УКР РУС
» » "Полонені росіяни втрачали свідомість, коли ми казали, що прийдуть "бандерівці" – снайпер ЗСУ про оборону ЛАП
Всі новини

"Полонені росіяни втрачали свідомість, коли ми казали, що прийдуть "бандерівці" – снайпер ЗСУ про оборону ЛАП

Наприкінці серпня 2014 р. росіяни вже незаконно перетнули кордон. Уже відбувся Іловайськ. Лінія фронту, як і сам фронт, змінювалася.

Яка обстановка панувала навколо Луганського аеропорту, знає військовий аналітик Олександр Сурков.

24 серпня 2014 р. сили сектора "А" практично завершили блокування Луганського аеропорту. У районі населених пунктів Хрящувате і Новосвєтловка були встановлені 2 потужних опорних пункти, які перекривали комунікацію зі сторони Росії.

У районі Георгіївки, Лутугиного і Луганського аеропорту був створений єдиний потужний укріпрайон, де знаходилося на той момент до 1,5 тис. людей особового складу. Саме же Луганський плацдарм являв собою велику територію, яка дозволяла перекрити другу комунікацію зі сторони Росії і завершити оточення стаханово-алчевської групи.


Мапа бойових дійскріншот

При цьому в самому Луганську 19 серпня, за даними розвідки, знаходилося декілька сотень бойовиків, і росіяни це розуміли. Тому в ніч на 20 серпня, ще до початку повного вторгнення в Луганськ, було заведено через переправу до 2 батайльонно-тактичних груп, підсилених танками. Вони знаходилися в Луганську. Крім того, під виглядом "гумконвою" одного із перших зі сторони Ізвариного було доставлено велику кількість боєприпасів, які дозволили це групування посилити. І діяти разом із силами вторгнення, коли воно почалося.


Коли група снайпера 80-ї аеромобільної бригади Віталія Сухомліна перемістилася зі Слов'янська в аеропорт, вони думали, що пройшли майже все на війні. Але це уявлення було хибним.

Сухомлін Сергій Віталійович. 8 березня 2014 р. у складі 80-ї аеромобільної бригади вирушив на передову. Звільняв Слов'янськ, брав участь у боях за Луганський аеропорт. Тримав оборону Кримського, звільняв Сокільники. Пізніше у складі 3-го полку спецпризначення виконував завдання на лінії фронту.


Зона ООСскріншот

– Чому після відправки зі Слов'янська в аеропорт ваші уявлення дуже швидко розвіялися?

– У Слов'янську ми охороняли артилерію, яка працювала навколо, і конвоювали колони, які забезпечували навколишні блокпости. Потрапляли в засідки – якщо не кожен день, то через день. А деякі з наших підрозділів потрапляли і два рази на день. Ми знали, що вже вміємо воювати. І наш приїзд у ЛАП і по дорозі в ЛАП, неодноразові засідки, втрачання бойової техніки – але ми до нього таки дійшли. В аеропорту дізналися, що таке ворожа артилерія. У Слов'янську ми на неї не потрапляли. І перший обстріл був після 4 годин, як ми заїхали в аеропорт. І тоді вже зрозуміли, що потрапили не туди, куди думали.


ЗСУскріншот

– Частина Вашого підрозділу вже була в ЛАП, інша частина (зокрема й Ви) були у Слов'янську. Чи тримали зв'язок зі своїми побратимами? Що вони розповідали про ЛАП?

– Зв'язку майже не було, а командир батальйону, коли була можливість зібрати нас разом, розповідав про обстановку в ЛАП. А тим, хто був у ЛАП, доводили обстановку навколо Слов'янська.

– Ваш підрозділ не розраховував на такий "теплий" ворожий прийом?

– Ми розуміли, коли рухалися від Щастя до ЛАП по окупованій території, але для нас це не означало майже нічого, адже деякою мірою ми вже були звиклі до цього, коли працювали навколо Слов'янська. Але коли в районі Георгіївки ми потрапили в засідку, то зрозуміли, що тут із нами ніхто шуткувати не буде. Це був не тільки артобстріл, а й диверсійні засідки. Коли розстрілювалася наша колонна, з СПГ розстрілювались танки і БТРи, які їхали з нами в колонні (здається, ми втратили один БТР і один танк), і це тоді була перша втрата танку "Булат". Під час заходу в ЛАП.


