Черкаський еколог пояснив, чому в Україні дедалі частіше пересихають ставки, обміліють криниці та погіршується загальний водний баланс. За словами фахівця, проректора з наукової та інноваційної діяльності Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Олександра Спрягайла, проблема не має жодного містичного підтексту і не пов’язана з так званими «відьмами» чи іншими забобонами, а є прямим наслідком кліматичних змін, посилених людською діяльністю. Він зазначає, що останніми роками Україна переживає низку природних процесів, які раніше вважалися нетиповими: тривалі засушливі періоди, брак зимових опадів, теплі безсніжні зими, раптові й надзвичайно сильні зливи, ураганні вітри та порушення сезонного циклу. Все це впливає на роботу екосистем і змінює характер водообміну. Там, де раніше вода утримувалась у ґрунті чи болотах, нині вона або не накопичується, або дуже швидко випаровується.
У різних регіонах ці процеси проявляються по-різному. В окремих громадах жителі спостерігають пересихання колодязів і повне зникнення води у ставках, що ще кілька років тому вважалися стабільними. В інших місцях навпаки відбуваються підтоплення: після однієї сильної зливи вода тижнями стоїть у низинах, заливає погреби та дороги. Еколог пояснює, що це дві сторони однієї глобальної тенденції — зміни клімату порушили природний баланс настільки, що система більше не працює так, як колись. Зникає сніговий покрив, який протягом десятиліть був основним джерелом весняного водопостачання, ґрунт пересушений і не готовий приймати вологу, а рослинність деградує під впливом частих температурних стресів.
Проблема, за словами Спрягайла, полягає також у тому, що самі люди нерідко поглиблюють негативні наслідки. Українські ландшафти активно змінювалися протягом останніх десятиліть, і багато таких рішень — як розорювання степів, осушення боліт, видобуток торфу, вирубування самосійних лісів та недогляд за джерелами — значно зменшили здатність територій утримувати воду. Там, де колись були природні «губки», що накопичували вологу й повільно віддавали її в довкілля, тепер залишилися виснажені ділянки, які не затримують води зовсім. Внаслідок цього навіть за наявності опадів вода або стікає надто швидко, не проникаючи в глибші шари ґрунту, або взагалі не може компенсувати втрати, спричинені тривалою спекою.
Ситуація на Черкащині підтверджує загальноукраїнські тенденції. У Водяницькій громаді на Звенигородщині рівень води в ставках упав до критичних позначок, у Шполі фактично висихає Красний ставок. Схожі проблеми фіксуються в Кам’янці, Тальному, Ірклієві та Смілі, де водойми обміліли, а джерела не очищувалися десятиліттями. Місцеві жителі зауважують, що навіть сильні літні дощі не здатні поповнити ставки, а вода в криницях після спекотних періодів повертається повільно або не повертається зовсім. Це свідчить про те, що природні механізми накопичення вологи були порушені, а гідрологічні процеси змінилися настільки, що звичні рішення вже не працюють.
Попри серйозність ситуації, екологи переконані, що зменшити масштаби негативних наслідків можливо. Найважливішим є адаптація: громади мають переглядати підходи до землекористування, дбати про відновлення природних територій, очищувати джерела, відроджувати заболочені місця та раціонально планувати водні ресурси. На рівні побуту важливо економити воду, відповідально ставитися до власних ділянок і розуміти, що екологічний стан території залежить не лише від погодних умов, а й від дій кожного. Спрягайло наголошує, що кліматичні зміни вже відбулися, і суспільству потрібно навчитися з ними жити, приймаючи рішення, які допоможуть зберегти воду для майбутніх поколінь. Він підкреслює, що боротьба з наслідками кліматичних змін — це не справа окремих організацій чи фахівців, а спільна відповідальність громад, влади та бізнесу, які мають працювати разом, щоб зменшити ризики та пристосуватися до нових реалій.
