Модна пісня про парову машину викликає кілька запитань. Про яку машину йдеться? Яка це парова машина може бути у жінки-виконавиці? Якщо пісня народна і стародавня, яка це машина взагалі? “Авто 24” на правах порталу про транспорт не міг залишитись осторонь цієї теми.
Звісно ж, в українській народній пісні йдеться не про ту парову машину, важку та громіздку, яка двісті років тому приводила в дію пароплави та паротяги. Оскільки контекст твору явно селянський, мова тут про сільськогосподарський реманент. Причому доволі “просунутий”.
Недаремно в одному з варіантів тієї пісні співається “Була в батька парова машина”, бо насправді в дівчини навряд чи у ті часи міг бути такий високотехнологічний пристрій. Та й в окремо взятого батька-селянина теж. Але про все по черзі.
Типова парова машина сільськогосподарського призначення. Для зручності переміщення труба складається і є колеса, але приводу на них ще немає.
Змусили працювати пару
В середині XIX – початку ХХ століття в розвинених аграрних регіонах Європи та Північної Америки були поширені локомобілі. Це був універсальний силовий агрегат на основі парового двигуна. До його вала можна було підключати різне сільгоспзнаряддя – молотилку, віялку, лущилку, млин, пилораму і навіть спеціальний плуг для оранки.
Конструкція складалася з парового котла, власне парової машини (двигуна) та елементарної трансмісії для підключення споживачів. В якості пального використовували, грубо кажучи, все, що горить: вугілля, дрова, солому, інші відходи сільгоспвиробництва.
Рекламна гравюра (по нашому “банер”) мобільної парової машини. Через шківи та довгий пас вона приводить в дію молотилку.
Агрегат був дорогий, і пересічному фермеру не по кишені. Тим більше, що для його обслуговування потрібна була невелика, але кваліфікована бригада. Але міцні латифундисти та інші заможні громадяни мали такий локомобіль як бізнес, здаючи в оренду. А щоб було зручно пересувати всю цю систему від ферми до ферми й від поля до току, її монтували на міцному шасі з великими колесами, які б не загрузали у грунті.
Усі шини Continental розроблені таким чином, щоб підходили для електромобілів. Вони забезпечують безпечні поїздки, незалежно від дорожніх умов і стилю водіння.
Рекламна інформація
Конструктори цих мобільних паровиків доволі швидко зрозуміли, що замість наймати коней для перетягування їх по дорогах можна підключати до коліс привід від самої парової машини.
Подібні стаціонарні парові машини використовували на промислових підприємствах для приводу обладнання – верстатів, помп тощо.
Так за півстоліття до бензинового автомобіля народився цілком автономний механічний транспорт, який не потребував рейок та гужової тяги. Трохи згодом, коли навчилися робити надійну трансмісію до коліс, локомобілі перетворилися на парові трактори та транспортні тягачі. Але тоді вже наблизилася ера бензину.
Пар проти бензину
На початку ХХ ст. був короткий період, коли вирішувалося принципове питання, яким бути двигуну автомобіля – електричним, паровим чи бензиновим. ДВЗ на бензині тоді переміг, але аж до середини століття раз по разу парові автомобілі з’являлися і гучно нагадували про себе.
Через “фірмові” особливості парової машини паромобілі мають простішу конструкцію, наприклад, їм не потрібна коробка передач і зчеплення. На фото Doble model E
Це були вже зовсім не ті паровики, які зі швидкістю 5 – 7 км/год пересувалися по путівцях (бо в міста їх не пускала поліція). Парові легкові автомобілі 1920 – 50-х років працювали на рідкому паливі (гасі, мазуті) і завдяки досконалим конструкціям мали високий ККД. Колишні недоліки типу довгого прогріву перед стартом та великого споживання води були подолані, натомість була тиша, плавність роботи й неймовірна динаміка.
Паровий автомобіль зразка 1963 року: Keen Steamliner. Він розвивав 100 міль на годину та споживав порядку 15 л мазуту або гасу на 100 км.
Паровий model E американської компанії Doble Steam Motors ще у 1925-му розганявся до 100 км/год за 8 секунд, легко долаючи 160 км/год максималки. А на провінційних дорогах Англії аж до 1950-х років можна було зустріти парові вантажівки марки Sentinel, які фермери заправляли дешевим місцевим вугіллям. Останню таку машину британці випустили 1947-го. Але ж це мається на увазі серійна модель, а скільки ще з’явиться нових проєктів парових автомобілів вже у ХХI столітті, можна лише здогадуватись. Хто зна, може ми про них ще не один суперхіт почуємо.
Джерело: auto.24tv.ua
