Тарас – один з тих, хто брав участь в деокупації міста. Каже, у травні зведена група 30-ї бригади здійснила спробу прориву, та марно. Після того Збройні сили понад місяць чекали слушної нагоди.
"Кожної ночі були мінометні обстріли. Висувались групи ДРГ, і ми відбивали ці атаки. Крім того, вони використовували дітей. Давали їм гроші і змушували, щоб діти ходили і знімали розтяжки, розуміючи то, що по дітям ніхто вогонь не буде відкривати", – каже військовослужбовець Тарас.
Цей день добре пам’ятає Наталія. Каже, операція, на яку чекала понад 3 місяці, минула дуже швидко.
"Перша 30-та бригада зайшла до міста. А потім уже заходив зведений загін із співробітників міліції, батальйонів, а також Національної гвардії", – розповідає підполковник поліції Антон Потурайко.
Антон Потурайко та Тарас Симоненко в липні 2014-го прибули до Рубіжного. Повертати втрачені території, кажуть, було справою честі.
"Якщо ти сидиш вдома і до тебе сусід заходить на кухню і каже: тепер ця кухня моя, то сусіда треба гнать у шию. А, грубо кажучи, твій родич, який стає на сторону сусіда, він не родич, а ворог, такий само, як і прийшов", – каже підполковник поліції Тарас Симоненко.
Близько полудня над адмінбудівлями вояки знову підняли синьо-жовті прапори. Тарас встановлював стяг на приміщенні поліції.
"Шалені емоції. По-іншому не скажеш. Розумієш, коли повертаєш своє. А Рубіжне, це було своє", – переконаний Тарас Симоненко.
Через 6 років на урочистості зібралися лише кілька десятків небайдужих.
"Розуміння, що це 6-та річниця звільнення від незаконних збройних формувань, вона ще не утворилася так, як може бути розуміння цієї справи", – каже секретар Рубіжанської міської ради Анатолій Бусєнков.
Операція з визволення Рубіжного 21 липня 2014-го минула без втрат. Проте під час першого штурму міста у травні загинули троє бійців 30-ї бригади.
Вікторія Ковальова, Олександр Лахтін, Сергій Могилевич, Луганська область, "5 канал"
Джерело: 5.ua
