Третя фраза Слов'янської операції відбувалася в такій обстановці, коли сили Гіркіна були зосереджені в основному в районі Слов'янська та Семенівки, але залишалися місцеві гарнізони в Соледарі, Артемівську, Часовому Ярі, Костянтинівці, Дружківці, Краматорську – по декілька десятків чоловік. І щойно Слов'янськ звільнили, ці гарнізони порозбігалися і міста були взяті безкровно.
У самому Слов'янську, у безпосередньому підпорядкуванні Гіркіна, був не такий уже великий і підготовлений гарнізон, тобто добровольці. У Семенівці закріпилася група Мотороли, приблизно 200 людей. І ними явно керували російські куратори. Це була добре підготовлена мобільна група, здатна виконувати серйозні задачі. Але основний інтерес був зосереджений на Миколаївці. Вона прикривала останню на той момент лінію, через яку проходило забезпечення гарнізону, там знаходилися кілька укріплювальних районів, у яких потім організували оборону до 1000 чоловік добре підготовлених військових, не виключено, що росіян. Наші десантники, які штурмували ці укріпрайони розповідали, що такого опору й організованості, як в Миколаївці, вони не зустрічали. Це показали й огляди укріпрайонів, де були добре підготовлені інженерні споруди, казарми, література. Тобто там знаходилися люди, далекі від партизанщини. Це і визначило порядок майбутніх дій.
Яким чином планувалася операція? І який був її замисел? Наш плацдарм на території Кривої Луки став місцем зосередження, туди прибуло три батальйонно-тактичні групи, розділені на 6 штурмових загонів від декількох десантних бригад. Ці групи мали підтримувати з безпечного лівого берега артилерію. Їхня задача – вихід від Кривої Луки 6 групами у передмістя Миколаївки, перекриття каналу як водної перепони (потрібно було тримати на контролі мости). Задача була перекрити мости між Семенівкою та Миколаївкою і так блокувати місто. І знищення противника. Після чого командування планувало вирішувати питання зі звільнення Слов'янська.
Про ті події у студії "Таємниці війни" з Яною Холодною розповів безпосередній учасник звільнення Миколаївки та Слов'янська Михайло Забродський.
– Розкажіть про ситуацію на початку липня, коли ми вже звільнили Красний Лиман, Ямпіль, Закотне. Який тоді настрій панував серед наших військових, чи відчували ви себе переможцями?
– Не можна сказати, що ми себе відчували переможцями, але це були перші успіхи. Вже всі зрозуміли, що противника можна бити, можна успішно виконувати завдання. Беззаперечно, цей бойовий дух і настрій на той час був дуже високим.
– Ви постійно були серед свого особового складу, з підрозділом. Чи можете ви сказати, який з цих боїв давав мотив рухатись вперед, що для вас у всіх тих битвах запам'яталось найбільше?
– Командування бригади та батальйонів розуміло, що все виконується операція фактично на оточенні Слов'янська, і розуміли, що для того, щоб ці дії були успішними, слід заволодіти декількома населеними пунктами, які значно звужували кільце та вимикали будь-який рух та функціонування будь-яких ліній комунікацій на Схід, звідки на той час противник отримував поповнення, боєприпаси та матеріальні засоби.
Я веду мову про Ямпіль, Закотне і Миколаївку, яка була останнім пунктом опору, що опирався цьому маневру оточення і фактично останній населений пункт, на якому ще трималась якась подоба оборони.
– На ваш погляд чому керівництво тоді не вирішило піти в лобову атаку у Слов'янськ, а заходили з різних сторін?
– Я тоді підозрював і зараз майже впевнений, що всієї картини не знав ніхто, і був дефіцит інформації стосовно того, які саме сили знаходяться в місті. Дані були досить суперечливі: рахунок ішов, залежно від періоду, від декількох тисяч до декількох сотень. На припущеннях важко було будувати серйозний замисел, який включав заволодіння Слов'янськом, мається на увазі штурм міста, це по-перше.
По-друге, якими б не були сили противника, оборона і наступ в місці – це завжди складний вид бою. Враховуючи, що застосування певних засобів ураження обмежене тим, що навколо цивільне населення, враховуючи, що ніхто не ставив собі завдання зруйнувати Слов'янськ і нанести додаткові пошкодження, я вважаю, що правильною була відмова керівництва і командування від штурму, від жаху вуличних боїв. Адже враховуючи перспективу втрат серед особового складу і руйнування кварталів міста, це було щонайменше недоцільно.
