– Доброго дня, Антоніно! Поясніть, що це за професія – лікарняний клоун?
– Лікарняний клоун – це насамперед друг. Це не вчитель чи лікар, а просто друг. Ми приходимо до діток в образі клоуна. У нас є костюм, але костюм не звичайний. Це білий халат як у лікаря, але він увесь розмальований художниками-волонтерами. Також в нас є червоні носики, які завжди смішать діток, особливо маленьких. Вони завжди хочуть його помацати. Лише один носик, і ти вже якийсь персонаж. Тим паче ти легше переносиш всі ці емоції. Кожен з нас теж людина. Я щаслива, що в мене є можливість дарувати таку сміхотерапію. Може для дитини, це остання радість була за довгий час. Звичайно, це важко, я теж людина і майбутня мама. Але я розумію, що це потрібно і таку маленька радість можу подарувати дитині. Тому що це потрібно, якщо не я то хто.
– Ви кажете, що з носиком легше переносити емоції. Це справді важко спілкуватися з хворими дітками?
– Коли ти до них заходиш, ти вдягаєш це вбрання, цю масочку, носик, грим, якусь шапочку чи бантики. Щоб це для дитини був якийсь яскравий образ. У мене це такий романтичний завжди образ. І так, ти ніби ховаєш свої емоції за цей образ і в процесі гри ти забуваєш, що там все так страшно. Насправді це теж дитина, і вона тобі усміхається. Я дуже люблю діток. І думаю, що це грає важливу роль, тому що діти є діти. Їм завжди хочеться погратися, а коли дитина потрапляє в лікарню – це закрите приміщення, це чотири стіни. Якщо говорити про відділення онкохворих, то так, це дуже страшно. Дитина залишається один на один зі своєю хворобою. Зрозуміло, що є батьки, але крім того, що дитині щодня роблять боляче, їй ще дуже сумно.
– Скільки вас у команді і хто вам оплачує такі послуги?
– Наша організація називається "Лікарняні клоуни". Нас небагато, в Києві нас 10 людей. Ще є колеги в Запоріжжі, Харкові, Дніпрі, Луцьку та в інших великих містах. Це все на волонтерських засадах. Це все безкоштовно. Ми маємо лише власний реквізит. Буває, що нам хтось допомагає, подарують бульбашки чи кульки. А збираємося ми самі. Я, наприклад, в організації чотири роки. Дізналася від знайомих, що є такі лікарняні клоуни і сама не до кінця розуміючи що це, пішла спробувати.
– Як можна стати лікарняним клоуном?
– Ним може стати хто завгодно. У нас в команді люди з різними професіями. Я, наприклад, продавець-консультант у магазині подарунків. Все дуже просто. У нас є менеджери, є IT-шник, у якого троє дітей, є домогосподині, вчителька, журналіст. Є люди різних професій, але найголовніше потрібно вміти любити дітей і бути щасливою. Я повністю щаслива людина, я несу в собі сонечко і дарую його дітям. Перед тим, як стати клоуном, ми проходимо обов'язково школу. У нас є художній керівник Марія Гавриловська, яка є засновником цієї школи. У неї є театральна освіта. Це все проходить настільки просто і в дуже дружній атмосфері. Ми там п'ємо чай, спілкуємося. На Арсенальній маємо невеличке приміщення. За навчання ми теж не платимо, це все безкоштовно. Перший рік йде навчання, але воно чергується з виходами в лікарню. Спочатку ходиш спостерігаєш, як працюють твої колеги, які вже старші, вже з досвідом. Потім ти вже третім вступаєш в цю гру, дивишся всі тонкощі, а потім вже повноцінно виходиш з партнером.
– Як проходить ваш день у лікарні?
– Ми в лікарню завжди ходимо в парі. Тому що це підтримка. В палаті завжди проходить імпровізація. Наприклад, з підлітками важче. Вони не сприймають цю гру і знайти спільну мову не завжди буває легко. Ми придумуємо просто якусь тему. Наприклад, якщо підлітки, то сватаємося з партнером, або ще щось. В двох значно легше працювати. І у кожного є різний образ. Я і в житті, і в образі клоуна така романтична, тому мені дівчатка в лікарні часто розказують свої якісь секрети, якусь свою закоханість в школі чи щось таке. Інколи дитині і таке хочеться. Буває ти приходиш і не треба нічого говорити і її просто треба послухати. Дитина хоче сама виговоритися. У багатьох в дитинстві був уявний друг, з яким хотілося поговорити, можливо, це пересікається якось і тут. Батьки теж до нас долучаються, бо їм теж дуже важко і сумно.
– На вашій сторінці у Facebook є відео, де ви розважаєте діток не в палаті, а в коридорі. Чому так?