Луганський аеропортскріншот

– Яким ви побачили ЛАП? Адже до того там вже були ваші побратими з квітня?

– Коли ми прибули, він був ще не настільки розбомблений ворожою артилерією. Вони працювали, але розуміли, що там небагато особового складу. Ворог підходив розвіддиверсійними групами, обстрілював з автоматичної зброї. Великої кількості артобстрілів не було. А з моменту, коли зайшла наша перша рота, вже почалися цілодобові масовані обстріли.

Наказ узяти під контроль міжнародний аеропорт "Луганськ" бійці 80-ї десантно-штурмової бригади отримали на початку квітня 2014-го – коли на сході України ще не було запеклих боїв. Підґрунтям для такого рішення стали події у Криму, де росіяни у перші тижні окупації намагалися займати передусім летовища, щоб у подальшому повітрям перекидати на півострів військові сили.


Російський літак, окупантискріншот

Навесні 2014-го командування ЗСУ перекинуло у Луганський, Донецький та Маріупольський аеропорти одні з найбільш боєздатних частин українських військ. Наказ зайти в аеропорт "Луганськ" львівські десантники отримали вночі 8 квітня. По обіді цього ж дня одна з аеромобільних рот 80-ки вже була на летовищі.

У перші тижні армійці ще могли купували продукти та все необхідне у магазинах поруч. Згодом аеропорт оточили сепаратисти – і боєприпаси та продовольство десантникам довелося перекидати повітряним шляхом.


Літак ЗСУскріншот

14 червня до летовища прямував черговий конвой транспортних літаків – 3 борти Іл-76. Перший із літаків вдало здійснив посадку. Другий при спробі сісти підбили російські найманці – 9 членів екіпажу та 40 десантників 25-ї окремої повітряно-десантної бригади загинули. Третій літак змінив курс і повернувся назад, після чого авіасполучення з аеропортом було припинене.


Росіяни збили український ІЛ-76скріншот

Летовище та його захисники опинилися в оточенні, без допомоги із землі й повітря. 6 липня російсько-окупаційні війська вперше обстріляли аеропорт із "Градів". Згодом артобстріли Луганського летовища стали буденністю.

У липні командування АТО прийняло рішення про деблокаду аеропорту – бійцям потрібно було доставити провізію та боєприпаси. 13 липня з важкими боями та втратами на летовище прорвалися два рейдових загони під командуванням полковника Андрія Ковальчука та заступника командира бригади полковника Володимира Шворака.

20 липня українські війська силами 24-ї механізованої бригади та батальйону "Айдар" розпочали великий наступ під Луганськом, звільнивши населені пункти Георгіївка, Новосвітлівка, Хрящувате. Цього ж дня група 8-го полку спецпризначення під керівництвом майора Олександра Петраківського забезпечила проходження військової колони техніки ЗСУ та сил батальйону "Айдар" до Луганського аеропорту.


Луганський аеропортскріншот

Унаслідок серпневого наступу російських регулярних військ аеропорт повторно потрапив в оточення. Його будівлі були вщент зруйновані російською артилерією. Наприкінці серпня росіяни вдалися до масованих атак аеропорту, використовуючи новітні танки Т-90. Будівлі летовища російські військові знищували з самохідних артустановок 2С 7 "Піон" та самохідних мінометів 2С 4 "Тюльпан".

Керівництво АТО ухвалило рішення покинути розбите летовище. 1 вересня 2014 р. українські захисники вийшли з руїн аеропорту після 146 днів його оборони.

– Яким був ваш типовий день у ЛАП?

– Нас розставили на постах навколо аеропорту. Це було спостереження навколишньої території. Адже ЛАП був усередині під нашим контролем. За сіткою була окупована територія. І туди мало хто виходив. Прокинувся – став на пост – пішов спати. Ми мали його охороняти і не допускати диверсійних сил противника. І якщо буде штурм, відбивати атаки.


Вантажівкискріншот

– Оскільки ЛАП був відрізаний від великого світу, чим ви харчувалися, яку воду пили?

Якщо сухпайки нам могли скидувати повітряним шляхом, то з водою було набагато гірше. В аеропорту було пожежне водосховище, з якого ми пили воду. І це забезпечувало весь аеропорт. Два літри води вистачало, аби помитися, помити голову, попрати шкарпетки. А пізніше два літри води нам здавалося, як забагато.

– Чи змінювалися у вас там цінності?

