У конструкторів військової техніки особливі критерії проектування, і вони не переймаються тим, що непокоїть творців цивільних машин. На прикладі кількох зразків ми покажемо, якими нестандартними бувають інженерні рішення.
Транспорту для армії неважливі такі речі як дизайн, довговічність, економічність тощо. Логіка війни інша: машина, яка може будь-якого дня і години загинути в бою, має добре виконувати свою основну місію, решта – на другому і на третьому плані. Тому не дивуйтеся, що деякі військові транспортні засоби мають такий несподіваний вигляд.
Laffly S15 (1936 – 1940 рр.)
Французький багатоцільовий автомобіль Laffly в усіх версіях мав двигун, винесений далеко вперед за передню вісь. Така була розплата за привід 6х6 і 4х4 та цілком незалежну підвіску, добре пристосовану до бездоріжжя. Але на тому ж бездоріжжі неймовірно довгий ніс був вироком для всюдихода – він чіплявся радіатором за кожен бугор. Однак, проблему вирішили по-солдатському прямо: під радіатором приладнали невеликі колеса, які провертаючись при торканні грунту, не давали машині зависнути. Вийшло нехай не дуже естетично, проте лише у версії 6х6 випустили понад 400 машин – і сумнівний дизайн не заважав їм тягати 105-міліметрові гармати шляхами Другої світової.
Цей візок з моторчиком такий страшний через те, що він… складний. Машинка згорталася у компактну “валізу” розміром 3,15х0,5х0,9 метра, з якої розкладалася назад в автомобіль менш ніж за хвилину. Британці зробили цей трансформер для десантних військ, він мав повноцінну м’яку підвіску коліс (цілком незалежну!), 0,650-літровий двигун від мотоцикла і міг перевозити чотирьох осіб. Випущено транспортний засіб було лише невеликою серією.
Могутній восьмиколісний ваговоз створювався на Мінському автозаводі як носій важких ракет. Тому він одразу отримав кабіну, розрізану навпіл по центральній осі симетрії: в широку “просіку” посередині чудово лягає ніс 12-метрової ракети. Протягом кількох десятиліть конвеєрного життя “Урагана” створено безліч його версій і модифікацій, офіційно машина і досі не знята з виробництва. Автомобіль має 12-циліндровий дизель (між іншим, родич легендарної “тридцатьчетвірки”) потужністю 525 к.с., дев’ятнадцять карданів і цілком автоматичну трансмісію 8х8.
Ще одне по-військовому пряме і безхитрісне рішення належить італійцям. Щоб підвищити прохідність армійської вантажівки на піщаних шляхах та слабких грунтах, конструктори застосували великі колеса. Насправді вантажівка була не така вже і проста, як на вигляд. У неї був привід на всі чотири колеса, причому всі чотири були керованими, а передні ще й мали незалежну підвіску! Було побудовано близько 3000 машин, які здебільшого використовувалися на африканському театрі бойових дій. Недаремно ж модель мала власне ім’я Autocarro Sahariano – тобто “сахарський автомобіль”.
ТПК ЛуАЗ-967 (1968 – 1989 рр.)
Унікальний за своїми якостями автомобіль (вироблявся в Україні!) присутній у зарубіжних енциклопедіях армійської техніки, хоча у “рідній” Радянській Армії про нього знали навіть далеко не всі офіцери. Машина не те що була дуже секретною, та й тираж випуску був чималенький – близько 8000 екземплярів, але у мирний час в армії вона використовувалася мало. Багато чого пояснює її назва: ТПК розшифровується як транспортер переднього краю, тобто машина мала працювати просто під вогнем ворога.
Тому для кращого маскування водій транспортера міг керувати машиною лежачи за опущеним кермом. Але головне навіть не це – ТПК з його приводом 4х4, блокуванням дифа, “повзучою” передачею та тяговитим двигуном має надзвичайно високу прохідність. А ще ТПК вміє плавати і має для цього відповідне обладнання аж до трюмного насоса.
Albion WD CX33 (1943 – 1944 рр.)
Цей дивовижний пристрій – тягач-перевізник танків, і частково цей факт пояснює наявність двох кабін. У передній їздив водій з помічником, у задній – оператор лебідки, за допомогою якої витягували або транспортувати танк. Конструктори експериментували з приводом та кермовим управлінням. Інженери фірми Albion випробовували приводи 8х8 та 8х6 і різні схеми керованих коліс: поверталися вліво-вправо або чотири передні колеса, або пара передніх і пара задніх. Всього зробили два тягачі, на яких справа і зупинилася. Радянські ветерани Другої світової пригадують, що британські танки були не настільки досконалі, щоб витрачати кошти на їхню евакуацію з поля бою та ремонт – і певно, самі англійці врешті-решт про це здогадалися.
Alvis Stalwart (1962 – 1971 рр.)
Доволі екзотична річ, армійська вантажівка, яка може плавати. Зверніть увагу – це не транспортер і не спецтехніка, а саме вантажівка, яку навчили добре плавати. Але кілька невластивих для вантажівок особливостей тут є. По-перше, це схема розташування коліс і їхня незалежна підвіска, та ще й на фоні повного приводу: даєш 6х6! По-друге, замість дверей в кабіні “Альбіона” є люки в даху, через які водій з напарником займають місця та евакуюються у випадку небезпеки. Зрозуміло, що герметизувати розташовані у бортах двері набагато важче, ніж люки у стелі. Вантажівка-амфібія випущена серією більше 1600 штук та стояла на озброєнні п’яти країн світу.
Отже, може ці та інші армійські автомобілі видаються нам дивними зовні та конструкційно. Але можна зрозуміти, що вся ця екзотика виправдана головним: вони можуть добре виконувати те, чого чекають від них генерали та рядові солдати.
Джерело: auto.24tv.ua