Тому був застосований класичний підхід – операція напівоточення, яка б мала завершитися оточенням. Противник це добре зрозумів, саме тому був жорстокий супротив в районі Ямполя, Закотного, Миколаївки. Усі зрозуміли, що це останній ключ, який давав можливість замикати це кільце з тими силами, які знаходилися ззовні.
На жаль, повністю оточення здійснити не вдалося. Після того, як наші підрозділи підійшли в Черяківку, залишався той славнозвісний коридор, і противник спочатку спробував вийти по шосе Слов'янськ – Краматорськ, це була невдала спроба. Усі бачили підбиту техніку, яка залишалася на дорозі. І потім врешті-решт він залишив місто і рухався на південь у бік Краматорська.
– Шість блокпостів бойовики організували на підступах до Миколаївки, а в самому місті були досить потужні укріплювальні об'єкти. Як ви готувалися до того, аби взяти Миколаївку, і як ви налаштовували особовий склад?
– 95-та бригада підійшла до Миколаївки з півдня, за рухом каналу. На нього ми вийшли з Кривої Луки. Безпосереднє завдання зі взяття Миколаївки ставилося 25 бригаді, і основний тягар боїв у самій Миколаївці був покладений саме на 25 бригаду. Підрозділи 95-ї бригади, які діяли з боку каналу, сприяли просуванню 25-ї бригади і надавали підтримку вогнем. І в той же час намагалися увійти в Миколаївку і вздовж каналу вийти на шосе, на перехрестя в Семенівці.
– Чи знали ви про те, що там знаходиться потужне угруповання бойовиків?
– Розвідка встановила, що Миколаївку обороняє підрозділ чисельністю декілька сотень бойовиків. Ми навіть мали загальне уявлення про те, як розташовані в місті опорні пункти. Ми чітко знали, що центром оборони була Миколаївська ГЕС, адже там своєрідні споруди, досить потужні і міцні.
– До цієї операції задіювали й підрозділи 95-ї, 80-ї, 25-ї і 79-ї десантних бригад, і 24-та бригада. Як ви тримали між собою комунікацію? І зі штабом АТО?
– Стосовно взаємодії між собою проблем не було. Проблема зв'язку тактичної ланки (нашої) була вирішена постачанням радіостанціями "Моторола". Те, що потрібно було – це обмін доріжками. Проблем із підтриманням зв'язку під час цих дій не було. Аби бути на зв'язку зі штабом АТО, застосовувався повітряний ретранслятор, літак "Молнія", "Молнія-1". Цей позивний знали всі сили АТО. І в будь-який час можна було вийти на зв'язок із керівником.
Два літаки зависали в повітрі і забезпечували зв'язок. Вони 24 години знаходилися в повітрі і забезпечували зв'язок, бо ніхто не міг дозволити, аби зв'язок зник на хвилину, годину чи день.
Це нормальна практика, яка була відома до війни. Інша справа, що, мабуть, вперше в історії ЗСУ це довелося реалізовувати на практиці. Зазвичай, для цього застосовується спеціальне обладнання і вертольоти. Але на той час був пристосований літак. Бо спеціальних літаків і ретрансляторів не було.
– Чи правда, що в Миколаївці були взяті в полон росіяни і була знайдена зброя з російським маркуванням?
– Більш детальною інформацією володіє командування 25-ї бригади: нині командувач корпусу морської піхоти Юрій Содоль, а тоді командир 25-ї бригади. Я точно знаю, що були знайдені зразки зброї російського походження. І чітко було видно після заволодіння населеним пунктом, як була побудована оборона і було чітко зрозуміло, що не шахтарі її будували. Все було зроблено більш ніж професійно.
Під час звільнення Миколаївки надійшла інформація про те, що в Артемівську (нині Бахмут) серед бойовиків розпочалася паніка. Саме тому командування штабу АТО прийняло рішення відправити зведений загін звільняти Бахмут.
– І цей зведений загін був із числа вашого підрозділу. Як ви сприйняли цей новий виклик?
– Нам було поставлено завдання звільнити Артемівськ. Звісно, що перше питання, яке ми поставили – це сили противника в місті. Інформація була суперечлива і ніякого підтвердження на той час не мала. За виключенням отриманої не зовсім офіційними каналами і не військовою розвідкою.
Була сформована не штурмова, а маневренна група. Її очолив тоді заступник командира батальйону 95-ї бригади. Нині він командир батальйону підполковник Махов. Йому виділили 4 бронетраспортери і пів сотні особового складу. І 2 танки. Ці танки не могли рухатися по шосе зі швидкістю БТР. Фактично перший кидок був – це група на 4 БТР. Ці зухвалі дії приголомшили противника.
