Принцеси мають бути працьовитими
Чи не кожна країна відома казками про нелюбов між мачухою і сиріткою. Проте українські казки, що оповідають цей сюжет, докорінно відрізняються від інших.
У західноєвропейських казках що мачуха, що сирітка – обидві стрункі красуні. Згадайте хоча би "Попелюшку" чи "Білосніжку". Врода – головна риса героїнь, герой – багатий чоловік – мав уподобати гарне личко та струнку талію.
У давнину на Заході вважатися "на світі за всіх милішою та гарнішою" – це було питання виживання, адже жінки за законом не мали права успадкування чи права власності, отже, без прекрасного принца героїня, яка прагнула жити довго та щасливо, ніяк не могла обійтись.
В Україні ж за звичаєвим правом існувало поняття материзни – тобто спадщина передавалася за материнською лінією і ніхто з чоловіків не міг на неї претендувати. Ця традиція брала початок із прадавніх часів і тривала до козацької доби.
Що ж цінували в український жінці значно більше за вроду?
Відповідь знайдемо в казках – головною чеснотою дівчини вважалася працьовитість. Вміння обробляти землю та вести побут, створювати домашній затишок – це було запорукою вдалого шлюбу, у тому числі й для казкових героїнь. Саме завдяки цьому "українська Попелюшка" – Дідова дочка – завжди вигравала у злої мачухи та її ледачої дочки.
Ілля – не з Мурома, а з Муромська
Найдавнішим жанром українського героїчного епосу були билини. Виникли вони давно – ще в період становлення Київської Русі, й основними дійовими місцями були українські міста – Київ, Чернігів тощо.
Пам'ятаєте, як богатир Ілля Муромець встигав доїхати із дому до Києва лише "від заутрені до обідні". І не дивно, адже його дім був зовсім поруч – на Чернігівщині (за іншими переказами – під Києвом). А інший богатир, Кирило Кожум'яка, від початку мешкав у Києві.
Як же сталося, що цих супергероїв ми переважно знаємо в контексті російських казок? Річ у тім, що в нас, українців, попри розвинену усну народну творчість, не було традиції записувати тексти казок та легенд. Історії передавалися з вуст у вуста – так дійшли вони згодом і до північних сусідів, які охоче їх привласнили і перекроїли на власний лад.
Кощій Безсмертний – "правнук" Козьолка
В українській казці про Івана Вітра головним антигероєм є страшний змій Козьолок, подолати якого у двобої не вдавалося нікому.
Зазнавши поразки, Іван Вітер вирішує діяти хитрістю: за допомогою змієвої жінки вивідує, де зберігається сила Козьолка. І виявляється, що вона – у чистому полі, де під великим каменем схована у скриню. У скрині – заєць, у зайці – качка, у качці – яйце, розбивши яке Іван долає змія. Знайомий сценарій, звісно.
Але, на думку дослідників, сюжет про Івана Вітра, який у сучасному вигляді має багато тематичних нашарувань різних епох, уперше виник ще за часів архаїки (тобто української "античності, до н. е. – ред.), отже, Козьолок набагато старший за російського персонажа Кощія Безсмертного.
Лише в українських казках
Сюжети казок в усьому світі часто мають спільні мотиви та схожих героїв. Проте існують персонажі, яких можна зустріти тільки в українських казках.
Дівка-семилітка – дитина, яка, маючи всього лише 7 років, рятує батька від розорення, одну за одною розгадуючи за нього надзвичайно складні загадки пана.
Пан Коцький – старий кіт, якого господар вивів у ліс помирати, але замість того хитрий кіт непогано влаштувався, обдуривши всіх лісових звірів, та ще й узявши лисичку за дружину.
Є в нас і ексклюзивні персонажі-страхіття: Залізноноса Баба – матір чорта, страшна відьма із залізним носом настільки великим, що аж до підлоги дістає, а також Кобиляча Голова – вона має здатність літати і може нагородити за працьовитість величезним скарбом або ж з'їсти за лінощі.
Також автентичними українськими героями є Івасик-Телесик – хлопчик, який утік від змія на крилах лебедя, та Котигорошко, який розібрався зі змієм по-своєму – одним ударом величезної булави.
А ще цікавий персонаж – Видимо-Невидимо: невидимий чарівний помічник, який допомагає бідному чоловіку провчити жорстокого пана.
Казки-мандрівниці
Деякі українські казки переїхали до інших країн.
Наприклад, Котигорошко "перебрався" до сусідньої Білорусі, а казка "Про Вужа-Царевича та вірну жону" відома в Литві як "Егле – королева вужів".
Українська казка "Про Івана Багатого" – це те саме, що й французька казка "Кіт у чоботях".
Але є приклади набагато ширшого "покриття": так, українська "Кривенька качечка" відома в Японії під назвою "Журавка", "Про багатого і бідного брата" – у В'єтнамі як "Карамблола", а казка "Чому море солоне" з такою ж назвою і сюжетом існує на Філіппінах.
