Мопед і сьогодні є найпростішим моторизованим транспортом, а у минулому він з певних причин замінював собою і мотоцикл, і автомобіль. Авто24 відібрав свою колекцію найцікавіших радянських мопедів ХХ століття, причому на деяких з них нам довелося поїздити.
Мопеди за радянських часів були осередком свого роду субкультури. Вони були частково поза увагою тодішніх ПДР, їх шанували здебільшого на селі і малих містечках, і користувалися ними переважно два покоління – покоління дідів та покоління онуків. Парадоксально, але і перші, і другі – через фінансову неспроможність і через амбітність. Тільки дідусі амбіції змінили на мудрість, а підлітки, маючи її у надмірній кількості, усіма силами намагалися пересісти на мопеди з велосипедів.
Ближче до кінця 1970-х радянські маркетологи зрозуміли, що “мопедну політику” треба певною мірою переорієнтувати на молодь
Цікаво, що конструкція цього двоколісного транспорту тривалий час цілком задовольняла обидві цільові аудиторії. Двигунці мали незмінні 50 кубиків робочого об’єму, плюс два види трансмісії на вибір – двохступінчаста МКП або безкоробочний варіант зі зчепленням з важелем на кермі.
Крім стильної зовнішності, “Рига-1” має титул першого двошвидкісного мопеда країни. Тобто це був рішучий крок вітчизняного мопедобудування від велосипедів з моторчиками – до подоби мотоцикла. Адже крім прилаштованої до моторчика двоступеневої коробки передач у мопеда було розвинене електрообладнання, м’яка підвіска обох коліс та гальма на обидва колеса.
Потужність
1,5 к.с.
Маса
45 кг
Максимальна швидкість
40 км/год
Допустиме навантаження
одна людина + 15 кг на багажнику
“Верховина-3” (1970 – 1973)
Серійний двошвидкісний мопед, який випустили відносно невеликим тиражем – лише кілька десятків тисяч. Але навіть після зняття з виробництва він довго залишався в експлуатації – в першу чергу у молоді, яку не дуже хвилювали поламки зношених екземплярів і старомодний дизайн. Висока ремонтоздатність також сприяла довголіттю цієї моделі.
Випуск першої з “Верховин” (індекс 3 означав третю двошвидкісну модель зі Львова) збігся з періодом, коли мопеди підлягали реєстрації в ДАІ, тому знайдені в покинутих сараях старі “Верховина-3” часто мають на задньому крилі невеликий - суто мопедний – номерний знак. Цікаво, що львів’яни комплектували цю модель одним типом двигуна, але виробництва двох заводів. Мотор Š-52 виробництва м. Шауляй вважався більш надійним, а взагалі це була копія чеського моторчика Jawa Stadion.
Потужність
2 к.с.
Маса
51 кг
Максимальна швидкість
50 км/год
Допустиме навантаження
100 кг
Ціна
220 крб.
“Верховина 6” (1978 – 1982)
Наймасовіша з “Верховин” (тираж – більше 1,1 мільйона!) мала таку новацію як кікстартер, чому її офіційно називали мокіком. Тобто замість педалей двигунець мав лапку для пуску ногою, як на справжньому мотоциклі. Ця модель особливо шанувалася підлітками, оскільки вона мала яскраву в усіх сенсах зовнішність. На видовженому сидінні легко розміщувалося двоє юних “байкерів”, і двигун долав це навантаження навіть на вищій другій передачі.
Звичайно, мало не кожен хлопчик мріяв про особливу версію “Верховина-6 Спорт”. У молодіжної комплектації був піднятий до сидіння глушник із тепловим екраном, задерте по-кросовому крило переднього колеса, перемичка на кермі. Багажника не було, але сидіння залишилося довгим і для молоді це було головним – на мопедах хлопчаки возили друзів, а не картоплю.
Потужність
2,2 к.с.
Маса
53,5 кг
Максимальна швидкість
50 км/год
Допустиме навантаження
100 кг
Ціна
220 – 228 крб.
Рига-26 “Міні” (1983-1985)
Мокик, який свого часу здивував багатьох. Конструктори з Риги сміливо замахнулися на новий сегмент споживачів – городян, яким потрібен одноколійний транспорт із можливістю зберігання у квартирі або в якійсь коморі.
“Міні” мав складне кермо та сидіння, що зменшувало його транспортні габарити до 52 см у висоту та 35 см в ширину, при довжині 150 см. Це дозволяло перевозити мопед у стандартному ліфті багатоповерхівки та у багажнику “Волги”. Випускалося дві версії “мініка” – “Рига 26” без м’якої підвіски заднього колеса і “Рига-30” з м’якою. Стандартний шауляйський двигун з трансмісією не створював додаткових проблем з обслуговуванням. Цей нетутешнього вигляду апарат справді охоче купували у містах і селищах з гарними дорогами, але на селі частіше обирали “Ригу-16” з класичною архітектурою та великими колесами.
Потужність
1,8 к.с.
Маса
50 кг
Максимальна швидкість
40 км/год
Допустиме навантаження
одна людина + 15 кг на багажнику
Ціна
250 крб.
Delta (1986-1994)
Останній з радянських мопедів, якого насправді довелося побачити небагатьом прихильникам мопедної культури. Почасти революційна модель ризького заводу з новою рамою та кількома двигунами на вибір. Зовні “Дельта” підхопила всесвітню тенденцію із розмиванням межі між мопедом і мотоциклом.
Нарешті у ризького мопеда з’явилося довге сидіння, деякі комплектації мали гідравлічні амортизатори, ніжне перемикання передач і навіть покажчики поворотів. Загалом “Дельти” випускалися в чотирьох серійних виконаннях: “стандарт”, “турист”, “спорт” і “люкс”.
Потужність
1,8 к.с.
Маса
55 кг
Максимальна швидкість
40 км/год
Допустиме навантаження
до 100 кг
Ціна
259 крб.
У 1960 – 1980-ті легкий одноколійний транспорт набув такого поширення, що надпопулярність отримувала мало не кожна модель, що виходила на ринок. На цьому фоні до нашого огляду потрапили не всі масові мопеди, але не виключаємо, що до цієї теми Авто24 ще повернеться.
Джерело: auto.24tv.ua
