Хто така Елізабет? І чому втік лікар?
Навесні 1793 року Беннетт одружився на Елізабет, талановитій та освіченій дочці Пітера Хогга, відомого адвоката, який свого часу захищав інтереси короля Георга ІІІ в окрузі Рокінґхем, штат Вірджинія. Приблизно через рік після одруження доктора Беннетта та Елізабет Хогг стало відомо, що незабаром вона повинна народити первістка. Про допомогу Беннетт попросив більш досвідченого лікаря Хамфрі зі Стонтона. У призначений час той прибув до будиночка. Але пологи виявилися складними – Елізабет стомилася, а немовля все ніяк не могло з'явилися на світ. Після невдалої спроби розродження за допомогою щипців стало зрозуміло, що народження дитини природним шляхом – неможливе. Двоє лікарів порадилися і вирішили, що в даному випадку допоможе лише операція, а її Хамфрі вважав неможливою, адже це означало вірну смерть породіллі, а можливо, і дитини теж. Він злякався або розгубився – але факт, що відмовився допомагати Беннетту і просто покинув їхній будинок. А єдине, що можна було можливим, – це кесарів розтин.
Бочки, опіум і лляні нитки
За спогадами сестри Елізабет, породілля усвідомлювала, що так чи інакше вона приречена на смерть – кесарів розтин може дати шанс на життя її дитині. Вона благала чоловіка спробувати провести операцію, навіть якщо їй доведеться після цього померти. Тож тяжке рішення лягло повністю на молодого лікаря – чоловіка та батька. Беннетт згадав вивіску над своїм будинком – що він обіцяв "відвідувати хворих у хорошу чи погану погоду, вночі чи вдень, багатих чи бідних, і робити все можливе, щоб полегшити біль". Беннетт обладнав операційний стіл: на дві бочки раби поклали дві широкі дошки. Елізабет Беннетт отримала велику дозу лаудануму (спиртова настоянка опію) – і це притупило її свідомість. Породіллю поклали на операційний стіл, її сестра, місіс Ненсі Хокінс, стояла поряд, тримаючи свічку, а двоє сильних слуг-чоловіків притискали Елізабет до столу.
Доктор Беннетт у 1794 році віком 24 років провів перший по той бік океану успішний кесарів розтин. Операцію довелося проводити без будь-якого обладнання та антисептиків у скромному будинку в глушині штату Вірджинія. Молодий лікар сам урятував усю свою сім'ю: і дружину, і доньку, яку назвали Марією.
Жили вони довго і щасливо?
У 1797 р. лікар Джессі Беннетт зі своєю дружиною Елізабет і донькою Марією, а також сестрою його дружини місіс Хокінс, її чоловіком та сином, з кількома рабами, конями та худобою і побутовим обладнанням емігрували до нового будинку в новоствореному окрузі Мейсон. Там Беннетт і прожив решту свого життя, займаючись медициною. Його ім'я стало відомим на багато миль навколо, лікар був досить авторитетною людиною в регіоні, який лише почав заселятися. Беннет представляв округ Мейсон в Асамблеї штату Вірджинія, служив армійським хірургом у війні 1812 року. Місіс Елізабет Беннетт померла, коли її доньці вже йшов 37-й рік – 20 квітня 1830 р. Її поховали на кладовищі неподалік будинку, який Елізабет так любила.
Марія Беннетт (у другому заміжжі – Мітчел), прожила довге життя і померла там само, в окрузі Мейсон штату Вірджинія на 77-му році життя. Вона була заміжня двічі. У першому шлюбі – з Еносом Томасом – вона народила шістьох дітей. Четверо померли в дитинстві. Двоє інших одружилися та створили власні багатодітні сім'ї. Нащадки цієї родини досі мешкають у Західній Вірджинії, Огайо та інших штатах. Беннетту було що приховувати?
Цікаво, що тоді, далекого 14 січня 1794 року, сам Джессі Беннетт вважав за потрібне мовчати про подробиці операції. Повага до приватного життя дружини переважила над публічною славою. Він пояснював, мовляв, жоден лікар ніколи не повірить, що таку операцію можна провести без будь-якого обладнання у скромному будинку в глушині. І боявся, що його могли назвати брехуном. Тож жодне з медичних товариств тоді так і не дізналися про цей випадок. Тим більше, незабаром після народження доньки сім'я Беннетт переїхала. 1827 року лікар на ім'я Джон Ламберт провів кесарів розтин у Ньютоні, штат Огайо – лише за 10 миль від помешкання Беннетта. Щоправда, він мав сучасне на той час обладнання і всі необхідні умови. Про цю операцію тоді писав Medical Journal, стверджуючи, що лікар Ламберт вперше в Америці виконав кесарів розтин.
Усе таємне колись стає явним
І лише 1842 року, вже після смерті Джессі Беннетта, молодий лікар А. Л. Найт із Мейсона, який до того ж виріс по сусідству з Беннеттами, дізнався історію пологів Елізабет Хогг. І вирішив будь-що відновити справедливість. Найт розшукав живих свідків народження Марії Беннетт. Ненсі Хокінс, сестра Елізабет, яка була присутня під час пологів 1794 року, і старий слуга, який допомагав тримати місіс Беннетт на операційному столі, розповіли лікарю Найту все, що пам'ятали. А він написав статтю "Життя та часи лікаря Джессіа Беннетта, доктора медицини", опубліковану в "Південному історичному журналі" аж у 1892 р.
У 1929 р. доктор Джозеф Міллер зі штату Вірджинія, дружиною якого була Метті Джейн Шоу, правнучка Джессіа Беннетта, написав статтю про перший успішний кесарів розтин у "Медичному щомісячнику Вірджинії". Через дев'ять років, 1938-го, Міллер написав чергову розповідь про операцію, де включив копію титульного аркуша однієї з медичних книг Беннетта, де містився запис про те, що 14 січня 1794 року зроблено кесарів розтин, лікування тривало до 15 лютого, а повне одужання зафіксовано 1 березня 1794 року.
Бонус. Іще кілька фактів наостанок...
-
Навіть у часи Беннетта кесарів розтин не був новим. Новим було те, що і мати, і дитина змогли пережити випробування.
У Стародавньому Римі кесарів розтин робили, щоб вийняти дитину з утроби померлої під час пологів матері. За римськими законами VIII ст. до н. е, в разі загибелі жінки ця процедура була обов'язковою.
Покровителем кесаревого розтину є Африканський Кесарій, молодий диякон, замучений у Террачіні, бо змінив язичницьку віру на християнство.
Перший в історії кесарів розтин, коли вижили і мати, і дитина, було зроблено 1500 року в Швейцарії. Тоді також операцію проводив чоловік для своєї дружини, хоча, на відміну від містера Беннетта, Яків Нуфер був м'ясником, а не лікарем.
У 1879 р. британський мандрівник Р. В. Фелкінг був свідком кесаревого розтину в Уганді. Цілитель використовував бананове вино як для знеболення жінки, так і для очищення рук та живота, щоб прооперувати. Щоб зменшити крововтрату, він припікав місце зрізу, перев'язував живіт залізними голками і наносив на рану пасту, приготовлену з коренів. За свідченням Фелкінга, пацієнтка вижила.
Попри успішні приклади, до ХІХ ст. успіхи лікарів, які робили кесареві розтини в надії врятувати і матір, і дитину, був дуже низькими. Наприклад, у Великобританії та Ірландії рівень смертності серед жінок під час кесаревого розтину в 1865 р. становив 85%. Це залишалося процедурою відносно високого ризику навіть у 20 ст.