Тільки в тому, що з кожним обстрілом і штурмом ми морально ставали сильніші, розуміли, що скоріше нам треба дійти до кордону. Принаймні, ми цього бажали всім серцем.

– Як ви підтримували один одного і про що говорили?

– Гумор був завжди. Але на той момент це вже стало звичкою. Що ми тут нашим екіпажем БТР, ми родина, ми один з одним постійно спілкуємося, ми більше нікого не можемо побачити, крім тих, хто навколо. Усе те, що тоді було на неокупованій території України, – ми це просто в собі відрізали і жили так, щоб ми могли вижити.


Іконискріншот

– 24 серпня відбувся захід російської армії на територію України. Потім – Іловайськ. Чи знали ви про це? І як це впливало на вас?

– 24 серпня – це той момент, коли ворожі танки оточили Новосвітлівку і Хрящувате і просто зрівняли їх із землею. Їм вистачило цього, щоб "привітати" нас із Днем Незалежності. Наступи просто не зупинялися. Вони були цілодобові. Ці два населені пункти, які трималися, не дозволяли російським військам проводити нормальну логістику з Луганськом.

– Чи не виникали у вас думки на кшталт "навіщо ми тут, чому нас не виводять"? Не видавалося вам тоді це, як забаганка генералітету?

– Звісно, що ні, адже взяття Слов'янська і Краматорська дали нам поштовх, що ось-ось день, тиждень, місяць – і все це має завершитися, і ми спокійно поїдемо додому.

– Ви розуміли, навіщо утримуєте аеропорт?

– Ми розуміли, що це наша земля, і далі – це українська територія, і нам треба рухатися до кордону.


Руїнискріншот

Ось що розповідав Герой України Андрій Ковальчук, який був зі своїм підрозділом у ЛАП:

"ЛАП був довго в оточенні. Але сказати що це котел? Ні. Котла не було. Коли вже відпала необхідність його утримувати, коли практично кожна будівля була знищена до фундаменту і залишалися тільки підвали, то й необхідності там втрачати людей не було. Принцип програти бій, а далі виграти війну – спрацював. І з урахуванням того, що вийшли практично з оточеного аеропорту, не втративши жодної людини. Під час бою 30-31 серпня ми втратили 8 військовослужбовців поранених, а під час виходу жоден не загинув. Навіть той поранений, який залишився там уночі. Ви ж розумієте, що таке адміністративна зона – маленьке село з головним корпусом. І після того, що там сталося 30-31 серпня, просто не могли знайти цього військовослужбовця. Але волею долі склалося, що ми його забрали через дві доби".


Українські військовіскріншот

– Наскільки для вас важливо було те, що ваш командир поруч і воює разом із вами?

– Андрій Ковальчук був тяжко поранений. Але відмовився від евакуації, щоб залишитися з нами і продовжити командувати обороною летовища. Це був найбільший моральний поштовх. Командир не здався, то чому ми маємо здаватися?

– Як відбувалося медичне забезпечення в летовищі? Чи були медики, медикаменти?

– Медикаментів було вдосталь. Але медики, коли прибули в ЛАП, не були готові до того, що потрібно буде в бункері аеропорту проводити ампутації. Вони думали, що це буде дріб'язкове надання меддопомоги. Але коли вони побачили, з чим зіштовхнулися, вони переформатували свою роботу дуже швидко і почали професійно працювати в тих умовах, які були.


Операція на фронтіскріншот

– ДАП – це бетон. ЛАП – переважно металоконструкції. Як ви організували свою інфраструктуру? Де були укриття за таких умов?

– Усе, що викопали – там і ховалися. Можна було на клаптику землі викопати траншею, заїхати зверху БТРом – і це вже був мінідах бункера.

– Росіяни міняли свою тактику обстрілів і штурмів із часом?

– Коли ми брали в полон російських військових, вони не розуміли, де знаходяться. І для чого вони там. Але наш плюс був у тому, що вони, вигадавши собі легенду про "бандеру", вони в неї сильно вірили. І якщо вони бачили, що потрапляють у полон до львів'ян – це для них було страшніше за найстрашнішу смерть.

– Ви говорили з ними?

– Так, ми з ними говорили і повідомляли, що зараз прийдуть "бандерівці", і бачили, як російські військові втрачали свідомість.


ЗСУскріншот

– А звідки ви знаєте, що це були російські військові?