Ніхто й уявити не міг, що після боїв навколо Слов'янська буде різкий маневр на заволодіння Артемівськом. Він був вдалий саме за рахунок зухвалості і раптовості. Противник майже не проявляв спротиву, а просто залишив Артемівськ. Усі сприйняли цю невелику маневрову групу за передовий загін або якусь частину основних сил однієї із бригад, які на той час активно там діяли.
Зранку вони вийшли. Весь день у нас були бої навколо Миколаївки і увечері на мене вийшов тоді ще майор Махов і доповів, що "я стою в Артемівську перед міськрадою".
– Ви доповідали цю новину керівництву. Вам приємно було доповідати про такі історичні моменти?
Звісно. Такі доповіді завжди було приємні. Мова йде про зайняття нового населеного пункту.
Загалом вона зайняла чотири дні – з 1 по 4 липня. Першого липня, згідно замислу, зі сторони Кривої Луки відпрацювала група спецназу. Вони відкрили додаткові цілі та показали, з ким воювати. Обстановка швидко змінювалась, тому не можна було сподіватись на швидке виведення сил без потрапляння на засади. Після цього від Кривої Луки в напрямку до Миколаївки пішло 6 добре підготовлених штурмових груп із підтримкою артилерії. Свою задачу на 2 липня виконали, вишли до передмістя, визначили цілі, почали ламати опорні пункти, які знаходились у передмісті, та почали заходити всередину, де знаходився головний супротив.
Далі 3 і 4 липня почались бої в Миколаївці біля станції "Електрическая" – там знаходились зона, де бойовики закріпились та тримали оборону. Потім наші війська вийшли та по дорозі закрили Миколаївку і Слов'янськ на дві третини та продовжували бойові дії.
Найцікавіші та найменш відомі події відбулися 4 липня.
Перше з них: після припинення супротиву в Миколаївці, угруповання "Мотороли", яке знаходилось у Семенівці, втекло з міста. З Миколаївки частина гарнізону втекла, після чого відбулось радіомовлення зі словами "Уходим на север, уходим на север". Це означає на північ від Семенівки в ліс. Всі здивувались, це був відволікаючий маневр. Угрупування "Мотороли" відносно невелике, мобільне, спочатку вийшло на Краматорськ, там отримало відсіч, після чого вийшло на блокпост № 4, посилений нашими штурмовими групами, – і звідти, отримавши відсіч, знову втекло. За добу як Гіркін утік зі Слов'янська була знищена російська група, імовірно. Також втекло угруповання "Мотороли". Після чого розпочалась зачистка Семенівки та Миколаївки та безпосередньо підготовка до входу в місто.
Ще одна важлива подія: вдень 4 липня біля Семенівки помічено, як мікроавтобус Mersedes Sprinter на дуже великій швидкості рухався з міста. Були передані дані, наша артилерія відпрацювала, автівку було знищено. Після цього в ефірі, як каже наша розвідка, почалась буря. Імовірно, було знищено 8 російських кураторів, інструкторів, які координували дії трьох угруповань. Саме після цього Гіркін вирішив залишити місто.
Слов'янськ, Краматорськ, Дружківка, Костянтинівка – звільнення цих міст було великою перемогою.
"Доповідає міністр оборони генерал-полковник Гєлетей Валерій Вікторович, пане президенте, Ваша вказівка виконана. Місто Слов'янськ Донецької області зачищено від терористів".
5 липня 2014-го. Після майже трьох місяців окупації Слов'янськ – місто, з якого почався російський наступ на схід України – звільнили українські війська. Над центральними будівлями нарешті замайорять синьо-жовті стяги.
Звільнення Слов'янська стало можливим завдяки багатоетапній операції сил АТО, яка розпочалася ще в травні. Головним завданням армійців, нацгвардійців, силовиків та спецпризначенців СБУ та МВС стало звуження кільця довкола окупованого міста та перекриття шляхів постачання техніки, боєприпасів та провізії з Росії.
Протягом травня і початку липня українські військові здійснили низку успішних операцій, вибивши ворога з усіх довколишніх сіл та панівних висот. Зокрема, 3 травня сили АТО закріпилися на стратегічній висоті "Карачун" поблизу Слов'янська. 3 червня був звільнений Красний Лиман та знищений укріпрайон у селі Семенівка. Так сили АТО підготували плацдарм для подальшого наступу на Слов'янськ, де концентрувались основні сили під командуванням російського диверсанта Ігоря Стрєлкова-Гіркіна.
