Людство завжди напружувало мізки, придумуючи щось для полегшення життя. І навіть просто зараз тебе оточує безліч винаходів від супертехнологічних до цілком примітивних, та все ж винаходів, які роблять життя комфортнішим. Але давай відкладемо вбік винайдення парової машини, електричної лампочки, телефону чи Інтернету і поговоримо про винаходи, які хай не перевернули світ, проте здивували. Отож, починаємо.
Дитя – у клітку? Здоров’я заради!
Що робити, коли ти живеш на n-ому поверсі, маєш багато домашніх справ, а в усіх книжках по догляду за дітьми наполягають, що чи не єдина запорука здоров’я дитини – це свіже повітря? І чим довше, тим краще! А ще додайте до усього шалені розбудови кварталів, де на кожного жителя кілька кв м у квартирі, тому про внутрішній двір і місця для прогулянок взагалі не йдеться – суцільні забудови. Як же ж залишатись чудо-мамою, попри всі обставини?
Легко! Ще у далекому 1922 році американка Емма Рід запатентувала «портативну дитячу клітку». Такий винахід підвішували зовні будинків у відчиненому вікні і поміщали туди потомство. У клітках малюки могли просто спати, або гратися з іграшками, які завбачливо поклала туди матуся, аби малий шибеник бодай на трохи затримався на свіжому повітрі і оздоровився. Ну, або ж просто зачиняли вікно – тоді в нього вибору не було, шлях втечі перекритий. Так нащадок не тільки набирався сил, але й загартовувався від акрофобії – з пелюшок на висоті!
Дивно це чи ні, але поширення такі клітки отримали. Зокрема їх оцінила міська рада Лондона у 1930 роках. Як факт: у лондонському районі East Poplar влада обладнала клітками багато будинків, щоб малюки дихали свіжим повітрям і проводили час на сонечку. Усередині кліток було достатньо місця, щоб поставити люльку з дитиною чи розкласти улюблені іграшки.
У 1937 році такий чудо-винахід навіть рекламували у популярному журналі LIFE. У 1953 році про «портативні дитячі клітки» зняли рекламний ролик «Пате».
Зазначалось, що клітки абсолютно безпечні і полегшують життя матерів. Через деякий час змінили назву – «кімната для сну на свіжому повітрі». Напевно, матусям не дуже приємно було вимовляти, що відправили дитину «у клітку» погратись чи подрімати.
Але чи то суспільству такий винахід не дуже естетично виглядав, чи таки нарешті матусі почали задумуватись не тільки про здоров’я, але й безпеку дітей, – «клітка» втратила популярність, і її продажі припинили.
І нехай весь світ зачекає!
Ось ти знову, і знову намагаєшся сконцентруватись, щоб виконати свою роботу, але тебе постійно відволікає чиясь телефонна розмова, звук машин із відчиненого вікна, свист чайника, та й, взагалі, – усі ходять, і ходять. У зв’язку з цим ти ніяк не можеш повністю поринути у світ натхненної праці…
І тут є вирішення! Такий собі Г’юго Гернсбек близько ста років тому придумав, як тобі допомогти. Будучи одночасно винахідником, бізнесменом, письменником, редактором та видавцем – він зміг виявити проблему, одразу придумати, як її вирішити та ще й втілити ідею в життя.
Страшно навіть уявити, наскільки Г’юго заважали працювати, що він пішов на такі радикальні методи і створив (цікаво, чи простий в користуванні?) «Ізолятор».
«Ізолятор» – це повнофункціональний шолом, виготовлений з масивної деревини, який ізолював користувача на 95% від будь-якого шуму. Ще одна зручна функція – це мінімальний кругозір: маленькі шматки скла значно обмежували поле зору.
Згодом винахідник додав до шолома кисневий балон, коли виявив, що бідолашні клерки спали через тишу, темряву і, як виявилося згодом, задуху від заповненого вуглекислотою шолома.
