Раніше, як відомо, дівчата були красивіші, трава зеленіша, а зими – більш сніжні. Але дещо було й гірше, наприклад, автомобілі не були такими всепогодними. Серед журналістів Авто24 є люди, які пам'ятають, як їздили взимку без ТОСОЛа і зимової гуми...
Ми написали цю статтю не для того, щоб показати, які ми сьогодні молодці, що маємо такі чудові сучасні автомобілі. Швидше, це нагадування, якими мужніми і цілеспрямованими були наші предки і колеги – водії середини минулого століття. Втім, судіть самі.
Щоранку півстоліття тому
Мабуть, головна складність експлуатації автомобіля зразка середини минулого століття взимку – це його двигун, точніше, його пускові якості. Через недосконалість карбюратора і системи запалювання (бобіна з трамблером, щоб ви знали!), а також за відсутності масел низької в'язкості запустити двигун на морозі було ой як непросто.
Аж до початку 1970-х років масові моделі вимагали від водія великих клопотів при запуску в справжні морози.
Бувалі водії при холодному старті підбирали взаємне положення підсоса і акселератора, і знали, як довго потрібно тримати включеним стартер, щоб і акумулятор не посадити, і двигун завести. А ще потрібно було, дочекавшись перших спалахів в циліндрах, спритно підіграти педаллю газу – проте так, щоб двигуну вистачило палива для набору оборотів, але щоб його не залило зайвою порцією бензину. Звичайно, нові або окремі екземпляри абсолютно справних моторів заводилися не так болісно, але... По-перше, через недовговічність техніки таких малозношених машин було небагато, а по-друге, при морозі нижче – 150С – 200С навіть нова машина тієї пори поводилася як не нова.
Коли не знали слова ТОСОЛ
А ще справжнім головним болем водіїв1940 – 1960-х була відсутність в обігу антифризів. Тобто в принципі вони існували, але використовувалися переважно на військовій техніці. Та й були такими примітивними, що не підлягали цілорічній експлуатації – на літо антифриз зливали, замінюючи водою.
Тож абсолютна більшість техніки – легковики, вантажівки, автобуси, трактори, бульдозери та інше – їздили “на воді”. Це означає, що перед постановкою на нічну стоянку потрібно було відкрити кілька краників на двигуні і радіаторі, і злити воду, поки вона не замерзла. На деяких моторах потрібно було ще простежити, щоб вода стекла повністю, інакше навіть півлітра, що залишилися в блоці, могли розірвати його стінки.
Нашим дідам доводилося зливати воду із системи охолодження щовечора. І крім того, стежити за холонучим двигуном під час денних парковок і прогрівати його.
А вранці потрібно було приготувати близько десяти літрів окропу, який слід було заливати в двигун через горловину радіатора. І горе, якщо останні краплі стікаючої вчора ввечері води замерзли в крані: в кращому випадку система могла заповниться з повітряними пробками, які призводять до перегріву і викривлення головки. А якщо двигун не вдалося завести, то злити з нього швидко остигаючу воду не вийде через замерзлий краник – і знову загроза розморожування.
Досвідчені водії щоденну мороку з заливанням води намагалися обернути собі на користь: не закриваючи зливні крани, проливали через сорочку охолодження подвійну-потрійну порцію гарячої води. Щоб вона, віддаючи своє тепло мотору, хоч трохи нагріла його для полегшення пуску. Крім того, це була свого роду страховка від розморожування на випадок, якщо запуск затягнеться. Адже у замерзлому моторі залитий окріп остигав за лічені хвилини, і якщо запуск не вдавався, воду доводилося зливати – щоб через кілька хвилин повторити процедуру з окропом з початку.
Водії 1940 - 60 рр. вміли одночасно маніпулювати манеткою підсоса, акселератором і кнопкою стартера, ловлячи момент перших спалахів в циліндрах.
З цієї причини деякі водії починали спроби запуску двигуна до заливання води в систему охолодження. Конструкція тих моторів допускала короткочасну роботу без рідини в системі охолодження.
Напевно, тепер зрозуміло, чому на старих фото багато автомобілів взимку “прикрашені” стьобаними утеплювачами капотів і радіаторів: зберегти тепло було простіше, ніж потім боротися з холодним пуском і загрозою розморожування.
В дорозі взимку
Як їздили взимку наші діди без зимової гуми? – це питання, напевно, не раз цікавило багатьох з нас. Якщо коротко, то відповідь така – важко їздили, буксуючи, борючись із заметами і не нехтуючи сталевими ланцюгами поверх шин. А якщо з подробицями – цьому питанню ми присвятимо окрему публікацію.
На цьому тлі некомфортний через погане опалення салон здавався шоферам дрібницею. Перший вітчизняний легковик з пічкою – “Победа” – дозволив водіям взимку хіба що зняти рукавички. У обігрівача 21-ї “Волги” головним достоїнством була тиха робота, оскільки вентилятор стояв під капотом, але повітря ним подавався ледь підігріте. “Москвичі” нарощували ефективність опалення неспішно, від покоління до покоління, і тільки “Запорожець” з найпершої моделі створював у своєму салоні справжню Африку.
Навіть легковики високого класу в середині минулого століття не могли забезпечити водієві і пасажирам комфорт в морози. Найгірше, що обмерзало скло.
Мало хто з нинішніх водіїв здогадується, що при поганому опаленні головна проблема – це не замерзлий водій, а обмерзле скло. Воно погіршує огляд і буквально не дає можливості продовжувати рух. Наші діди мали рішення: коли відчинені форточки вже не допомагали, найважливіше скло час від часу протирали... мішечком з сіллю або серветкою, змоченою гліцерином. Після солі на торпедо (як правило, металевому) охоче розквітала іржа, а гліцерин, залишаючи жирні розводи, сильно спотворював “зображення”. Вибирайте, як то кажуть, з двох зол менше.
Зима була справжнім випробуванням для наших колег, які водили автомобілі півстоліття тому. Але вони не знали, що може бути інакше: тоді всі автомобілі були такими.
Ось так переживали зиму наші діди, яким випало бути водіями якихось 50 років тому. Переймаючись повагою до своїх предків-колег, давайте будемо цінувати блага, які дають нам сучасні автовиробники. При тому, що багато зручностей і опцій сучасних моделей надумані і продиктовані скоріше маркетингом, ніж реальною потребою, нинішні конструктори роблять для нас і чимало корисного.
Джерело: auto.24tv.ua
