– Скільки років Ви працюєте синхронним перекладачем? Чи пам'ятаєте свій перший робочий день?
– У мене шлях до синхронного перекладу був доволі довгий. Я не одразу почала працювати за професією. Я потрапила сюди випадково. Дуже добре пам'ятаю свою першу кабінку. Це був 2011 рік. У мене тоді закінчився контракт із Печерською міжнародною школою, і я почала розсилати резюме і чекати дзвінка. Одного разу мені зателефонували і запросили на роботу синхронного перекладача. Досвіду у мене не було жодного. У мене розпитали, який я досвід взагалі мала і сказали, що в них захворів перекладач і їм терміново потрібен другий синхроніст у кабіні на конференції. Мені бюро перекладів надіслали аванс, купило квитка, і я поїхала до Харкова. Це був такий досвід… ну, от як кішку вчать плавати. У мене був великий стрес, тому що до того дня я кабіну перекладача бачила лише по телевізору. Це і добре, і погано, бо стрес мобілізує на гарну роботу, але це ж і наше здоров'я. Я тоді просто добре знала англійську мову і була сміливою дівчиною. Сама конференція тривала три дні. Я дуже вдячна своїй колезі по кабінці Наталі. Вона тоді мені дуже допомогла і взяла на себе велику частину роботи. Вона мене витримала і робила гарні зауваження. А більш-менш встигати перекладати я почала на другий день після обіду.
– Які відчуття були після перших днів перекладу? Чи Ви якось покращували свої професійні навички?
– У мене є диплом перекладача. Я закінчила Київський політехнічний інститут. Ну, нас не вчили синхрону. Не хотіла б критикувати, але це є правда. Нас вчили лише послідовному перекладу, у нас було дуже багато теорії і замало практики. Ми просто переписували зошити. Але після конференції в Харкові я вирішила працювати професійно і розвиватися в цій галузі. Я пішла на курси синхронного перекладу "Україна-Європа" у Києві. Коли я викладачу розповіла про свій перший досвід в Харкові, він сказав, що у нього було ще гірше. Це добре, що я хоч на другий день почала говорити. Насправді курси мені дуже допомогли. Мені зробили індивідуальний графік, бо на той час я поєднувала ще й материнство. Аби потрапити на ці курси, я була змушена ще здавати іспит, бо туди беруть не всіх.
– Чому перекладачі в кабінках працюють у парі?
– Взагалі професійний підхід до перекладу вимагає 20х20. Тобто 20 хвилин працюєш ти, 20 хвилин працює твій партнер. Але при цьому ти маєш закінчити думку спікера. Хай це навіть буде вже 25-30 хвилин. Буває таке, що людина знайшла свою тему і переривати її не варто. А загалом прийнято формат 20х20, бо йде дуже велика концентрація. Ти маєш передати велику кількість інформації і максимально точний переклад. Вважається, що в середньому 20 хвилин – це найбільш оптимальний час, коли людина може передавати думку.
– Чи Ви готуєтеся завчасно до конференції, читаєте доповіді спікерів до їх виступу?
– Буває такий переклад як послідовний, синхронний, а є спонтанний. Так ось спонтанний переклад – це найгірше, що може бути. Це коли перекладачеві не надали матеріалів. Тут має бути вже дар передбачення спрацьовувати. Якщо на стадії підготовки ви не порозумілися з адміністратором, організаторами конференції, то далі вже вас не зрозуміє ніхто. Я встигаю готуватися за вечір. Мені цього достатньо. У мене гарна пам'ять, я вже маю досвід. Окрім того, на конференціях обговорюють складні і важливі теми. Найскладніша і найвідповідальніша тема – це медицина. Наприклад, фіброма і фіброміома. Для спеціаліста – це зовсім різні речі, тому тут потрібно розуміти ці поняття. Але якщо до будь-якої складної теми підготуватися і для цього є необхідний матеріал, то переклад не буде проблемою.
– Чи можна назвати каламбури, іронію і культурно обумовлені жарти спікерів жахом перекладача?
– Люди можуть забувати, що вони говорять під переклад. І частенько від спікерів можуть лунати анекдоти, які потрібно пояснити і смішно перекласти. Пригадую один курйоз. Це був круглий стіл у Верховній Раді. Взагалі має бути дві гарнітури, тобто на кожного перекладача. А тоді якось так вийшло, що був лише один комплект на двох. Моя колега по кабінці каже, що їй терміново потрібно вийти. І ось я вдягаю навушники і чую обірвану фразу "донька-проститутка". Мамо-рідна! Сидить половина Верховної Ради. Яка проститутка? Оце був каламбур! Взагалі кабіна не повинна мовчати. Добре, що я чула той анекдот раніше і в контексті його зрозуміла. Це старий жарт, коли кажуть: "Не голосуйте за нього, бо у нього донька-проститутка. А той виходить і каже – що ж ти про мене таке ляпнув? Ти ж знаєш, що у мене два сини". І я швидко переклала це на англійську мову.
– Коли перекладач зробив помилку в перекладі, не правильно щось сказав, його якось штрафують?
