Якою була розвідка до початку до війни та що змінилося потім – розповів військовий аналітик Олександр Сурков.
"Розвідка буває військова і воєнна. Воєнна займається збором даних щодо Збройних сил противника, держави-агресора. Військова розвідка забезпечує необхідними даними штаби діючої армії. Власне, воєнної розвідки на початок бойових дій з Росією не було взагалі. По-перше, два передостанніх міністри оборони до початку АТО були громадянами РОсії. А оскільки ГУР (Головне урпавління розвідки МОУ) підпорядковується Міноборони, відповідно, можна зробити висновки про те, який там збирався контингент. На початку 2014 р. Україна мала міждержавний договір із Росією, згідно з яким заборонялася взаємна розвідка. Тож наше ГУР на 2014 р. не мало розуміння та інформації про російську армію, про її пересувпння та скупчення біля кордону.
До чого це призвело? Ми не мали інформації про створення в Ночеркаську Ростовської обл. центру управління всіма силами російського вторгнення, які знаходилися на території Донецької та Луганської обл. Про нього дізналися на початку 2015 р. І не завдяки розвідникам, а завдяки волонтерам. Військову розвідку представляли станом на 2014 р. роти і батальйони розвідки, що входили до лінійних загальновійськових бригад. Розвідувальні підрозділи у військах були набільш підготовленими й організованими. Тому їх вимушені були використовувати для вирішення занальновійськових задач. Так, у травні-червні 2014 р. розвідроти та розвідвзводи використовувалися активно на блокпостах для супроводження колон та для інших задач, які з розвідкою не пов'язані. Тим не менше, розвідка починала діяти. Фактично всі операції проводилися день в день, тобто розвідка відбувалася безпосередньо в зоні бойових дій і безпосередньо протягом декількох годин перед операцією. У такий спосіб було дуже важко вибудовувати схеми серйозних оперативних планів, але тим не менш, це робилося, плани коректувалися, розвідка працювала. До прикладу, в операції зі звільнення Слов'янська розвідка діяла вже доволі активно. І наше військо, наш штаб володіли інформацією про те, що відбувалося перед нею"
У студії "Таємниць війни" – Сергій Полосін (псевдо "Спис"), який із 2016-го по 2020-й служив у розвідпідрозділі, виконуючи завдання у зоні проведення ООС.
Як довго ви вчилися спеціальності "розвідник"? І чи вимагає вона особливих знань та навичок?
Я понад 4 роки прослужив в розвідці. Це постійний процес самовдосконалення. Читання карт, розуміння місцевості й орієнтування на місцевості, чітке розуміння відстані до об'єктів, до орієнтирів, на слух розуміння, яка техніка працює, яке озброєння. Відточувати навички потрібно постійно.
Чи був особливий відбір до розвідки?
Найперша вимога – це бажання. Не можуть тебе примустити піти в розвіддозор, на спостережний пост – це за бажанням. Моральний стан, псиохлологічний, фізичний стан обов'язково...
Можна говорити, що це добровільний поклик і відстуність страху перед тим, що потрібно йти на територію ворога?
Страх є завжди. Питання в тому, що він тебе паралізує чи ти його контролюєш. Бажання – це головне. Бо коли збираються розвідоргани, вони питають тебе: готовий чи ні.
А якщо не готовий морально?
Є роти КСП (командно-спостережний пункт – ред.), є такі місця, де можеш продовжувати нести службу, не виходячи на "нуль", на бойове завдання. І теж ці люди важливі. І їх ніхто не засуджує.
Наскільки важливий фізичний стан?
Необхідна фізична витривалість – безумовно. Адже можеш бути не одну годину в навантаженні, в незручних позах, у незручному місці – і все це фізично треба витириммувати. Моряки кажуть, що дуже складно витримати штиль. Дуже часто, коли знаходишся на спостерженні, то начебто нічого не відбувається. І ось це "нічого не віідбувається" тисне набагато більше, ніж активні дії. Коли добово знаходишся на спостереженні і на завданні, то психологічний стан важливий. Адже відчуття небезпеки є – і воно на тебе тисне.