"Майстер Йода" по-українськи
Українські казки дивовижним чином переплітаються і з попкультурою.
Наприклад Ох – персонаж із однойменної казки – маленький, зелений, дуже розумний, наділений чарівною силою. До того ж – учитель, що бере собі в науку хлопця, з котрого за допомогою дуже жорстких (або ж навіть жорстоких) методів робить такого ж могутнього чарівника, як і він сам.
Невідомо, чи вигадуючи свого майстра Йоду, Джордж Лукас знав про українського Оха, але вийшло дуже схоже.
Не надто погані "поганці"
Що окремо вирізняє українські казки, так це відсутність 100-відсотково негативних персонажів. Дослідники пояснюють цей факт прадавнім походженням більшості казкових сюжетів, які виникли задовго до приходу християнства з його однозначним поділом на чорне й біле.
Наприклад, найпопулярніший казковий злотворець – Змій – виявляє лицарське благородство: частує героя, який прийшов його побороти, завжди питає "будемо битися чи миритися?", передає супротивнику право першого удару тощо.
У давніх українських казках зло могло бути з одного боку грізним, а з другого – помічним. Наприклад, русалки – вони можуть залоскотати, якщо не відповісти на їхні загадки: тобто карають за відсутність розуму. Водяник може затягнути на дно того, хто купається під колесом млина, чого робити не можна. Польовик насилає вічний сон на тих, хто працює в полі опівдні, коли сонце найбільше пече. Тобто казкові умовно злі герої слугують для регламентації поведінки.
Яскраво виражені негативні ознаки з'являються в подібних персонажів лише з плином часу. Наприклад, у давніх українців побутував культ вовка: за архаїчних часів люди поклонялися йому як тотемному божеству.
Із приходом християнства язичницькі боги та тотемні тварини були демонізовані, і таким чином вовкодлаки (люди у вовчих шкурах, які поклонялися божеству та не коїли лихого) перетворилися на вовкулаків – однозначно негативних персонажів-убивць.
Українські "аватари"
Як відомо, слово "аватар" означає втілення божества в різних подобах. В індуїзмі цей термін найчастіше асоціюється з Вішну та його десятьма основними аватарами, найпопулярніші з яких – Крішна та Рама.
Аватари відображають різні риси та прояви одного божества. І в українських казках є дуже схожі істоти. Їх важко злічити: Вернидуб, Вернигора, Той, що їсть і ніколи не наїсться, Пийвода, Холод і десятки інших. Їх об'єднує спільна риса: кожен із них здатен виконувати лише одну специфічну функцію, потрібну головному герою для подолання якихось перешкод.
Функції ці можуть бути які завгодно: від здатності поглинути будь-яку кількість рідини (як у Пийводи) до вміння грати на музичних інструментах так, що ніхто не може припинити танцювати (Музика).
Але ці персонажі реалізують свої надздібності не заради себе, а заради головного супергероя: тобто фактично вони є його "руками й ногами" – аватарами.
Нестрашні страшні казки
У прадавні часи казки не стільки розважали, скільки пояснювали світ в усіх його проявах – включаючи найтемніші та найсуворіші. Саме тому в казках за буденними речами приховано багато символів, що мають сакральне значення.
Так, наприклад, звичайний ліс, через який мандрують головні герої безлічі українських казок, – це символ потойбічя: адже саме "на тому світі" міфічні герої мають пройти свої випробування-посвячення.
Рушник, котрий повсякчас з'являється в різних казках, – це символ дороги, а ще смерті: адже саме на рушниках опускали труну в могилу.
Навіть у звичайній хаті є потойбічні "портали" – це вікна та комин: через них – і тільки через них, – може потрапити в помешкання нечиста сила, адже двері для неї зачинені.
Змій і Мачуха: що спільного?
Казки – це світ нескінченних перетворень, які відображають зміни у суспільстві та людському мисленні. Особливо це помітно в українських казках на прикладі перевтілень головного злотворця.
Найпершим із них, що з'явився ще в архаїчні часи, був Змій – у своїй властивій подобі. З плином часу він, хоч так само називався Змієм, виглядав уже як людина – це відбивало процес поступового відходу суспільства від магічного мислення.
Із приходом християнства Змія з позицій "поганця № 1" витіснив Чорт. А ближче до сучасності, коли магічне мислення вже поступалося раціональному і соціально-побутові казки стали більш популярними, ніж героїко-чарівні, найчастіше згадуваним злотворцем стала Мачуха – персонаж, позбавлений усього чарівного, але який, фактично, виконував ту ж функцію, що й давній Змій.
Валентина Ізмайлова
Читайте також: Серед нащадків Тараса Шевченка - Герой Болгарії та Людина року в США
