У січні 1681 р. на обрії з'явилася іспанська ескадра – і пірати були змушені терміново покинути острів. У морі вони виявили, що Вілла на борту немає – індіанець пішов на полювання, і через поспіх його товариші просто забули про нього. "Робінзонада" Вілла тривала до березня 1684 р. Того дня до острова підійшов піратський фрегат "Насолода холостяка", на борту якого за дивним збігом обставин перебував Вільям Дампір.
"Ми одразу взяли шлюпку і вирушили на берег, щоб подивитися на індіанця… якого залишили тут, коли нас вигнали звідси три іспанські кораблі… Цей індіанець прожив тут на самоті понад три роки… Він мав із собою рушницю та ніж, невеликий ріг пороху і трохи куль; коли вони закінчилися, він примудрився за допомогою насічок на ножі розпиляти ствол рушниці на дрібні шматочки, з яких зробив гарпуни, наконечники списів, гачки і довгий ніж, спочатку розігрівши окремі частини на вогні, який добув, вдаряючи кременем від рушниці об шматок рушничного ствола… Гарячі шматки заліза він кував і гнув камінням… а відтак пиляв своїм зубчастим ножем…. За допомогою таких інструментів… він добував провізію, яку міг дати йому острів: то кіз, то рибу. Він розповів нам, що спочатку, перш ніж зробив гачки, був змушений їсти тюленів, м'ясо яких малоприємне на смак; але згодом уже не вбивав тюленів – хіба що для того, щоб виготовити лини, розрізаючи для цього тюленячі шкури на тонкі смужки. У нього була хатина за пів милі від моря, збудована з козячих шкур; його кушетка з жердин була встановлена на висоті двох футів від землі... У нього не залишилося одягу, бо той, що він мав… зносився; тільки кругом талії висіла шкура", – писав Дампір. Ще більш приголомшливою виявилася історія шотландського моряка Александера Селкірка. Під час Війни за іспанську спадщину Александр Селкірк служив боцманом на одному з кораблів англійського капера Вільяма Дампіра – 16-гарматному галеоні "Сінке Портс", капітаном якого був моряк на прізвище Стредлінґ. 30 квітня 1703 року Дампір зі своєю флотилією відплив у свою другу навколосвітню експедицію. На шляху вони безуспішно напали на французький корабель, проте захопили чотири невеликих іспанських кораблі.
Посварившись із Дампіром, Стредлінґ пішов від нього до вже згаданого вище острова Мас-а-Тьєрра, де у жовтні 1704 р. посварився і з Селкірком. Справа в тому, що маючи норовисту й запальну вдачу, 27-річний Селкірк постійно сперечався з капітаном "Сінке Портс", висловлюючи невдоволеність морехідними якостями корабля. Коли корабель пропливав біля узбережжя Чилі, боцман зопалу висловив бажання висадитись на берег: сподівався, що незабаром на острів прийде інше судно і забере його. І хоча він дуже швидко передумав, його бажання таки було здійснене – Селькірк залишився наодинці на безлюдному острові за 640 км від берегів материка. 
"Робінзонада" Селкірка тривала понад 4 роки. Цікаво, що побоювання Селкірка все таки виправдалися – "Сінке Портс" затонув, а більшість його команди загинула. Сталося це, поки Селкірк виживав на шматочку суші серед Тихого океану.
Два рази до острова причалювали іспанські кораблі. І ось нарешті 1 лютого 1709 р. на Мас-а-Тьєрру прибув корабель "Герцог" корсарської експедиції Вудса Роджерса. Головним штурманом експедиції виявився… Вільям Дампір. З ними Александр прибув до Англії. Але про життя Селкірка на безлюдному острові відомо не від нього, а від капітана Роджерса, який після експедиції написав книжку "Крейсерська подорож навколо світу" (Лондон, 1712): "Він мав при собі одяг, постільні приналежності, кремінну рушницю, трохи пороху, кулі, тютюн, сокиру, ніж, казанок, Біблію ... математичні інструменти і книги, – розповідає Роджерс. – Він забезпечив себе настільки добре, наскільки це було можливо; проте в перші 8 місяців йому було вкрай важко проганяти меланхолію і жах, залишившись у повній самоті в такому безлюдному місці. Він побудував собі дві хатини з перцевого дерева, покрив їх очеретом і обклав шкурами кіз, яких він вбивав із рушниці… Коли ж порох закінчився, він став добувати вогонь шляхом тертя двох шматків перцевого дерева, покладених на коліна. У меншій хатині… він куховарив, а в більшій – спав, займав себе читанням, співав псалми і молився; так що, за його словами, він був кращим християнином тут, на самоті, ніж будь-коли раніше… Подолавши меланхолію, він іноді бавився тим, що вирізав на деревах своє ім'я і дні, що минули відтоді, як залишився тут. Спочатку йому дуже дошкуляли дикі коти та щури... Коли він спав, щури гризли йому ноги і одяг. Щоб уберегтися від них, він вирішив заманити до себе котів, підгодовуючи їх козячим м'ясом... Він також приручив кілька козенят, щоб забавляти себе, а потім співав і танцював з ними та своїми котами..." Щоб за увесь цей час не забути англійську мову, Селкірк регулярно читав Біблію вголос.
Повернувшись у рідне містечко Ларго, Селкірк спершу жив відносно спокійно. Часто відвідував паби, де й розповідав про свої пригоди. Судячи зі спогадів його сучасників, Александр був непоганим оповідачем. Наприклад, сер Річард Стіл у 1713 році відзначав у журналі "Англієць", що "його (Селкірка) дуже цікаво слухати, він тверезо мислить й вельми живо описує перебування своєї душі на різних етапах такої тривалої самоти". Через кілька місяців після прибуття до Англії Олександр Селкірк повернувся до свого звичного стилю життя – в 1713 році він був ув'язнений за збройний напад, після відбуття покарання за який знову найнявся моряком. Селкірк вступив до королівського флоту і помер від жовтої гарячки на борту корабля біля берегів Африки 1721-го, віком 47 років. Похований у морі. Цікаво, що дуже багато про "робінзонаду" шотландця повідомив англійській публіці журналіст Річард Стіл, який ще 1713 р. взяв у Селкірка інтерв'ю. Тож коли Дефо почав писати свій роман про Робінзона Крузо, він мав принаймні три джерела інформації про життя людини на безлюдному острові: спогади Дампіра про індіанця Вілла, розповідь Роджерса про Селкірка і спогади самого Селкірка, записані Стілом.