А що таке вихід? Як ви можете це пояснити?
Я застав 2016 рік, тоді безпілотників не було. Зараз їх велика кількість, безпілотник, коли вилітає, бачить ситуацію прямо зараз. Він може відзняти відео, щось сфотографувати – і полетів назад. Коли людина веде спостереження, вона це робить 24 години на добу.
І в 2016 році в нас були виходи і не було безпілотників – треба було вийти на територію протиника і подивитися, де знаходиться артилерія, міномети, скупчення протиника, тобто те, чого не бачиш зі спостережного пункту. Це вихід "тихо пішов – тихо повернувся", без бойових дій, без зіткнення з противником. Візняв координати – повернувся, дав інформацію. Це тиха робота, непомітна, але інформація пішла нагору.
А далі історія розвідника Олександра "Барса", який працював на фронті 2014 року:
2014 р. в нас була переважно бригадна розвідка, тому ми в інтересах бригади висувалися кожну ніч уперед, вивчали місцевість, розташування противника – все на ногах, технічних засобів не було. Від місцевих отимували інформацію.
У нас безпілотники зявилися 2015 р, вже коли ми під Авдіівкою стояли. Тоді ми почали працювати з ними. Волонтери привезли перші безпілотники і коптери. А 2014 р. в нас їх не було.
Найбільша небезпека – це раптово вийти на ворога, адже позиції змінювалися і в нас, і в них. Були засади. Тому найсрашніше – це опинитися в засаді і в ситуації, з якої важко буде вибратися.
Найважливіше – це інтуїція. Відчувати небезпеку важливо для розвідника, працювати на випередження, коли відчуваєш, що десь на тебе чатує небезпека. Інше – це моральні та фізичні якості.
У 2014 році одна з найуспішніших операцій – це звільнення Вуглегірська. Підрозділ вийшов за добу вперед, зайшли в тил противника, і ми дали необхудну інформацію, яка допомогла зайти основним силам у місто. Були й інші операції, але про них говорити зарано.
Військова розвідка, в першу чергу, – це еліта. Адже вони йдуть попереду. І від їхньої роботи залежить життя хлопців, які йдуть позаду, за твоєю спиною. Це збереження життя іншим нашим побратимам.
Наскільки глибоко доводилося заходити в тил ворога?
Артилерійські батареї можуть стояти на 4–5 км углиб за лінію зіткнення. І звідти працювати, в залежності від калібру.
Завдання військової розвідки – зайти на відстань 4–5 км?
Може, і на 2–3 км.
Чи впливає пора року на ефективність виконання завдання? Коли краще виходити в тил ворога?
Літо. Зелень. Більше маскування. В дощ – менше спостерігають, а дощ і є маскуючий елемент. І спокійніше, хоч і не комфортно.
Скільки кілограмів ви зазвичай носите на собі?
Все, що понесеш – то твоє. Здебільшого, це вода і боєприпаси. Зброя. Те, що може допомогти потім. Аптечка. І невеличкий набір продуктів, зазвичай, сухофрукти. Сухпаєм не користуємось – він важкий і недоцільний. Здебільшого це горішки і сухофрукти.
Скільки часу займає підготовка до виходу?
Все залежить від задачі. Чим вона складніша – тим довша підготовка, стикування підрозділів, інформування підрозділів, підготовка – куди йти, яким маршрутом, як вертатися тощо.
Які найбільші небезпеки для розвідника, коли він виходить на сторону ворога?
Розтяжки, в першу чергу. Бо лінія зіткнення – це мінування, розтяжки, мінування... Ми мали втрати, на жаль. А ще – бути поміченим. Тихенько переміщаєшся. Чим менша помітність, тим більша вірогідність, що повернешся назад.
Тобто це не відбувається так, що попереду вас ідуть сапери?
В жодному разі. А там, де багато лісу, попереду йде людина з гілкою і перед собою її несе. На щось натрапив – зупинка, і дивиться що зачепив.
Тобто при тому, що ви маєте знати топографію і орієнтуватися на місцевості, розуміти, яка зброя стоїть ворожа, ви ще маєте розумітися у мінній справі?
