- Олег Валерійович, розкажіть про себе, про дитинство, в зв'язку з новорічними та різдвяними святами.
- Для мене новорічні свята завжди були найбажанішими. Чекав подарунків під ялинку і в дитбудинку, і в інтернаті ... Так склалося, що мама народила мене, і незабаром нас покинув батько. Вона змушена була віддати мене спочатку до Прилуцького дитбудинку, а в 1990 році я закінчив 11 класів в інтернаті на Чернігівщині. Тож дитинство моє було важким ...
Моя мрія завжди була про те, що ось мама мене на Новий рік забере, ми зустрінемо свято біля ялинки вдома, у Варві, де вона працювала на будівництві. А жили там в бараці, в 12-метровій кімнаті, мама з чоловіком, моя молодша сестра і я, коли приїжджав.
Але частіше мама мене на канікули залишала в інтернаті, просто не могла забрати. Таких, як я, було чимало. Для нас влаштовували новорічні ранки, в спортзалі встановлювали ялинку, і ми її все наряджали, обклеювали паперовими сніжинками вікна, за місяць до свята вигадували і майстрували собі костюми. Я був то зайчиком, то вовком, то ще кимось ... Але особливо сильно чекали ми Діда Мороза з подарунками. Дуже чекав я листів і посилок від моєї бабусі Насті з Комунарська (зараз Алчевськ на Луганщині). У посилках бували, наприклад, з любов'ю сплетені шкарпетки, а в конверті міг бути рубль з побажанням купити собі цукерок ... А одного разу лист прийшов, бабуся пише, що вклала рубль, а його немає! Все обшукав, немає ніде! Я навіть на пошту ходив, питав, куди подівся рубль, кажуть, не знаємо ... Так і не знайшли. Тоді для мене це були гроші! Були посилки і від іншої рідні, наприклад, тітка Тоня двічі на рік слала дуже гарні цукерки, на кшталт "Кара-Кум". Взагалі у мене дві малі батьківщини: Чернігівщина, де народився, і Луганщина, звідки родом мама. Вона була наймолодшою в сім'ї, де восьмеро дітей. Я всі канікули проводив там, на Луганщині, всі тітки і дядька мене жаліли і любили, я навіть іноді цим по-дитячому зловживав ... Але коли підріс, щоліта на канікулах працював, допомагав тітці Галі і дядькові Василю, сільському шоферові, звик сам заробляти. До речі, на машині навчився їздити раніше, ніж на велосипеді, років з 13-ти. Я не діставав до педалей, тому сідав дяді Васі на коліна, він тиснув "на газ", а я кермував. Працював я і на комбайні, і на тракторі...
Закінчивши школу в інтернаті, я пробував вступити до Київського університету на факультет журналістики, але мене не взяли (хоча зараз у мене три вищі освіти). Причому "зрізали" на історії, яку я знав, напевно, не гірше викладачів ... Я перечитав усі книги в інтернаті і в селі, які тільки були, я історію взагалі люблю, напевно, не менше, ніж своїх собак! А мене "завалили" ... Тому що не було блату, хоча гроші у мене були, я їх заробив на Луганщині. І чимало, близько 3 тисяч радянських рублів (для прикладу, тоді майже стільки коштував "Запорожець". – Авт.). Але я не уявляв собі, як це можна – дати хабар, як не уявляю і не даю хабарі донині! На мій погляд, боротьбу з корупцією треба починати з себе, припинити самим давати хабарі на будь-якому рівні. Якщо мені щось треба, то домагаюся самотужки, а не через "хабар". Пам'ятаю, в інтернаті я отримав єдиний на район спортивний костюм "Адідас". Не секретар райкому, не інший чиновник (а всі хотіли), а учень інтернату! Я тоді збирав і здавав лікарські трави. Коли дізнався, що в райспоживспілку прийшов костюм, пішов до голови і заявив: "Олександр Ілліч, ви не можете образити вихованця інтернату! Віддайте костюм мені за ті трави, що я здав. А якщо віддасте першому секретарю райкому партії, я напишу про це в газеті!" І "Адідас" дістався мені.
- Повернемося до свят. Ви хрещений? Тримаєте пости перед великими релігійними подіями?
- Хрещений, причому мене хрестили тільки в 19 років, в Прилуках. Але пости не тримаю, нехай мене пробачить Господь. Я і без того не зловживаю їжею ... До церкви ходжу на великі свята і на хрестини, у мене 9 хресних дітей. Зрозуміло, буваю на пасхальній службі, на Різдво Христове, ходжу до патріарха Філарета. Взагалі, вважаю, що Господь повинен бути у кожного в душі. Бо є чимало людей, більшість бували в церкві, але не дотримуються Христових заповідей.
- Але після поста люди розговляються. В цьому ви берете участь?
- О, так, в цьому – із задоволенням! Якось на Великдень, після відвідування Видубицького монастиря, ми почали розговлятися прямо на капоті першої-ліпшої машини, не нашої, це були "Жигулі". Де Господь підказав, там і розговілися ... Щось постелили, розставили склянки, закуску, і тут підходить господар машини. Ну, ми і йому запропонували розговітися, він погодився.
- А чим закушували? Мабуть, сьомгою і ікрою?
- Ні звичайно. Моя улюблена їжа – сало, огірочки, часник, картопля, яйця, шматок чорного хліба ... Все це з дитинства, коли ми на Луганщині пасли корів з двоюрідною сестрою Людою, нам давали з собою вузлик.
- Від їжі і випивки плавно перейдемо до сім'ї. Розкажіть про своїх близьких.
- З дружиною Росітою ми разом вже 20 років. Я і сьогодні співаю для неї пісні, іноді вранці ми танцюємо ... Дуже її люблю і бажаю кожному чоловікові мати таку жінку. Зараз Росіта – домогосподарка, але займається реалізацією своєї мрії: відкриває дитячий садок. Купила на Осокорках 6 соток землі, добудувала будинок, і там буде приватний садок на кілька десятків діток. Росіта дуже любить дітей, завжди мріяла їх виховувати, вчити. У неї справжній дар спілкування з дітками. Невдовзі буде така можливість: дати малятам сучасні знання, які підходять для віку, вчити з ними іноземні мови і багато іншого. Росіта навряд чи стане директором, але буде ідеологом, серцем дитячого закладу.
Я, до речі, проти того, щоб забороняти в Україні російську мову. Обов'язково потрібно її знати, а також англійську, німецьку, французьку, іспанську та інші. І китайську мову, тому що, впевнений, Китай може бути великим другом і партнером України. Знання мов – це відкритий світ перед молодою людиною. Ось моя донька-підліток Владислава прекрасно володіє англійською, вчить іспанську ... Хочу, щоб таку можливість мали всі діти. Владі на День святого Миколая виповнилося 16 років. Мені здається, моя копія ... Навчається в київській школі, бувала на курсах і семінарах з вивчення мови за кордоном. Займалася кікбоксингом, може за себе постояти. Любить малювати, по-моєму, непогано ... Зараз каже, що хоче стати фітнес-тренером. Не знаю, чи треба це їй, але не втручаюся, як і Росіта. Дитину треба поважати, нехай вона сама вирішує і реалізовує себе.
- Останнє запитання: чого бажаєте українцям на Різдво?
- Людям більше радості і віри, в себе, в дітей, в Україну і Господа нашого, світлих надій на майбутнє. Щастя кожній родині і всій Україні!
Джерело: segodnya.ua