– Власне, я якось помилилася, обмовилася, але завдяки цьому стало більше замовлень. Це був послідовний переклад у прямому ефірі. Я перекладала з німецької мови на російську політика і сказала "євросоветский союз". Чому, я не знаю. Я тоді телефонувала у бюро, казала: "Я перепрошую, напевно ви мені не заплатите, тому що в залі стояв регіт". Ну, але що сказано, те сказано. Насправді наступного дня у мене телефон був червоний, бо на мене просто хотіли подивитися. Ну, завжди є якийсь людський фактор.
– У німецькі мові, якщо людина заперечує щось, то частка "nicht" ("не") ставиться аж в кінці речення. Як перекладач справляється з такими виступами?
– Є галузь вивчення іноземної мови, є її викладання або ж навчання, а є зовсім окремий – переклад. Саме вміння перекладати – це відчувати структуру мови. Якась мова є ритмом, якась мелодією. Ось, наприклад, російська мова – це ритм, а українська – мелодія. І англійська, і німецька також мають свої особливості. Людина, яка просто добре знає іноземну, може і не відчувати такі деталі. Наприклад, англійську варто перекладати синхроном, а німецьку – фразами. І щоб не сталося такого каламбуру, коли йде ствердження, а потім вкінці "nicht", має бути підготовка до заходу, а також досвід і практика.
– Чи правда, що перекладач-синхроніст може одночасно розгадувати кросворд чи в'язати?
– Правда. Я можу ще й смс-ки комусь надсилати, коли сиджу перекладаю. У нас є дівчинка, яка в'яже. Ти акцентуєш свою увагу на голосі і відповідно легко можеш робити щось паралельно. Я, наприклад, не воджу автомобіль, бо вважаю, що там набагато більше потрібно концентрації. Але ж є люди, які паралельно можуть і говорити по телефону, і ще щось робити.
– Якщо говорити про складність, то яка мова є найважчою для синхронного перекладу?
– Це моя особиста думка, але якби для мене рідна мова була англійська або німецька, то я російську чи українську нізащо б у світі не опанувала. Як це взагалі можна сказати: "На столі, столу, столом, стола і під столом" або "Старый новый год". І таких багато є речей. Думаю, складніше російської взагалі не буває.
– Виникає одразу запитання. Чи українці, які добре розуміють і українську, і російську, легше справляються з синхронним перекладом, ніж одномовні британці?
– Ви зачепили дуже болючу у нашому суспільстві тему мовного питання. Я, як перекладач, людина, яка працює з мовами, хочу сказати, що наше покоління має дві мови, і ми маємо два світи. І коли покоління наших дітей втратить російську мову, це буде дуже велика деградація. Росіяни розуміють лише російську мову, і не розуміють українську. А ми знаємо і їхню, і нашу. Окрім того, ще розуміємо поляків і білорусів. То ми зараз набагато сильніші за росіян. Я вважаю, що якщо наше суспільство зараз втратить ці знання, ну то це буде, як ногу чи руку відрізати. Якщо говорити про роботу, то до 2012 року було більше російської, зараз – української. Це і добре, і погано. Добре, бо ми плекаємо нашу мову, це правильно, це патріотично. Але ми маємо зберегти і російську мову. Це така моя особиста думка.
– Чи впливає Ваше професійне життя на особисте?
– Ну, так. Головне в колі родини і друзів не почати автоматично перекладати (сміється – ред.). Але, з іншого боку, коли повертаєшся додому з роботи, мені говорити чомусь не хочеться. Хочеться погладити кішку, просто посидіти у тиші. Я вважаю, що про це мріє кожен чоловік. Окрім того, всі мої подруги, які зі мною не працюють, просять позайматися з їхніми дітьми англійською чи німецькою. Але Ви ж розумієте, що переклад іноземної мови і її навчання – це зовсім різні речі. Я вже казала, що це дві окремі галузі. Я можу зробити за дитину домашнє завдання, але не пояснити. Взагалі це навіть добре, бо інколи корисно повернутися до чогось простішого. Адже на роботі зачіпаються політичні, якісь важливі теми, а істина завжди в простоті.
– Як Ви підтримуєте свій рівень знань іноземних мов, чи якось тренуєтеся додатково?
– Звісно. Коли ніколи немає вдома, я вмикаю собі на фон Deutsche Welle і, наприклад, паралельно чищу картоплю. Але найкраща школа – це все ж таки робота і праця. Ти постійно до чогось готуєшся, щось читаєш. Це якісь сайти, документи. І має бути спілкування. Це такий набір інструментів, який допомагає тобі завжди бути готовим. Ми маємо постійно розвиватися не лише в іноземних мовах, але і в рідній. Я недавно вичитала нове для мене слово "гарувати", яке означає тяжко працювати.
– Коли йде переклад конфіденційних тем, Ви маєте підписувати договір про нерозголошення?
– Замовник має знати, що він має право на захист своєї інформації. Так, існує договір конфіденційності, при якому перекладач несе кримінальну відповідальність у разі розголошення інформації. Є люди, які не змушують підписувати ці папери, бо вже є великий ступінь довіри між нами. Але ті, які працюють перекладачами нещодавно, постійно підписують такі договори.
Нагадаємо, раніше 5.ua повідомляв, що колишньому перекладачеві Гройсмана продовжили арешт.
Джерело: 5.ua