– Буває, як тільки приходиш, то дитина закривається, трошки соромиться, або елементарно може не виспатися чи їй нещодавно хімію капали. Розумієте, це особливі діти. Для нас дитина є головною в палаті. Ми завжди постукаємо, спитаємо дозволу саме в дитини, чи можна до неї в гості. І якщо саме вона, а не батьки, дозволить, тоді ми заходимо. Якщо каже, ні, то ми прийдемо наступного разу. Бувають також палати із закритими боксами. Недавно був такий випадок. Ми були в Інституті раку і ходили по палатах і за нами прибіг чоловік. У нього донька знаходилася в такому боксі і попросив прийти до неї на 5 хвилин. Через вихід на балкон, через скло у вікні ми пускали бульки, показували іграшки-рукавички і різні сценки. Дитина лежала , усміхалася нам. Знаєте, ми дуже часто чуємо, що після наших приходів, у них покращуються результати аналізів. Навіть коли доросла людина хворіє, то радість і щастя завжди покращує самопочуття. А для дітей це особливо важливо.
– Деякі діти бояться клоунів. Чи стикалися Ви з такими?
– Цирковий клоун і лікарняний дуже відрізняються. Від того клоуна залишилося, тільки те, що ми веселі і діти сприймають нас, як щось казкове. Лікарняний клоун – це друг. Це такий кумедний персонаж і все. Буває, що дитина просто хоче розказати про якісь свої переживання і ти просто маєш вислухати. Ми якось роду є психологами. Тому що маєш все швидко проаналізуєш. Наші ігри спокійні, ніякої агресії. Тому що ці дітки не прості, вони особливі. Коли граєшся, варто дивитися, щоб дитина не перезбуджувалася. Інколи приходиться сідати на підлогу, щоб дитина бачила твої очі, що ти рівний, що ти друг, що ти не старша людина. І дитина, коли з тобою грається, відкривається тобі на 100%.
– Чи є теми про які, ви ніколи не говорите з дітьми?
– Так, є теми-табу. Ми ніколи не запитуємо, чи їм боляче. А навіщо? Про це дитину питають 20 разів на день. Розумієте, через нас дитина більше довіряє лікарям. Тому що образ білого халату завжди сприймався негативно. А в нас він такий кольоровий і дітям легше навіть різні процедури проходити чи уколи.
– Як вас сприймають персонал в лікарні чи буває, що не пускали?
– Ми перед приходом завжди телефонуємо і питаємо дозволу, чи можна прийти і в який час краще. Телефонуємо старшій сестрі чи психологу. У них може бути карантин чи ще якісь ситуації, коли краще не приходити, але тоді ми завітаємо до них наступного тижня. Графіка як такого у нас немає, ми по домовленості ходимо.
– А самі батьки вас можуть покликати?
– Вже деякі дітки довго лежать в лікарнях, і вони вже знають, що клоуни приходять кожного тижня. Був випадок, коли до нас підходили і попросили привітати дитину з днем народження. Ми теж все розуміємо, є батьки, які приїхали з іншого міста, гроші всі витратили на лікуванні, а все-рівно хочеться, щоб дитина пораділа. Ми тоді прийшли, купили кульок, привітали, і дитина дуже раділа з того.
– Чи Ви особисто подружилися з якимись дітками?
– Особисто я намагаюся не прив'язуватися до діток, бо це важко пропускати через серце. Їх дуже багато. І щоб кожного разу приходити з відкритим серцем і дарувати їм якусь радість, якесь тепло, не варто прив'язуватися. Там бувають різні випадки, і пухлини у діток, і ДЦП. Дуже важливо бути спостережливим, тому що ти входиш в палату і одразу оцінюєш все. Яка дитина, як вона лежить, які в неї іграшки, що її цікавить, може вона вишиває чи малює. І це завжди допомагає.
– Чи Ви маєте своїх дітей?
– Ні, я ще мама у майбутньому. Але я дуже хочу своїх. У мене є племінник якого я дуже люблю. І знаєте, ці дітки, до яких я ходжу, ніяк не вплинули на мій світогляд. Я все ще хочу дітей і я їх дуже люблю. І вони мені відповідають взаємністю. Є такі відділення, де дітки можуть і по коридорах бігати, от тоді вони завжди мене обіймають. Дитину важко обдурити, вона відчуває твою енергетику, з чим ти до неї прийшов. Мені 35 років, а я до сих пір вірю в якесь таке добро. І треба бути до цього готовим, бути доброю і щирою. Як в старому мультику про крихітку єнота, де йому казали: "Усміхнись і тобі усміхнуться у відповідь". Те саме з дітьми.
Організація "Лікарняний клоун" запрошує долучатися до волонтерської діяльності і дарувати діткам радість разом. Зв'язатися з ними можна через сторінку на Facebook.
Нагадаємо, раніше 5.ua спілкувався із синхронним перекладачем, яка розповіла, як паралельно із перекладом, можна писати смс-ки, в'язати та розв'язувати кросворди.
Джерело: 5.ua
