Ідея Дональда Трампа створити власну «Раду миру» почала втрачати підтримку ще до офіційного запуску. Одразу кілька європейських держав публічно дали зрозуміти, що не готові долучатися до ініціативи, яка, на їхню думку, підриває засади міжнародного права та роль ООН.
Однією з перших чітку позицію озвучила Норвегія. Заступник міністра закордонних справ Андреас Моцфельдт Кравік заявив у коментарі Aftenposten, що Осло не розглядатиме участь у Раді миру в її нинішньому форматі. За його словами, будь-яка структура, яка ставить під сумнів центральну роль Організації Об’єднаних Націй і чинні міжнародні механізми, є неприйнятною для Норвегії та більшості європейських держав. Він підкреслив, що саме система ООН і міжнародне право залишаються фундаментом норвезької зовнішньої політики.
Напередодні ж стало відомо, що Франція також не планує приєднуватися до ініціативи Трампа. Як повідомляв Bloomberg з посиланням на джерела, близькі до Єлисейського палацу, президент Емманюель Макрон вважає запропонований формат проблемним. Його насторожує, що проєкт статуту Ради миру виходить далеко за межі врегулювання ситуації в секторі Гази й створює ризики для існуючих міжнародних інституцій.
У Польщі питання участі в можливій структурі викликало окрему політичну дискусію. Прем’єр-міністр Дональд Туск заявив, що навіть за наявності запрошення президента Кароля Навроцького до Ради миру жодних рішень не може бути ухвалено без згоди уряду та парламенту. За його словами, такі кроки потребують ратифікації Сеймом і мають оцінюватися виключно з погляду безпеки та національних інтересів Польщі.
На цьому тлі додаткові запитання викликає склад потенційних учасників. Раніше повідомлялося, що запрошення до Ради миру отримали також лідер фашистського режиму РФ Путін та його поплічник з Білорусі Олександр Лукашенко.
Опублікований у ЗМІ проєкт статуту передбачає, що постійні члени повинні сплачувати внесок у розмірі одного мільярда доларів, а остаточне слово в ухваленні рішень залишатиметься за президентом США. Тобто демократією тут навіть й не віє.
Європейські столиці дедалі чіткіше сигналізують: будь-які нові формати міжнародної безпеки, які обходять або послаблюють систему ООН, не матимуть їхньої підтримки.
