Війна пам'ятників: розвінчання культу особи та стихійні "ленінопади"

Лютий 1956-го, в Москві відбувається епохальна подія – 20-й з'їзд компартії, на якому розвінчують культ особи Сталіна. Це подобається не всім – у Тбілісі засудження Джугашвілі сприймають як початок гонінь на грузинів. Кілька тисяч активістів виходять на вулиці, але за тиждень мітинги розганяють силою. Гине більш ніж сотня людей. За три місяці робітники заводу імені Сталіна у польській Познані оголошують страйк. Вимагають хліба і свободи. У місті спалахує масштабний протест, на вулиці виходить 100 тис. мітингарів. Проти них кидають танки й після триденних боїв виступ придушують. Вбито й поранено до 600 осіб, ще більше – кинуто за грати. Іще за три місяці вибухає уже справжнє збройне повстання – в Угорщині. Місцевого "маленького сталіна" Матяша Ракоші відкликають до Москви, але це тільки підігріває протести. Коли силовики починають стріляти по людях, їх починають нещадно вбивати. Армія переходить на бік повсталих. До країни вторгаються радянські війська на чолі з маршалом Іваном Конєвим, але революціонери за кілька тижнів свободи встигають провести блискавичну декомунізацію. Угорські повстанці дають світу один із найяскравіших символів боротьби із тоталітаризмом – чоботи поваленого тирана. Це все, що залишилося від монумента Сталіну в повсталому Будапешті.   Перше повоєнне десятиліття стало піком нового наступу кремлівської монументальної пропаганди. Тільки тепер встановлювали здебільшого ідоли не Леніна, а Сталіна. І не тільки в СРСР, а вже у Європі – в поневолених країнах так званого соціалістичного блоку. Монументальна Сталініана стартувала в СРСР ще в 1929 році, щойно кремлівський горець утвердився в ролі одноосібного правителя. 

Сюжети для пам'ятників були стандартні – вождь у шинелі або кітелі крокує вперед і веде всіх за собою. Інший – Сталін сидить на лавочці з Леніним, за відомою світлиною. Після війни з'явився ще один тип – Джугашвілі у формі генералісимуса стоїть і зорить у далечінь. Це так званий "Сталін-переможець".  "Схема була така: відомий скульптор чи цілий колектив створював статую для однієї з підвладних більшовикам столиць, а потім її клонували і встановлювали по всіх усюдах. Сталіни були на площах, у скверах і парках, перед держустановами, школами і лікарнями, а також у них всередині", – зазначив історик Іван Дерейко. Пам'ятник Сталіну5 канал / Машина часу Площі, на які ступила кам'яна нога ідола, теж називали на його честь. Наприклад, нинішня Європейська, а тоді Сталінська площа в Києві. На ній відновили зруйновану під час війни статую вождя, тільки тепер в образі "переможця". В Одесі в парку Шевченка встановили один із найнезвичніших монументів кремлівському горцю. Він задумливо сидить у кріслі з книгою в руках. Скульптор назвав свій витвір "Сталін-філософ". Міська влада доповнила фігуру панорамою "Великі будови комунізму" площею 170 кв. м. 

Тут були мініатюрні моделі Сталінградської, Куйбишевської, Каховської ГЕС, а також Туркменського, Волго-Донського, Південно-Українського та Північно-Кримського каналів. І всі ці електростанції та канали діяли й були електрифікованими. Блимали вогниками і пропускали крізь себе потоки справжньої води. А загіпнотизований Сталін не відривав від цієї фантасмагорії очей. 

  Ще більш символічна історія найбільшої скульптурної групи в Європі – пам'ятника Сталіну в Празі. Пам'ятника, який убив свого творця.  Пам'ятник Сталіну5 канал / Машина часу У 1949 році маріонеткова влада Чехословаччини на честь 70-ліття Сталіна вирішує встановити йому гігантський монумент. Робота забирає купу грошей і часу й закінчується уже після смерті вождя, у 55-му. За неї береться маловідомий скульптор Отакар Швець. Його витвір не в стилі традиційних празьких пам'ятників, а в дусі радянської гігантоманії і монументальної пропаганди.  Сталін цілком домінує над ландшафтом і всією Прагою, дивиться суворо й погрозливо. Веде за собою народи – радянський і чеський. Чехи – вервечкою справа, радянські люди – зліва. Останні у колоні – солдати – дивляться назад, чи не крадеться ворог.   "Робота над монументом довга і марудна. Тільки розробка проєкту займає 3 роки. Влада до дрижаків боїться не вгодити Кремлю, тому постійно втручається в роботу. Скульптору виписують догану за доганою, за ним постійно стежить таємна поліція, квартира прослуховується", – розповів Дерейко. Отакар тяжко пиячить, а його дружина не витримує й накладає на себе руки. Коли в 52-му будівництво нарешті починається, скульптору починають дорікати за дорожнечу проєкту – на ці гроші можна було б збудувати 2 райони міста. Остаточно ж його добиває балакучий таксист, який везе Отакара Швеця на оглядини пам'ятника за два місяці до офіційного відкриття. Виявляється, вся Прага сміється з того, що радянська партизанка схопила солдата за ширінку. Люди певні, що скульптора за таке точно розстріляють. Отакар повертається додому й пускає у квартирі газ, а для певності ще й випиває отруту. Окрім скульптора і його дружини, на мегабудові гинуть іще 8 осіб, але монумент таки відкривають.

З пам'ятника й далі глузують. Пражани охрестили скульптуру "Сталін і дуполизи", а також "черга за м'ясом". Ще за рік культ вождя народів розвінчують на 20-му з'їзді партії. Монумент спочатку закривають дерев'яними щитами, а потім – підривають. Момент підриву заборонено знімати, все очеплено поліцією. Але монструозний пам'ятник видно звідусіль, тож вибух потрапляє в десятки фото- та кінооб'єктивів. Нинішня влада Чехії встановила на місці гігантський метроном як нагадування про невпинність часу та змін. 

