Верховна Рада України більшістю голосів схвалила проект закону "Про припинення дії Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією". Так званий "Великий договір", який вирішив безліч проблем і безліч проблем створив, який порушується буквально з перших років існування, який перетворився в останні роки на папірець і придатний лише для апеляції до нього в міжнародних судах, знайшов свій логічний кінець.
Клубок проблем
Сьогодні, з висоти років, більшість звинувачує президента Леоніда Кучму, який уклав з Росією Договір про дружбу, в недалекоглядності. Однак на момент підписання цього документа, як тоді здавалося, він дозволяв Україні вирішити ряд вкрай важливих питань. Щоб розуміти, наскільки він був необхідний для України, потрібно згадати умови, в яких перебувала країна до моменту підписання Договору.
В середині 90-х відносини України і Росії важко було назвати безхмарними. Україна – вже понад п'ять років незалежна держава. Однак сусід, з яким наша країна має найбільшу протяжність кордонів, до сих пір ці кордони не визнає, переговорів уникає. У Криму за підтримки Росії зростають сепаратистські настрої. У 1994-му президентом Криму стає проросійський Юрій Мєшков, і Україна ледь не втратила півострів.
У Севастополі базується флот з незрозумілим статусом – кораблі ходять під загальним прапором, командування здійснюється з боку України і Росії.
Україна винна Росії за газ, повинна, на ті часи, багато, і борг цей стає дедалі більшим. Загроза втрати економічної незалежності – простіше кажучи, того, що ключові підприємства нашої країни заберуть за борги – велика. Росія такі варіанти перманентно пропонує.
Але в першу чергу для України важливо, звичайно, офіційне визнання Росією нашої територіальної цілісності, кордонів.
"На той час уже був підписаний Будапештський меморандум. Але все ж таки меморандум – це, по суті, декларація. Україні ж був необхідний повноцінний договір, в якому б Росія визнавала нашу територіальну цілісність", – розповів сайту "Сегодня" професор політології Києво-Могилянської академії Олексій Гарань.
Пропозиції України вирішити наявні проблеми наштовхувалися на відверте непорозуміння з Москвою.
"Минуло зовсім небагато часу з часу розпаду СРСР. У команді Єльцина, а тим більше серед його опонентів, комуністів, домінувала думка, що Україна довго не протягне – ось-ось розпадеться або повернеться під крило Росії", – згадує керівник Центру проблем Російської Федерації національного інституту стратегічних досліджень Петро Бурковський.
Як НАТО допомогло Україні "дотиснути" Росію
Але до 1997 року склалися умови, які дозволяли Україні розмовляти з північним сусідом на рівних. Росія була ослаблена поразкою в Чеченській війні, президентськими виборами, в яких Єльцин з великими труднощами здолав комуніста Зюганова. І це було шансом для України вирішити наболілі питання не під диктовку Росії.
Крім того, в Москві стали серйозно побоюватися зближення України з НАТО.[/b]
"Тут велику роль зіграло те, що Україна почала дуже активно вибудовувати відносини з НАТО. Україна настільки далеко просунулася в цій співпраці, що в Кремлі вирішили: треба якось стримати рух України в напрямку НАТО. І щоб вона не виправдовувала цей рух наявністю загроз її кордонів, потрібно надати гарантії безпеки цих кордонів", – говорить Петро Бурковський.
Забігаючи наперед, відзначимо, що буквально через кілька місяців після підписання "Великого договору" побоювання Росії виправдалися. Була підписана "Хартія про особливе партнерство НАТО і України", яка стала якісно новим етапом в євроатлантичній інтеграції нашої держави.
[b]За все хороше
Врешті в травні 1997 року під час візиту Бориса Єльцина до Києва "Великий договір" був підписаний. Для України ключовим був другий пункт документа. В якому вперше на міжнародному рівні (за винятком згаданого декларативного Будапештського меморандуму) Росія визнавала нашу територіальну цілісність. Паралельно був підписаний договір про розділ Чорноморського флоту. Який, в свою чергу, був прив'язаний до реструктуризації українських боргів за газ 1991-1997 років.