Розумітися – безумовно. Але розтяжку краще обійти.
Чи були на вашій пам’яті більш професійні мінування? Коли ви розуміли, що так могли замінувати лише кадрові військові?
Більш ніж. З розтяжками не стикався, але навіть коли нас готували, то розтяжки знімати – "зась", бо чим далі тим більше сапери вигадують усілякі номери. Можешь зняти – а там інша пастка.
Військова розвідка отримала нове дихання під час війни. Від того, як була підготовлена операція, залежав її успіх.
На початку 2014–го, коли Росія окупувала Крим, українська розвідка, зокрема відповідні підрозділи 25–ї та 79–ї аеромобільних бригад і спецпризначенці, переодягнуті у цивільний одяг та пересуваючись на цивільних авто, фіксували вторгнення Росії на відеореєстратори.
Одна з розвідгруп, яка діяла в районі Керчі, забезпечуючи безпеку батальйону морпіхів, насправді була готова до виконання масштабніших операцій. Група контролювала підходи до керченської паромної переправи і могла в разі потреби знищити персонал та причальні споруди. Також спецпризначенці вели спостереження за російськими офіцерами, які "обробляли" українські підрозділи у Керчі.
На думку одного з учасників подій, офіцера оперативної ланки, сил спеціального призначення, які перебували тоді в Криму, було достатньо, щоб припинити анексію на початковому етапі. За його словами, розвідгрупи тоді пересувалися по всьому Криму і готові були забезпечити проходження українських військових колон у повному обсязі. Утім, такий наказ не надійшов.
Вагомі докази російської агресії здобували розвідслужби у співпраці з волонтерами InformNapalm. Відповідно до зібраних даних, не пізніше квітня 2014 р. в Новочеркаську Ростовської обл. командування Збройних Сил Росії створило т. зв. "12-е командування резерву Південного військового округу". Її основним завданням була комплектація воєнізованих формувань т. зв. "ДНР" та "ЛНР".
Російські військові переводяться в Новочеркаськ, стають "добровольцями", після чого нелегально переправляються в Україну, де служать на посадах технічних спеціалістів, розрахунків бойових машин та систем, фактичних командирів частин та підрозділів, інструкторів.
Завдяки артилерійській розвідці вдавалося знищити велику кількість військової техніки та особового складу ворога 13 липня 2014 року. О 1:00 год. ночі волонтерські групи українських патріотів повідомили, що через Ізварино з Росії виходить велика колона техніки, бронемашин та автівок. За повідомленнями очевидців, кількість техніки становила 200–300 одиниць.
Інформацію про вторгнення розвідка підтвердила, і її передали у штаб АТО. Керівник АТО генерал Віктор Муженко саме знаходився в районі Зеленопілля і швидко організував артудар усіма наявними силами. По ворожій колоні відкрила вогонь гаубична батарея 55–ї артбригади, вогонь вели і з реактивної системи залпового вогню "Смерч" великої дальності. За словами Муженка, реальну картину наслідків удару вдалося з'ясувати лише на третій день, коли припинилися пожежі і зійшов дим. На місці залишилися близько 40 знищених одиниць техніки. Частину згорілих машин за цей час було евакуйовано в Росію. Вцілілі частково повернулися, продовжили рух і посилили незаконні збройні формування. Але масоване угруповання ворог завести не зміг.
Техніка, наприклад, безпілотники, дуже спростила життя розвідці. Але якою була ситуація в 2014 році, коли не було достатньо цієї техніки?
Більше робили руками, ногами, головою, очима.
Чи відрізнялася робота розвідників 2014 року від 2016–го, коли лінія фронту стабілізувалася?
З 2016 року я застав більше спостережень. Коли ти десь на висоті, місці, де краще спостерігати. В нас були спостережні пункти в танконебезпечних місцях, місцях вірогідних проривів, де треба моментально фіксувати зміну обстановки. Техніка, люди, переміщення – все це дає інформацію про дії простивника. І ми більше були сканерами таких змін 24 години на добу. Дуже часто ці зміни відбувалися з настанням ночі, коли ОБСЄ не їздить. І обстріли фіксувати – це було нашим завданням: звідки, які калібри, кількість – все це ми теж подаємо нагору.
