразу почали заповнювати Крим власною монументальною пропагандою. Передусім ішлося про мурали з Путіним у різних образах. Їх швидко створила група людей, спеціально присланих із РФ. Довго вони не проіснували. Їх розмальовували невідомі, або виконавці поспішали й халтурили. Одночасно, попри бойові дії, інтенсивно сталінізується інша гаряча точка – Донбас, точніше його окупована частина. Обґрунтування – дедалі феєричніша суміш сучасних і минулих ідеологем. У жертву окупаційній пропаганді йдуть українські монументи. І навіть українські топоніми. Пам'ятник Олександру III5 канал / Машина часу "Власне, тому, що ці пам'ятники є для Росії такими собі маркерами території. Назви вулиць – маркери. Міста – так само прив'язка до спільного минулого", – пояснив Рябенко. Скинутих Ленінів окупанти на Донбасі теж відновлюють. І погрожують уявним фашистам і реальним українцям. Сам Путін начебто над процесом. Але часом особисто приїжджає понасаджувати пропаганду. Для цього створюються справді монументальні пам'ятники. Як ось цей Олександр III в Криму. Та вразило не всіх, принаймні не тих, хто знає історію. Тому враження путінські монументи часом справляють – не ті, на які очікують у Кремлі. Та Путін все одно старається. Не виходить творити – руйнуй. Таких випадків в Україні вже багато. І допомагають йому в цьому не тільки заслані козачки, але й місцеві можновладці певного спрямування. Через 100 років після Леніна, Путін намагається втілити свій план монументальної пропаганди. Попри війни, економічну кризу і всесвітню пандемію він системно застовблює завойовані терени власними ідолами-маркерами. 100 років тому Ленін переміг у своїй війні пам'ятників. Чи переможе Путін? Тепер це залежить від кожного з нас.                Джерело: 5.ua