У Донецьку з осені 2014 року, коли останній український банк залишив окуповані території регіону, місцевим жителям доводиться постійно думати про те, як отримати свої гроші.
Зарплати, пенсії, грошові перекази – те, що було раніше простим і доступним, раптом стало великою проблемою. На руках залишилися тисячі платіжних карт і сотні кредитів.
Люди похилого віку, не піддалися на вмовляння онуків перевести пенсію на банківські карти і отримували гроші поштою, сильно пошкодували про це – на карти худо-бідно ще продовжувало щось приходити, поки не почалися проблеми з переоформленням пенсій і підтвердженням особи пенсіонерів на підконтрольних територіях.
"Ми навіть тоді хотіли продовжувати платити за комунальні послуги в Ощадбанк, але всі донецькі рахунку закрилися і платити нікуди. Ще на нас висіли залишки кредиту, але оскільки я отримую зарплату на банківську карту (українську, зрозуміло), то через інтернет-банкінг легко погасили всі борги", – розповіла донеччанка Марія Лебедєва.
Як відомо, з листопада 2014 року жителі Донецька та інших окупованих міст регіону не мають доступу до прямого банківського обслуговування, немає жодного банкомату українського або міжнародного банків, немає терміналів і банківських відділень.
У так звані "республіки" не зайшов жоден російський банк, і донеччанам доводиться, крім усього іншого, вирішувати і ці проблеми.
До скасування автобусного сполучення між окупованими і підконтрольними територіями, і до появи контрольно-пропускних пунктів в тому вигляді, в якому вони працюють зараз (багатогодинні автомобільні та пішохідні черги, обшуки, проблеми з електронними перепустками та інше) донеччани ще могли з'їздити до Маріуполя, Бахмута, Краматорська та інших міст, де є банкомати і зняти там свої зарплати, пенсії, допомоги.
"Брали по кілька пластикових карток – у сусідів, друзів, рідних – і їхали за грошима. Назад везли гроші в пакетах, замасковані в коробках, тряслися, щоб не обікрали, щоб ці коробки ніхто не розкрив ... Я особисто везла колись 100 тисяч гривень дрібними купюрами (так банкомати видали) для своєї рідні з восьми чоловік. Двоє з них були лежачими людьми похилого віку, як ще їм свої гроші отримати, якщо вони виїхати не могли? У них ні грошей, ні їжі тоді не було – спасибі, штаб Ахметова їм привозив продукти прямо додому, старі не могли до дверей квартири дійти, не те що кудись поїхати ... Ось так ми і каталися. А оскільки нас багато було таких, то в Маріуполі і Артемівську (Бахмуті) в банкомати Ощадбанку черги з п'яти ранку займали. Гроші з них забирали швидко, інкасації не встигали приїжджати", – згадує донеччанка Юлія.
На той момент ця ситуація більш-менш влаштовувала всіх, хто намагався хоч якось повернути готівку з карт. Зі скасуванням прямого автобусного сполучення і це стало проблемою.
"Коли почався жах з пунктами пропуску, ми дізналися, що при особистих обшуках вилучалися і карти, і гроші. Невеликі суми – наприклад, до 10 тисяч, можна було провезти спокійно, а більше – страшно. Долари та євро взагалі мало хто брався перевезти, поки водії не навчилися їх ховати в потайних місцях авто. З часом і піші навчилися їх ховати", – додала вона.
Донеччанка розповіла також, що колись їй родичі з-за кордону надіслали валютний переказ, і жінці довелося везти ці гроші, сховавши їх у нижню білизну.
"А дорогі ліки в блістерах я везла під устілками в чоботях. Може, комусь смішно, а от нам було не дуже ... Постійно нервували, як ніби щось злочинне робили. Постійні обшуки і огляди на блокпостах просто морально принижували всіх. Так і зараз до цього важко нормально ставитися", – розповіла Юлія.
Не можна сказати, що за ці майже п'ять років у Донецьку стало менше людей, які отримують виплати на банківські карти, тому проблема залишилася і її треба було якось вирішувати. Так у містах з'явилися "обнальщики".
Пункти з переведення в готівку спочатку були рідкістю, їх телефони не були в широкому доступі. При цьому схема була зовсім не витонченою – звичайний переказ грошей з карти того, хто бажає перевести в готівку свої кровні на карту представника переводили в готівку пункту. В інтернеті це зробити простіше простого, у будь-якого банку є онлайн-банкінг, де переказ з однієї карти на іншу займає від сили п'ять хвилин.
"Зняти гроші з банківської картки – це непоганий дохідний бізнес. Працюють вони з гривнею. Припустимо, мені треба перевести в готівку 1000 гривень. Я приходжу до цих хлопців, називаю номер своєї карти – вони роблять з неї переказ на свою карту", – розповів про схему житель Донецька Олег Морозов.
За його словами, як тільки приходить підтвердження, що переказ пройшов – користувач отримує готівкові рублі за курсом, що встановлений цими пунктами.
"Наприклад, зараз обмінний банківський курс у нас 2,4 рублі за одну гривню. У обнальщиків курс 2,29: 1. Я отримую 2290 рублів. Якби я захотів перевести в готівку в гривні, то довелося б віддати 5% від суми. До того ж гривня є далеко не у всіх обнальщиків. Курси зазвичай коливаються, але вище 2,4 ще не піднімалися", – додав чоловік.
Аналогічним чином виводяться гроші з електронних гаманців і російських банківських карт. Однак і тут не обходиться без проблем. Донецьк, Луганськ, інші окуповані міста – це територія України, а з Росії в Україну електронні перекази не проходять, як і у зворотний бік.
"Щоб отримати в Донецьку грошовий переказ Western Union, я звернувся в одну з контор, про яку дізнався в донецьких інтернет-пабліках. Там мені повідомили, що не працюють з сумами менше 500 доларів, а відсоток за переведення в готівку – мало не 30%. Мені такий варіант зовсім не підійшов", – пояснив Морозов.
За його словами, були проблеми, коли в Донецьку три місяці "не працював мобільний оператор "Водафон", а на нього були зав'язані банківські карти майже у всіх".
"Неможливо було отримати підтверджує SMS, а без цього ніякі операції зробити було неможливо. Рятували банки, у яких онлайн-банкінг можна було налаштувати на роботу без SMS-підтвердження. Ну або народ їздив околицями Донецька, де добивав сигнал "Водафон", і там ловив всі SMS. Загалом, у нас все максимально складно", – розповів він.
Контори з переведення в готівку коштів не могли не залишатися без уваги новоявленої "влади" Донецька. Не раз ці пункти закривалися на невизначений час, встигнувши тільки попередити постійних клієнтів про наскочили "маски-шоу". Але щоразу благополучно відкривалися, тим самим даючи зрозуміти, наскільки вони необхідні.
"Я так розумію, що власники цих точок заробляють на різниці курсів. Можливо, в мирний час я б вважала їх хапугами, але зараз вони буквально рятують людей. А як ще виживати? Нам доводиться це робити, постійно комусь давати номери карт і іншу інформацію, але інакше ніяк", – говорить Юлія.
