Жертв, які вижили, зараз майже не лишилося. Тож збережімо спогади...
Микола Піскун, 1926 р. н., смт Сиваське, Херсонської області: „У 1933 році померла моя сестричка..., їй було лише три роки. Вона не кричала ,не вередувала, а лише тихо просила їсти..."
Олексій Степаненко, Херсонська область: „...Найстрашніший період голодомору був весною 1933 року. Батько мій поїхав у пошуках хліба, та й не повернувся. Невдовзі поїхав брат – і його не дочекалися. Залишилися ми з мамою удвох. В дитячі ясла мене не прийняли, бо мама не була колгоспницею, вона тоді на пошті працювала ... Щоб вижити, мама змушена була покинути роботу й пішла працювати в колгосп, бо там на полі обід варили. Тому мама брала мене в поле. Зароблений обід трішки з'їдала, а решту – мені ... Мама зовсім ослабла й одного разу бригадир сказав: „Іди, Параско, додому, з тебе вже ніякого толку" ... Мама, відчуваючи, що на неї вже чатує смерть, каже мені: „Як буду вмирати, то задушу й тебе, щоб не мучився, не вмирав голодною смертю". Увечері того ж дня вона, сердешна, віддала Богові душу. Мене, семирічного, забрали в сільський притулок".
Назаренко Іван Дмитрович, с. Софіївка Новотроїцький р–н Херонської обл: „У нашій сім"ї було шість душ. У 1932 році батьку принесли план здачі хліба державі. Батько вивіз зазначену кількість зерна на приймальний пункт, зостався клунок відра на три супи і кашу, бо молоти уже не було чого. Після виконання першого плану батьку піднесли другий. Батько взяв на плечі останній клунок і відніс на приймальний пункт. Вдома зосталась корова і з десяток курей. Активісти забрали все. За невиконання другого плану хлібоздачі батька забрали в НКВС, а до нас знову прийшли активісти і почали нишпорити по кутках. Паслін сушений мати всипала в торбинку, забила гвіздок у камін і причепила там на мотузку. Один із активістів – Струк Яків – поліз у піч, знайшов торбинку з пасльоном і забрав із насмішкою... У нас залишилася лобода з курієм і кропивою і кіт, що ловив мишей. У кутку над столом стояло чотири ікони, а на полиці лежали книжки: „Кобзар" Шевченка, енциклопедичний словник Брокгауза і Єфроніна. Активісти познімали ікони, повикидали у двір, потім забрали всі книжки, скинули на купу на ікони і підпалили. А одежу і вишиті рушники з домотканого полотна – все забрали".
Анастасія Гулей, с. Бубнівщина, Чернігівська обл: "...Ми з подругою ходили по городах та шукали, де мерзлу картоплинку вимило, шматочок моркви чи бурячка… Нічого немає. От ми сіли під однією "шевченківською" хаткою, в якій було одне маленьке вікно і те без шибки. Чуємо чоловічі голоси, виглянули – йде буксирна бригада в цю хату. Гомін, крик, плач! Раптом із вікна падає білий вузлик. Відкриваємо, а там – жменя квасольки! Жінка викинула вузлик у вікно, щоб урятували жменьку квасолі! Як вузлика візьмеш? Людина викинула його з надією, що забере та хоч раз поїсть ... Вони часто питали: "З чого ж ти живеш? Чого не вмираєш? Значить, щось маєш". Приходили ще і ще, і ще... Поки людина не помре. Аж тоді вірять, що нічого у неї немає. А ходили ж односельчани, буксирна бригада – з комсомольців, із "відданих" людей формувалася ... Хто вижив? Ті, хто примудрився, як я чула, під корівником яму викопати і якусь пшеничку заховати. А хто не додумався чи не мав змоги, той приречений був на смерть. Виконав завдання партії і уряду – помер".
Є свідчення й одного з тих, хто, власне, "забезпечував виконання плану хлібозаготівлі".
Шепель Ілля Андрійович, з с. Станіслав Білозерського р–ну Херсонської обл.: „У нашому селі розкуркулили середняків. Я був комсомольцем і ходив по дворах шукати хліб. У 1932 році урожай був у нас середній, але коли почали збирати, то на колгосп був накладений непосильний план – 32 тисячі пуді. Набрали тільки 16 тисяч пудів. Тоді почалося „розкуркулення". На висилку відправляли добрих трудівників–середняків".
Що їли люди? Усе.
Дарина Анісіна, с. Софіївка на Херсонщині: „У хліві ми знайшли багато бур'яну. Почали вимочувати з нього зерно, яке терли – з нього мама пекла нам деруни. Мука з мишію була дуже гіркою, але деруни ми їли. Не стало насіння мишію, почали м'яти гречану полову і пекти млинці. До середини зими не стало і полови. І тут я згадала, що коли сусідка тьотя Даша різала телят, свиней, ми з братом пару шкур заховали. Хоч їх було мало, вони були дуже важкі. Принесла їх додому, ми їх порізали і почали смажити в печі, а потім варили. В окропі шкура розбухала, ставала м'якою, товщиною з палець. Запах був неприємний. Можливо, вони і врятували нас від голодної смерті. Настала весна, з'явилася лобода, кропива та інший бур'ян. Зранку ми йшли на поляни збирати собі обід. Прийшли додому, мама забирала бур'ян і готувала нам обід, а потім вечерю".
І ще кілька рецептів:
Квіти акації, зелену лободу змішати з товченими качанами, облущеними від кукурудзи, іноді зі жменькою висівок. Суміш варити.
Суп, "від якого боліли животи": варити з облущених качанів кукурудзи, лушпиння проса й бур'яну
У кип'ячену воду кинути гілки сосни, шишки, кору дерева. Варити.
Оладки зі спориша: насушити, натовкти у ступі, приготувати із цієї суміші ляпанці, обсмажити (інколи смажили навіть на солідолі)
Документи
Про організацію "хлібної валки", в якій пропонується "розташувати відповідним чином комуністів на 10-20 хат, поклавши на них відповідальність за організацію хлібозаготовок":
Оголошення в газеті "Ударник Дзержинбуду" за 1 лютого 1933 року про "боротьбу з ворогами колгоспу", які просто намагалися вижити:
Моторошна описка в акті про смерть колгоспника Остапенка Андрія: "Причина смерті - українець":
Припис Харківського міськздороввідділу про необхідність "винести із Салтивських бараків всі трупи, не допускаючи надалі скупчення":
Стаття про голодомор у газеті за межами СРСР:
Проєкт Радіо Свобода - про голод як політичний інструмент. І про наукові, а не політичні підрахунки знищених і ненароджених життів. Про закриття кордонів і повільні страти за спроби врятуватися від голоду.
Спецповідомлення про випадки голодної смерті в одному з районів. 1932 рік:
У назві цього документа сказано все (1988 рік):
Про занесення на "чорну дошку" колгоспів, які "саботують" держплан хлібозаготівлі. Це означало, що село було оточено червоноармійцями, і спроби людей вийти за межі населеного пункту в пошуках їжі загрожувала їм розстрілом:
Акт "реагування" на виступи колгоспників, які, як зазначено, звинувачували владу в масовому голоді. Всі ці люди дуже швидко будуть репресовані:
Бюлетень про покарання "ворогів народу". Зокрема, йдеться про Попова Якима, який заховав біля лежанки в хаті збіжжя, за що отримав 8 років таборів:
Читайте також: "Що... Що ж мамі сказати?": Назар Войтович – дитина, яка загинула на Майдані"
Джерело: 5.ua
