Інформацію про унікальний український автомобіль розкопали журналісти порталу Авто24. Назвати машину саморобкою можна з великою натяжкою – до її створення були причетні кілька промислових підприємств.
Коли ми говоримо про автомобілі-саморобки колишніх років, само собою зрозуміло, що кожна машина унікальна і існує в єдиному екземплярі. В крайньому випадку - в двох-трьох екземплярах, якщо будівництвом займалася команда друзів, кожен з яких захотів мати окрему машину власної конструкції. Але більше десятка – це вже дослідно-промислова партія. Власне, у випадку з цим автомобілем так воно і було.
Одна з кращих саморобок Союзу 1960-х – "Юбилей" М. І. Парафенко. Кузов виклеєний в матриці, створеній на САРБ для серійного виробництва.
Знову Сєвєродонецький авторем
З'ясовуючи родовід автомобіля зі старою чорно-білої фотографії, ми зіткнулися з дивною проблемою. По-перше, в різних джерелах почала траплятись одна і та ж машина під різними назвами, а по-друге, одна і та ж саморобка одного і того ж автора зустрічалася з різною зовнішністю.
І якщо друге питання можна пояснити тим, що саморобники радянського періоду час від часу проводили "рестайлінг" своїх дітищ, то як бути з невідповідністю імен наче однієї і тієї ж машини? Нам довелося перечитати гору архівних статей і спогадів учасників тих подій, але ми розібралися.
На цих фото - один і той самий автомобіль," Ювілей " М. І. Парафенко. Спочатку він був без даху, потім став хардтопом, потім дах отримав середню стійку. До 1980 р. машину подовжили на 150 мм, змінили передок, двері, скло і багажник.
Стильний дводверний автомобіль найчастіше згадується в публікаціях кінця 1960-х як "Ювілей". Крім того, він проходить як "Турист", "Іскра" і часом "Зоря". Скажемо відразу: це не один і той же автомобіль, це різні машини, зроблені, втім, за одними і тими ж кресленнями. Але про все по порядку.
Склопластикова історія
На самому початку 1960-х років група інженерів і молодих ентузіастів нових технологій, що жили в Сєверодонецьку і прилеглих містах, захопилися передовим конструкційним матеріалом – склопластиком. Захоплення підкріплювалося науково-промисловою основою – як раз в той час регіон розвивався як центр хімічної промисловості, у Сєвєродонецьку будувався завод склопластиків і працювало дослідно-конструкторське бюро синтетичних продуктів (ОКБСП).
Технологія являла собою створення деталей з маси епоксидної або поліефірної смоли, армованої скловолокном. Власне, подібний композитний матеріал актуальний і в даний час, тільки замість скловолокна використовується вуглеволокно, через що цей вид пластику ми називаємо карбоном. Склопластикові деталі виходили досить легкими і міцними, а також корозійностійкими. І хоча вони не за всіма параметрами перевершували метал, мали ту безперечну перевагу, що однаково легко приймали будь-які форму, яку лише міг придумати дизайнер і конструктор.
Склопластикові седани з луганськими номерами донині спливають на сайтах оголошень. Їх відношення до САРБ зрозуміло не завжди. Ця "Лань" тепер в надійних руках – у наших колег з проєкту "Кузница тест-драйвів".
Мінус теж є, і серйозний – налагодити масове виробництво кузовних деталей з композитів дуже непросто. Зате для малотиражних машин – як раз воно. Тому саме за склопластикову технологію вхопилися небайдужі автомобілісти і місцеві чиновники з Донбасу, коли вирішили налагодити на САРБ – Сєверодонецької авторемонтної бази – випуск оригінальної техніки. Це був мікроавтобус "Старт" і легковий автомобіль, який в різних джерелах називають то "Заря", то "Искра", то "Турист", то "Юбилей".
Тираж для народу
Зі "Стартом" все ясно: оскільки він був нереально красивий, та й випущений тиражем більше сотні екземплярів, його історія давно відома і багаторазово описана, в тому числі і Авто24. А ось з легковиком не все просто.
Біля витоків цього проекту стояли інженери і керівники Луганської області А. С. Антонов, Г. В. Дяченко і А. Г. Іванов, В. Р. Міллер, Ю. І. Андрос, Н. І. Парафенко. За їхньої участі на САРБ хотіли налагодити випуск не лише мікроавтобуса, а й легковика - на базі "Волги" ГАЗ-21. І найбільш цікаво, що виготовили найголовніше і найдорожче – матрицю-контрформу для виклейки кузова. Швидше за все, дизайнером легковика виступив інженер-конструктор Юрій Андрос – він же "малював" неповторний мікроавтобус "Старт".
Правда, одночасно дві моделі підприємство не потягнуло. Почали в грудні 1963-го з виробництва "Старту", а легковик відставили на потім. Думали, тимчасово, а вийшло – назавжди. Але контрформу її кузова, щоб не простоювала дарма, один з ентузіастів – Микола Парафенко – отримав у тимчасове користування. І за його власними спогадами, протягом двох років ним і його друзями в цій матриці було відформовано одинадцять кузовів.
Загадкові легковики зі склопластиковим кузовом і луганським минулим час від часу з'являються в мережі. Машини на цих фото явно вийшли з матриці САРБ.
На їх базі, за інформацією самого Миколи Івановича, було побудовано як мінімум дев'ять комплектних автомобілів, зареєстрованих в ДАІ. Оскільки кузова відливалися в одній контрформі, машини були ідентичні, хоча відмінності були, і не тільки в фурнітурі: матриця дозволяла змінювати форму, але не кардинально.
А ось що стосується начинки, то тут кожен з творців дев'яти (або одинадцяти) машин був вільний у виборі, адже рамна конструкція дозволяла застосовувати будь-які доступні агрегати. В основному використовувалися силові агрегати "Запорожця" і "Москвич-407/408", ходова частина тих же "Москвичів" або "Волг". На деяких екземплярах саморобною була навіть підвіска.
Тайна імені
Відомо, що як мінімум перші автомобілі спочатку були відкритими, з кузовом дводверний кабріолет. Але всі вони надалі отримали дах, теж склопластиковий. Оскільки це дооснащення відбувалося вже після формування в матриці, коли машини були на руках у власників, дахи були різними. Крім того, саморобники періодично проводили своїм машинам рестайлінги, адже в техпаспорті не відбивалася конкретна форма кузова і під існуючі документи можна було перебудовувати машину необмежену кількість разів.
Невідомий склопластиковий автомобіль, знайдений в Луганську. Є інформація, що це одна з сєвєродонецьких машин, яка пережила дві переробки кузова. Нинішня доля його невідома.
Цим і пояснюється те, що збережені автомобілі хоч чимось та відрізняються один від одного – до речі, як і імена. "Заря", "Турист", "Новинка", "Юбилей", "Искра” – це тільки ті назви однотипних машин-саморобок з Сєвєродонецького регіону, які нам довелося зустріти.
Місцеві жителі згадують, що в густонаселеному районі Сєвєродонецьк-Рубіжне-Сватове рух самодільників СамАвто було дуже активним, і крім пов'язаних з САРБ моделей було виготовлено чимало й інших – всього близько 30 машин. Сьогодні вже важко встановити, які з них були виготовлені в матриці Сєвєродонецької авторембази, а які повністю народилися в приватних гаражах. Але відрадно, що час від часу сєвєродонецькі склопластикові автомобілі спливають на сайтах оголошень і в соцмережах – хоча і минуло з того часу вже півстоліття…
Джерело: auto.24tv.ua