На початку липня українські військові відновили контроль над смт Райгородок під Слов'янськом, селами Резниківка та Райалександрівка. Але основним ударом по терористах, який змусив їх покинути Слов'янськ, стала операція в районі Миколаївки та Семенівки – населених пунктах, де були склади та жива сила ворога.
3 і 4 липня сили АТО захопили опорні пункти та склади боєприпасів противника, було ліквідовано більше сотні терористів, у полон потрапили понад 50 окупантів на чолі з ватажком на прізвисько "Скорпіон". Після цього успіху сил АТО у лавах "гіркінців" посилились панічні настрої і частина з них дезертирувала. Будо ухвалено рішення покинути місто.
У ніч з 4 на 5 липня російські найманці організовано залишили Слов'янськ і передислокувались у Горлівку та Донецьк. За різними даними, зі Слов'янська вийшло від 1500 до 1800 терористів. З озброєння ворог на той час мав щонайменше 5 танків, які переправили до окупованого міста з РФ.
На одному з блокпостів, біля стели з написом "Cлов'янськ" сили Гіркіна зупинили півтора десятка десантників 25-ї бригади, бійці Нацгвардії та міліціонери з колишнього запорізького "Беркута". Це був єдиний блокпост на виїзді з окупованого міста, через який ворог не прорвався. У запеклому бою армійці, нацгвардійці та силовики спалили один ворожий танк Т-64, знищили дві БМП, одну бойову машину десанту, одне легкове авто, вбили від 10 до 20 терористів. Після поразки на трасі колона Гіркіна звернула на польові дороги. За різними даним, за весь час боїв у районі Слов'янська з квітня по липень окупанти втратили вбитими до пів сотні осіб.
– Пане Михайле після того, як взяли Миколаївку, Артемівськ, що було далі? Яким було Ваше наступне завдання?
Далі був Слов'янськ. Після Миколаївки вона була останнім джерелом опору. Після цього противник уже не намагався нас зупинити, не мав фізичної властивості зупинити, бо західніше від Миколаївки з'єдналися два штурмових загони у складі двох бригад: 25-ї та 95-ї.
Добре пам'ятаю момент, коли ми входили в місто. Потрібно було налагодити взаємодію, щоб колони не перетинались і щоб дві колони зустрілись на тому перехресті, як їхати на Краматорськ. Вони там зустрілись, а потім розійшлись по місту, після цього вже було зайняття населеного пункту. Ніякого опору, за виключенням окремих дуже слабких джерел опору в самому місті, в районі міськвідділу внутрішніх справ та частково в районі міськради. Там залишись фанатики, той, хто не розібрався в обстановці. Був незначний опір, дуже короткий вогневий контакт, звісно, на нашу користь. Після цього Слов'янськ був узятий без жодного пострілу. Завдання було чітко виконане.
– Чи було у вас відчуття, що скоро війна закінчиться після цих перемог?
Після успішно виконаного завдання, перемоги завжди є відчуття піднесення та натхнення. Важко сказати, що ми тоді вважали, що скоро закінчиться війна, найголовніше, що ми зрозуміли: можемо бити противника, можемо бути впевнені у своїх людях. Перемога зобов'язана відбутись.
Довідка: Забродський Михайло Віталійович. 47 років. Народився у Дніпропетровську, в сім'ї військових. Освіту отримав у військово-космічній академії імені Можайського (С.-Петербург). Після навчання 5 років служив за контактом у Російській Федерації. Службу у 95-й окремій аеромобільній бригаді розпочав на посаді командира взводу. Очолював український контингент українсько-польського миротворчого батальйону УкрПолБат у Косово.
У січні 2013 року призначений командувачем 95-ї окремої аеромобільної бригади. На початку російсько-української війни ця бригада під командуванням Забродського виконувала завдання з блокування міст Слов'янськ та Краматорськ, а у травні захопила та утримувала важливий опорний пункт – гору Карачун.
23 травня брав участь у розблокуванні колони 2-го батальйону 30-ї механізованої бригади біля Рубіжного.
Влітку 2014-го 95-та аеромобільна під командуванням Забродського здійснила рейд у тил супротивника. За 2 тижні, виконуючи бойові завдання, десантники пройшли 470 км від Слов'янська до Маріуполя, потім уздовж російсько-українського кордону, і через Луганськ повернулася до Слов'янська. На думку американського експерта Філіпа Карбера, це був найдовший рейд збройного формування у новітній історії.
У березні 2015 року призначений командувачем високомобільних десантних військ України.
Нині – народний депутат 9-го скликання, фракція "Європейська солідарність".
Серед нагород – звання Герой України з врученням ордена "Золота зірка".
Джерело: 5.ua