Добре мати ЗМІ, адже такий неймовірний винахід Гернсбек зміг представити світу у власному журналі «Science and Invention», у 1925 році.
Як не дивно, але схоже, що «Ізолятор» справді працював, як мінімум, для винахідника, що підтверджують його креслення та численні записи спостережень.
Єдиним недоліком цього винаходу був його не звичайний, навіть моторошний вигляд. Проте, хто зна, можливо це теж враховувалось Гернсбеком – відлякувати потенційних людей, які, наблизившись, передумають вас турбувати.
Та попри цей пристрій, не можна не згадати, що ще у 1963 році Г’юго винайшов окуляри-телевізор, і тоді винахід вважався дивним та безглуздим…
Коли бути ввічливим надто обтяжливо
Уяви ситуацію, коли знаєш мало не всіх у місті, тому на кожному кроці потрібно вітатись. А якщо і не знайомий з усіма, то правила етикету зобов’язують тебе знімати капелюха чи то пропускаючи даму, чи то демонструючи повагу старшим. І так, кивка головою недостатньо! Або знімаєш капелюх, або ти не джентльмен, а п’яниця чи опіумщик для всіх сусідських мадам літнього віку, які готові будуть за таку неповагу добряче тебе штрикнути своєю мереживною парасолькою, або ж не дозволять запросити на танець онуку на черговому світському прийомі.
Але не все так страшно, адже ввічливим джентльменом виявляється бути не так вже й важко! А подякувати за це можна Джеймсу Бойлу, який у 1896 році створив такий собі «пристрій для вітань».
Такий гаджет потрібно було носити на голові: коли джентльмен чемно схиляв голову вперед, вітаючи когось, нехитрий прилад піднімав його головний убір, а потім нахиляв вперед. Після цього капелюх повертався у потрібне положення.
У патентній заявці Бойла зазначалось, що «пристрій для вітань» також міг виконувати більш важкі трюки з капелюхом, наприклад, розкручувати його навколо осі або піднімати головний убір вгору та вниз.
Не даремно говорять, що ледарі таки вносять левову частку у розвиток технологій, адже вони здатні придумати будь-що, аби тільки чогось не робити.
Витискання ямочок на щічках
Не тільки зараз сучасні красуні вважають, що не біда якщо не дотягуєш до «стандарту краси»! Збираєш гроші і вуаля – що потрібно закачали, що не потрібно – викачали, підрізали, підрівняли, а все інше дофарбували. І хоча в модниць початку ХХ століття процеси з модернізації власного тіла були не такими швидкими, як сьогодні, проте уже тоді вони були готові на жертви заради краси.
Що ж ти за така красотуля 20-років в США, якщо тебе природа обділила… ямочками на щоках? «Жоден макіяж не приховає цього кричущого недоліку», – подумала собі жителька Рочестера Еванджеліна Гілберт і у 1923 році запатентувала пристрій для витискання ямочок.
Винахід надягався на вуха і підборіддя жінки, дозволяючи парі ручок загвинчуватися глибоко в її щоки. Рекламна кампанія пристрою акцентувала, що незручності при носінні цілком компенсує поява таких бажаних ямочок на щічках.
На щастя, цим приладом зацікавилася Американська медична асоціація. Дослідивши його, фахівці з’ясували: крім створення або збільшення ямочок, винахід ще й провокує розвиток раку. Що й зупинило поширення цього винаходу.
Проте справжніх науковців ніщо не зламає! Через чотири роки пані Гілберт уже «винайшла» «лікувальні кульки для краси». За її словами, їх потрібно було просто регулярно катати по зморшках на обличчі, що нібито сприяло їх розгладженню.
Ну що ж, вони принаймні не нашкодять (якщо, звичайно миш’яком не наповнені, або ж і з свинцю не зроблені).
Матеріали, які використані у статті, взято із відкритих інтернет-джерел.
Підготувала Олена Водвуд,
ІА ZIK
