19 січня 2014-го після мітингу на Майдані Незалежності частина радикально налаштованих протестувальників вирушає в бік Верховної Ради – пікетувати парламент задля скасування ухвалених напередодні так званих диктаторських законів. На вулиці Грушевського їх зупиняє кордон Внутрішніх військ. Починається силове протистояння. У хід ідуть перші коктейлі Молотова.
21 січня Україну й увесь світ струсонуло приголомшливе відео: бійці "Беркуту" видерлися на колонаду стадіону "Динамо" й жорстоко б'ють активістів. Оперативне відео, зняте службовцями Внутрішніх військ, показує передісторію цих брутальних кадрів. Активісти на колонаді завдавали шеренгам силовиків дошкульних ударів, закидаючи їх згори коктейлями Молотова та обстрілюючи салютами. Але навіть за цих умов така неприхована жорстокість прямо суперечила законам і власним службовим статутам МВС.
Брутальне відео викликало нову хвилю негативу в бік правоохоронців
Її потрібно було чимось перебити. Увечері 23 січня прямо на місці злочину – під колонадою стадіону "Динамо" – заступник командувача Внутрішніх військ генерал Молдавчук провів урочисте нагородження бійців спецпідрозділів із Донецька та Маріуполя. Повідомлення про це оприлюднила пресслужба відомства.
Це був пропагандистський провал. ЗМІ вийшли із заголовками "Після катування мітингувальника "Беркуту" вручили нагороди". Звернули увагу й на саму медаль. Це була неофіційна відзнака, яку виготовляла сумнівна організація під назвою "Міжнародна Георгіївська Академія". Слово "георгіївська" в назві вже тоді викликало стійкі асоціації з Росією.
Збіг цих подій дав зрозуміти, що режим Януковича не збирається відступати, й фактично заохочує розправи над мітингувальниками.
Для жорстокого розгону "Студентського майдану" 30 листопада 2013 року владі вистачило пів тисячі беркутівців. Але у відповідь уже наступного дня мітинги за євроінтеграцію перетворилися на революцію проти режиму Януковича.
Для придушення протестів влада почала стягувати до Києва десятки тисяч силовиків
Щоб розігнати вже революційний Майдан, тодішня влада загалом задіяла в центрі Києва більш ніж 20 тисяч правоохоронців. Це були спеціальні та лінійні частини міліції і Внутрішніх військ – як зі столиці та околиць, так і з найвіддаленіших областей країни.
Із початку грудня до Києва стягнули формування "Беркуту" з усіх обласних центрів і Криму. Також задіяли регіональні підрозділи охорони суду "Грифон". Звезли частини спецпризначення: "Барс" і "Омегу" з Нових Петрівців, "Гепард" із Запоріжжя, "Ягуар" із Вінниці, "Тигр" із Криму. Потім настала черга звичайних стройових полків і батальйонів, укомплектованих виключно призовниками, і навіть курсантів міліцейських вишів. Декому із приїжджих пощастило – їх розмістили в більш-менш комфортних умовах на військових базах довкола Києва.
Але на ротації в столиці бійці здебільшого спали у власному транспорті чи підсобних приміщеннях адміністративних будівель. Годували їх у спеціальних наметах в урядовому кварталі чи навіть просто неба з вантажівки.
Після сутичок на Банковій минув тиждень, ситуація стабілізувалась, і протестувальники активно спілкувались із правоохоронцями та намагалися переконати їх у своїй правоті. Але подобалося це не всім. Оперативна камера МВС зафіксувала чергове "правопорушення" – дівчата з Майдану кличуть солдатів на Майдан.
На Майдані відбулося гігантське народне віче, відоме як "Марш мільйонів". Воно постановило блокувати урядовий квартал і тисячі людей рушили до Кабміну та Верховної Ради. Влада контратакувала. Вночі проти 10 грудня революціонерів відтіснили назад до Майдану. У сутичках уперше масово взяли участь "тітушки". Наступного дня Янукович пообіцяв більше не застосовувати силу. А ще за добу послав "Беркут" і Внутрішні війська на штурм Майдану та зайнятої повстанцями будівлі КМДА.
Це були ще порівняно безкровні сутички, навіть радше штовханина. Силовики просто зусібіч відтісняли протестувальників і затримували найактивніших, з озброєння мали лише гумові палиці. Штурм провалився. Силовики опинилися у фактичному оточенні активістів, які все прибували. І були змушені відступити. Ранковий рейд "Беркуту" на зайняту повстанцями будівлю КМДА теж провалився. Силовиків заблокували маси мітингарів, а потім дали їм коридор для відходу.
Ситуація зайшла в глухий кут
Наступного дня після невдалого штурму на вулицю Грушевського прибув командувач Внутрішніх військ генерал Станіслав Шуляк. Він спробував підбадьорити своїх бійців, а ще попросив в армії набоїв та гранат. Кривава розв'язка наближалася.