"Для України ключове значення мало визнання територіальної цілісності, – каже Олексій Гарань. – Що ж стосується Росії, то її головний інтерес – Договір про базування Чорноморського флоту. Це, звичайно, те, що вистрілило внаслідок проти нас".
Петро Бурковський також зазначає, що ключовим в Договорі для України було питання кордонів.
"Була ілюзія, що цей договір стримає Росію. Але, як писав ще Шерман Гарнетт в кінці 90-х, поки Росія слабка, всі протиріччя будуть притуплені. Але як тільки вона почне економічно розвиватися, інвестувати вільні економічні ресурси у військову силу, вона негайно перегляне свою позицію. Всі конфліктні питання – щодо флоту, щодо Криму – знову виникнуть. Так і сталося", – говорить Петро Бурковський.
В цілому сам документ мав рамковий вигляд і представляв собою велику політичну декларацію. В якій Україна і Росія брали на себе зобов'язання співпрацювати у всіх мислимих сферах, починаючи з економічної і закінчуючи культурною і соціальною. Документ передбачав підписання значної кількості додаткових договорів за кожним напрямком, що згодом і було зроблено.
"Договір був написаний в максимально розмитих формулюваннях, в тому числі і через внутрішньополітичні причини, – пояснює Петро Бурковський. – У Росії була складна ситуація, починалися чергові парламентські вибори. І ми заходили на виборчий цикл 1998-99 років – парламентські та президентські вибори. І, щоб не бути звинуваченими в своїх країнах в "зраді", керівництво шукало компромісні формулювання".
Коли дружба стала фікцією
Ще однією помилкою нинішнього часу є те, що Росія порушила Договір в 2014 році агресією проти України. Насправді договір порушувався північним сусідом буквально з моменту підписання і з завидною постійністю.
"Насправді, гордіїв вузол проблем не було розрубати. Сторони тільки вдали, що він розрубаний, – каже Петро Бурковський. – Наприклад, договір передбачав, що сторони повністю вирішать проблеми з кордонами. За сухопутний кордон договір був підписаний в 2003 році. Щодо Чорного і Азовського морів не підписаний взагалі. Москва не виконувала положення про повагу до прав українців в Росії. В Росії не створювалися такі ж умови для вивчення української мови, як створювалися для вивчення російської в Україні. Тобто, не дотримувався прописаний в Договорі паритет по мовах", – розповідає експерт.
Перманентно Росія організовувала "торгові війни" проти України, що не відповідають ані духу, ані букві Договору про дружбу. У 2005-2009 роках здійснювався газовий шантаж України. І, звичайно, прямим порушенням Договору став конфлікт у 2003 році навколо острова Тузла.
"Можливості, які надавав Договір, насправді ніколи так і не були реалізовані, тому що Росія не мала такого бажання, – каже Петро Бурковський. – У Москви так і не з'явилося розуміння того, що з Україною потрібно співпрацювати і розмовляти як з рівноправним партнером. Там домінувала думка, що Україна повинна бути не те щоб молодшим партнером, а васалом Росії. Вони почали вимагати, щоб ми в СОТ вступали синхронно з Росією, з Євросоюзом зближувалися синхронно з Росією. Тобто, вимагали, щоб ми рухалися в їх фарватер", – зазначає Петро Бурковський.
"Що мертве, померти не може"
Де-факто "Великий договір" перестав існувати з початком анексії Криму. Відстрочка його припинення де-юре – всього лише "виробнича необхідність", викликана бажанням України мати бездоганні позиції в міжнародних судах проти Росії.
"Свого часу цей договір зіграв позитивну роль для нас. І навіть зараз ми завжди можемо до нього апелювати, це визнаний міжнародний договір. І для Росії в міжнародних судах є убивчим аргументом те, що вона цим договором визнала нашу цілісність, але сама ж її і порушила", – говорить Олексій Гарань.
Що ж стосується нинішньої ухвали парламенту, то, по суті, ніяких практичних наслідків припинення договору не несе. "Мертвий" вже кілька років документ лише отримав офіційну дату смерті.
Джерело: segodnya.ua