Зі смертю Сталіна відбулась ротація правлячих еліт. Не тільки в СРСР, але й у країнах соцтабору. Вождь, наче давньоєгипетський фараон, забрав із собою у потойбіччя так званих "маленьких Сталіних" – тоталітарних правителів Болгарії, Польщі, Чехословаччини та Угорщини.  Пам'ятник Сталіну5 канал / Машина часу "Першим пішов болгарский тиран Георгій Димитров. У 1949-му його привіз до СРСР Лаврентій Берія на лікування. До Болгарії повернули уже забальзамований труп. Для нього збудували Мавзолей у центрі Софії", – розповів письменник Степан Процюк.   Чеський вождь Клемент Готвальд поїхав на похорон Сталіна, там захворів і за кілька днів помер. Його теж поклали в мавзолей – добудували кілька спеціальних кімнат до Національного меморіалу борців за незалежність. 

"Польський Сталін" Болеслав Берут дожив до 20-го з'їзду КПРС. Під час розвінчальної промови Хрущова про культ особи його розбив параліч. За кілька тижнів Берут помер або вчинив самогубство. Його поховали на військовому цвинтарі, бо насправді він був офіцером радянського НКВС.  "Угорському тирану Матяшу Ракоші вдалося пережити 20-й з'їзд, але його як затятого сталініста зняли з посади й відправили у заслання до Киргизії", – нагадав Дерейко. Прижиттєві пам'ятники та портрети Матяша Ракоші стали першими жертвами народної декомунізації. Їх разом зі Сталіним поскидали під час угорської революції 1956 року.

Масова десталінізація в СРСР стартувала пізніше – після рішення про винос тіла диктатора з мавзолею Леніна. Всюдисущі пам'ятники тирану почали зносити по всій країні. Або ж перелицьовувати й робити вигляд, що так і було. Найбільший у світі монумент Сталіну в Сталінграді став найбільшим у світі монументом Леніну у Волгограді. Другий за розміром Сталін стояв у Єревані, висота – 50 метрів. Він став Матір'ю-Вірменією.

Сталіна відсаджували з ленінської лавочки. Іноді ж Іллічу доводилось доношувати сталінські шинелі та кітелі. Деяким пам'ятникам просто міняли голови. Скиглити про мистецьку цінність і історичну пам'ять ніхто не смів. 
Штампування монументальної пропаганди – чи не єдина галузь радянської індустрії, яка не зупинялася ні на мить. У роки застою, як і колись в кінці царизму, чим гірше ставало імперії, тим більше зводили пам'ятників.  "Те, які ставили пам'ятники Леніну, як вони виглядали і скільки їх було, можна було співставити з тим, як узагалі були справи в радянській країні", – наголосив історик Едуард Андрющенко. Леніни з'явились і в Антарктиді, і в Арктиці – в селищі Піраміда на Шпіцбергені. Зараз там живе приблизно 50 осіб. 

Окрім масової штамповки вождів і солдатів-визволителів, республіканські компартії і столиці наче змагались у нових гігантичних спорудах і символах. Найвищі пам'ятники Леніну – у Волгограді та Ташкенті – були споруджені саме в 70-х. У столиці Бурятії відповіли рекордом – найбільшою у світі головою Леніна.  "КПУ не могла залишитись осторонь. Хоч монументальної пропаганди в Києві й так не бракувало, у 1977-му на нинішньому Майдані Незалежності урочисто відкрили нового ідола – найвищого Леніна в Україні", – розповів Дерейко. Офіційно скульптура називалася "монументом Великій жовтневій революції". Площу теж відповідно перейменували. Але це вже не спрацювало. Новий пам'ятник отримав у киян глузливе прізвисько "Гулівер і ліліпути" через порівняно маленькі фігурки революціонерів під ногами гранітного вождя.     Зведений у ті ж роки пам'ятник проголошенню радянської влади у Харкові теж висміяли. Його поставили неподалік ломбарду, тож харків'яни його називали "четверо з ломбарду" або "четверо несуть холодильник".  Пам'ятник у Харкові5 канал / Машина часу

Було й інше: радянські люди відповідали на засилля радянської пропаганди стихійним ленінопадом. "Газети про це не писали, але спецслужба доповідала партійному керівництву, що то в тому, то в тому регіоні, при чому по всій Україні, принаймні кілька на рік траплялось, що хтось або обмалював Леніна, або повалив, відламав голову", – зазначив Андрющенко. Важко сказати впевнено, які з цих випадків були ідеологічно вмотивованими. У КДБ дуже рідко вбачали в поваленні пам'ятників протест проти радянської влади. Здебільшого винуватцям приписували хуліганські мотиви.  Ленінопад5 канал / Машина часу "У Маріуполі в 1971 році двоє школярів, напевно, вирішили розважитися. Вони забрали бюст Леніна з ленінської кімнати й підвісили на горищі, щось типу шибениці зробили. І десь пів години він так висів. Вся школа в шоці, директор в шоці. Зняли, намагалися приховати й тільки через місяць це дійшло до КГБ", – зазначив Андрющенко. Валили радянські пам'ятники й відомі особистості. Наприклад, культовий поет і композитор Володимир Івасюк.  

Розпад червоної імперії в 1991 році здавався незворотнім. Більшовицькі ідоли падали по всій Україні, але з часом перестали. Після Революції Гідності Україна спробувала позбутись їх остаточно, але вони пішли в контрнаступ.    





         

    Джерело: 5.ua