– При них були документи. І карти російські. І документи на БТР, і ротні документи. Книги вечірніх перевірок. Усе, що можна возити із собою – вони це робили.

– Чи не змінювалася їхня думка в процесі бесіди? Можливо, виникала повага, адже українська армія захищає свою землю, а вони прийшли як загарбники?

– Вони ніколи не розуміли, що загарбники. Вони свято вірили в захист російськомовного населення, і більше їхнім головам нічого не потрібно було.

– Куди їх передавали потім?

– Передавали в СБУ.


Воїн ЗСУскріншот

Після вторгнення росіян 24 серпня у бойовиків значно посилився технічний і людський ресурс. Що відбувалося навколо летовища та чому командування в кінці серпня прийняло рішення про вивід наших військ із ЛАП, розповідає військовий аналітик Олександр Сурков.

Після 24 серпня, коли російська армія зайшла на територію України, ситуація критично змінилася. Хрящувате і Новосвітлівка, де знаходилися опорні пункти ЗСУ, були знищені артилерією – і українському війську довелося звідти відступити в сторону аеропорту. Одна з ліній була розблокована, крім того, танковий підрозділ, який знаходився в місті, почав діяти одразу в декількох напрямках по наших опорних пунктах із середини міста. Це критично змінило ситуацію.


Мапа бойових дійскріншот

Тим не менше, військо і наші сили, які були в секторі "А", виконували свою задачу, стійко тримали позиції. З 24 до 31 серпня просування російських сил вимірювалося рубежами у сотні метрів. За їхніми розвідданими, вони за день могли пройти не більше ніж на 600 метрів. Тобто оборону тримали міцно. І тільки відсутність резерву і вже на той час панування артилерії примусило ЗСУ залишати позиції послідовно.

Якщо 31 серпня група ЛАП ще знаходилася на місці, після цього 1 вересня її вивели, і так Луганський плацдарм залишили. У ті ж дні, коли тривали бойові дії в районі Іловайська, наші сили тут протрималися, змогли зберегти рубіж оборони, відійшли на трохи інші позиції – і це дозволило в майбутньому зберегти плацдарм і не пустити ворога на лівий берег Сіверського Дінця, зберегти ті позиції, де ми знаходимося досі.


ЗСУскріншот

– Ваш вихід відбувся з 31 серпня на 1 вересня. Що передувало цьому?

31 серпня нам показало, що до АТО всі наші навчання на полігонах, у тирах нам, чесно, не дали нічого. Ми зіштовхнулися із зовсім новою тактикою ведення боїв. Але дуже швидко до неї адаптувалися. Російські танки почали першими заходити в ЛАП із району першого посту і восьмого. Усі сили, які знаходилися навколо летовища, почали відходити до третього посту і виходити на Георгіївку. Ми на той момент знаходилися в бункері. Оскільки російська армія відрізала всіх від усіх, у нас не було жодної комунікації з тими, хто був навколо нас. Але ми тоді думали, що всі на місцях, тому стояли і не розуміли, як і куди ми можемо відійти.

– Що у вас було з боєприпасів?

– У нас було достатньо боєприпасів, але вже післяобідній штурм – у нас не було жодного танку, жодного БТР, тільки стрілецька зброя, виклики артилерії і, якщо я не помиляюсь, два рази прилітала авіація.

– Артилерія вам допомагала?

– Артилерія нам допомагала настільки, що коли гармати Д-30 вивезли в Переможне, на них просто не було фарби. Вона вся стекла від кількості боєприпасів, які вистріляла.


.скріншот

– Що ви відчували?

– Бій 31 серпня розпочався о 6-й ранку і тривав до 22-ї години. Уже коли ми почали вихід із аеропорту, ті, хто тримав оборону, розуміли, що це їхній останній день. Люди палили свої паспорти, військові квитки, особливо снайпери. Знищували всі документи, які б могли засвідчити особу. Були такі, які просто від безнадії обмотувалися українським прапором і хотіли йти вперед, щоб далі не мучитися.

– Чи можна стрілецькою зброєю відстрілятися від танку?

– Ми завжди знали, що це неможливо. Але останній день у ЛАП показав, що за великого бажання навіть із автоматом можна воювати проти танка. Якщо є потенціал. Якщо є наснага. Там такий же екіпаж таких же людей і вони також бояться. І навіть банальне цокання патронів 5.45 по броні танку вже щось міняє у їхній психології.