Прибуття Станіслава Шуляка на Грушевського та далі на Банкову зафіксували фото та відеокамери пресслужби МВС. Запит до Міноборони про надання летальної зброї, а також наметів, польових кухонь та термосів хтось злив журналістам. Здавалося, що ситуація патова, й влада піде на поступки, але режим просто взяв новорічну паузу й завдав удару відразу після свят. 16 січня провладна більшість у Верховній Раді ручним голосуванням ухвалила пакет так званих диктаторських законів. Він передбачав довгий список заборон для громадян – на зібрання, маски, намети, каски, спротив та обмін інформацією. Силовикам же, навпаки, надавав цілу купу додаткових повноважень. Зокрема, на застосування сили. І коли натовп із Майдану 19 січня пішов до Верховної Ради вимагати скасування драконівських обмежень, їх зустріли у всеозброєнні.
В урядовому кварталі з'явилися прожектори, бронетранспортери та водомети. Уряд Азарова спеціальною постановою дозволив обливати з них людей на морозі, фактично легалізувавши тортури.
Тоді ж із Росії прибув літак із потужними гранатами, вибухівкою та іншою зброєю російського виробництва. Вантаж був маркований як гуманітарна допомога, тобто це був перший із сумнозвісних путінських гумконвоїв. І одразу потому пішли перші загиблі.
19 січня силовики зупинили спроби майданівців пройти до урядового кварталу. Намагання порозумітися нічого не дали. У правоохоронців полетіли футбольні фаєри та петарди, а "Правий сектор" чи не вперше застосував імпровізовані спецзасоби, на зразок беркутівських – саморобні щити й палиці. Були постраждалі з обох боків.
До вечора ситуація загострилась остаточно. Запалали шини, в бік Внутрішніх військ і "Беркуту" полетіло каміння й салюти, а згодом і перший коктейль Молотова. Як показує оперативне відео, "Беркут" від самого початку відповідав гранатами і камінням. У дію пішли помпові рушниці. Сутички ставали усе брутальнішими.
22 січня з'явилися перші жертви
У лісі під Києвом знайшли тіло майданівця Юрія Вербицького. Він був викрадений невідомими й замучений до смерті.
Прямо в середмісті, на початку вулиці Грушевського, загинули ще два герої Небесної Сотні – Сергій Нігоян та Михайло Жизневський, був смертельно поранений Роман Сеник. У них влучили свинцевою картеччю та спеціальними важкими кулями для зупинки автомобілів.
На оперативних кадрах МВС у руках силовиків у ці дні також були пістолети та рушничні гранатомети, ймовірно, з путінського гумконвою.
Середмістя столиці остаточно перетворилося на пекло. Найбільш боєздатними й переконаними стовпами режиму були працівники "Беркуту". Вони навіть хизувалися цим. Саме працівники, а не солдати – вони були вільнонайманими бійцями, які свідомо обрали таку специфічну службу. За це отримували непогану на той час зарплату з погодинними доплатами за виконання завдань. А за роботу безпосередньо на Майдані отримували неофіційні премії.
Саме вони охоче виконували найодіозніші накази свого керівництва від самого початку протестів. І їхня жорстокість багато в чому зумовила швидку радикалізацію суспільства та перетворення мирного Майдану на силове протистояння.
Ідеологія багатьох працівників спецпідрозділу була своєрідною й базувалась на культі сили та радянських штампах.
Ці переконання вони втілювали навіть у своєрідну творчість. Усі учасники та свідки революції бачили безліч саморобних плакатів, виготовлених майданівцями. Також виникла традиція будувати стіну з дерев'яних брусків, на яких вказувалися міста й села, з яких прибули повстанці. Щось подібне, як виявилося, було й у силовиків. Противників вони обзивали "абізянами" та "майдаунами".
На тлі такої творчості не соромилися фотографуватись і їхні керівники – командувач ВВ генерал Шуляк та начальник управління по роботі з особовим складом полковник Руденко.
Із бійцями Внутрішніх військ усе було складніше. Їм відводилась, імовірно, найважча роль – "живої стіни" між Майданом та урядовим кварталом. Солдати також випалювали на дощечках свою символіку й пишалися приналежністю до елітних частин. Із матеріальним заохоченням у них було гірше, ніж у "Беркуту". Бійці про це говорили навіть перед камерою власної пресслужби. Про Майдан вони відгукувалися теж стриманіше. Деякі повторювали штампи провладної пропаганди – про те, що мітинги платні, а противники – підготовлені бойовики. Однак були й інші думки.
Відносний мир після початку силового протистояння на Майдані протривав місяць – із кінця січня до кінця лютого. Як попри справжні бої у середмісті столиці, Революція Гідності не перетворилася на громадянську війну та чия в цьому заслуга?
Джерело: 5.ua