Коли зазвичай відбуваються виходи, уночі? Чи тут теж немає різніці?
То залежить від завдання.
Розвідка змінювалася. На зміну людям прийшла техніка. Військовий аналітик Олександр Сурков розповів, чому в нагоді стала саме технічна підтримка розвідувальних підрозділів.
"Американський безпілотний розвідник Global Hawk – головний засіб оперативної розвідки. Такі літаки починаючи з 2015 року літають над зоною зіткнення і над окупованою частиною Донбасу раз на місяць, забезпечуючи оперативною інформацію країни НАТО та українську армію.
До початку бойових дій ми прийшли майже без сучасних засобів технічної розвідки. Безпілотна аеророзвідка з'явилася тільки завдяки волонтерам, всі ж засоби в розпорядженні штабу АТО були застарілими – літаки та безпілотні реактивні апарати з плівочними фотоапаратами. Говорити про будь–яку оперативність таких даних практично неможливо.
Крім того, на початок 2014 р. в нас не було укладено договорів з організаціями, що поставляють сателітну інформацію, такими як NASA. Сателіти – дорога річ, більшість країн їх не має і звертаєтся для отримання військової інформації до таких фундацій як NASA. Ми на той момент із ними не співпрацювали, тому, за інформаціюю від офіцерів штабу АТО, сателітні знімки надходили з затримкою 1–2 тижні – і це вдалося усунути тільки під початок дебальцевської операції.
У 2014 році основним джерелом даних були радіоперехоплення, і, звісно, інформація від мешканців. На сьогодні тактична розвідка забезпечує інформацією війська, що стоять на лінії зіткнення, оперативними даними. Бо не слід забувати, що позиційна війна з таким противником як Росія у будь–яку мить може перейти до активної фази.
В ієрархії підрозділів яке місце Ви відвели б саме розвідці?
Одне з найголовніших. Бо розвідка дає розуміння ситуації. Це можна прирівняти до дій із заплющеними та розплющеними очима. Розвідка – це очі, без неї ніяк.
Є така думка, що розвідка не бере участі в активних бойових діях. Нам доводилося навіть підміняти мотострілецькі підрозділи під час бойових дій, але здебільшого – безумовно – це збір інформації.
Щодо техніки. Це, на ваш погляд, взаємопідтримуючі фактори – людина та техніка? Чи все ж техніка потихеньку людей заміщає?
Якщо брати американській досвід, у них такого поняття як військова розвідка вже нема, але над підрозділом 24 години на добу на висоті щонайменше 5 км кружляє безпілотник і сканує всі зміни. Якщо такого нема, то, безумовно, є потреба в людях.
"Сканувати" – це як?
Спостерігати. Тобто розвідники, по суті, – бойові сканери.
Бачили російську техніку?
Так, в Авдіївці російські танки. РЄБ російський такого нема "трофейного", безумовно. Стикалися з російськю зброєю.
Сучасний розвідник – хто він?
Це середньої статури людина, яка не впадає в очі, достатньо свідома, розуміє, що робить. Для мене – передусім людина мисляча. Бо голова – найважливіший орган. Це людина, яка постійно в русі, в потоку інформації. Як на мене, – еліта. Я дуже поважаю ДШВ, морську піхоту, ССО. В кожних підрозділах розвідки свої завдання, і ми дуже часто співпрацювали.
Довідка: Сергій Полосін (псевдо "Спис"). 52 роки. У 1987–му закінчив Київський суднобудівний технікум. Працював менеджером. У декількох компаніях очолював відділи продажів. У 2016–му пішов добровольцем на фронт. З 2016–го по 2020–й служив у розвідпідрозділі, виконуючи завдання у зоні проведення ООС.
Читайте також: "Захищаємо свої сім'ї і країну": як добровольці батальйону "Крим" звільняли Савур-Могилу від росіян
Джерело: 5.ua