– Чому українська армія завжди тримала при собі український прапор?

– Бо це найбільший фактор розуміння, чому ти тут і навіщо воюєш. Це не просто відчуття "я – контрактник", "я – мобілізований". Треба воювати і йти вперед.


Українські військовіскріншот

– Як відбувався вихід? В одному з інтерв'ю Андрій Ковальчук сказав, що артилерія викликалася на себе, аби створити умовно "вогняний коридор" і вийти з ЛАП?

– Бої не припинялися. Вихід мав здійснитися вночі, коли нічого або мало чого видно. Артилерія мала відвести трохи далі російські війська від нас, адже ЛАП на той момент – уже просто відкрита ділянка. Там нічого не було вцілілого. Навіть якби захотів знайти вцілілу стіну для укриття – це було нереально. Настання темряви і робота артилерії нам дали можливість вийти до Георгіївки. Ми йшли пішки 17 км, адже до нас дістатися ніхто не міг. До нас приїхав тільки один "Урал" 24-ї бригади, куди ми могли завантажити з десяток поранених, і він їх відвіз у Георгіївку.

– Коли ви вийшли, які були у вас емоції?

– Перші, кого ми побачили, – це була 24-та бригада, яка чула весь цей бій, і вони думали, що там живих нікого не могло залишитися. І коли ми прийшли, вони були шоковані.

– Ви відчували себе героями?

– Ми не відчували себе героями, адже 146 днів оборони обірвалися в один день. Ми готові були перегрупуватися і повернутися назад.


.скріншот

Андрій Ковальчук згадує про тих, хто з честю та достоїнством вийшов із летовища:

"ЛАП – це "маленький Сталінград", який утримувався певний проміжок часу, і героїзм кожного військовослужбовця просто неоціненний. Бо на що спромоглися там, в умовах оточення, коли снаряд на кожен клаптик землі, вижити, виконати завдання, нанести ураження противнику (а на сьогодні є підтвердження, цифри, скільки полягло там російських кадрових військовослужбовців), то я думаю, що військовослужбовці, які були там, – герої. Це люди, які зробили свою справу".

Вщент розтрощений аеропорт, непридатний до використання – таким залишила його українська армія. Це була одна з основних цілей утримання летовища – не дати росіянам використовувати його для повітряного перекидування техніки та людей. І цієї цілі ми досягли. З аеропорту вийшли усі, хто там був. Величезною підтримкою для наших підрозділів тоді була артилерія – прикривала настільки, наскільки могла.

Довідка. Сухомлін Сергій Віталійович. 29 років. Військову службу розпочав у 2009-му- в Десні на посаді снайпера роти. У 2013-му підписав контракт на службу у 80-й аеромобільній бригаді, у складі якої 8 березня 2014-го вирушив на передову. Брав участь у звільненні Слов'янська та в боях за Луганський аеропорт. Восени 2014-го тримав оборону Кримського, звільняв Сокільники. Згодом перевівся у сили спеціальних операцій і з 3-м полком спецпризначення виконував завдання на лінії фронту, зокрема обороняв Піски. У жовтні 2017-го звільнився з лав ЗСУ.

Читайте також: Військова і воєнна розвідка ЗСУ: як вони діяли на початку війни з Росією – Сурков

Джерело: 5.ua
Если вы заметили ошибку в тексте, выделите его и нажимите Ctrl+Enter
Информация
Комментировать статьи на сайте возможно только в течении {days} дней со дня публикации.
Опрос
За яку партію Ви проголосуєте, якби парламентські вибори відбулися найближчої неділі?
Дуейн Джонсон подарував ще один автомобіль
Девід Бекхем показав свою нову іграшку – створену спеціально для нього Maserati MC20 Fuoriserie Edition
Олександр Усик познайомився з найдорожчими автомобілями сучасності
Ілон Маск став "Людиною року" за версією журналу Time
Уилл Смит признался, что хотел уйти из жизни из-за домашнего насилия в семье
Мультимедіа
Білоруський КГБівець розговорився в українському полоні: цікаві факти
МІЛЬЙОННА БОТОФЕРМА ПОРОШЕНКА: як росіянин створив для «гетьмана» систему поширення фейків та зради (Відео)
Росія набирає в свою армію прихильників нацизму
Пленных в Попасной приказано убить (Перехоплення)
Російський загарбник залишив передсмертне послання рідному брату: закликає не їхати на війну в Україну