"Волга" для багатьох автомобілістів в радянські часи була недосяжною мрією. Чи справедливо це насправді? Що таке "двадцятьчетвірка", якщо подивитися на її характеристики з відстані у півстоліття? І кому вона потрібна зараз?
“Волга” не була найпрестижнішою машиною радянського періоду – вище неї в автомобільній ієрархії були ще “Чайка” та урядові ЗІЛи. Але “Волга” була реальною, оскільки її теоретично, хоча і з кількома умовами, міг придбати будь-який громадянин. Однак, пікантний нюанс був у тому, що вона, як і дві старші “сестри”, створювалася для державної служби – і можливо саме тому її мріяли мати в якості сімейного седана мільйони громадян.
Абсолютна більшість “Волг” усіх поколінь потрапляла на державну службу і в таксі. Тому яскраві кольори були рідкістю в газівській гамі
В роки, коли на ГАЗі проектували цю модель (а було це наприкінці 1960-х), світовий автопром вже міг створювати масові автомобілі без зайвого запасу міцності – легкі, економічні, з розрахованим терміном служби.
Але “Волгу” (1969 – 1992 рр.) другої генерації навмисне зробили не такою: вона має великий запас міцності, передбачена багатократна ремонтоздатність усіх її вузлів та агрегатів. Ходова частина розрахована на погані дороги і перевантаження, силовий агрегат створений в тому числі під дешеві паливно-мастильні матеріали.
З точки зору компоновки і характеристик ГАЗ-24 була цілком сучасною машиною. Але в неї заклали великий запас міцності та ремонтоздатності
Це пояснюється просто: автомобіль першу чергу призначений для роботи в державному секторі радянської економіки – в таксі, на підприємствах, в органах влади. Де не будуть часто замінювати авто на нові, натомість завжди під рукою професійні водії та автослюсарі.
Тому ГАЗ-24 “Волга” отримала просторий як на той час шестимісний салон, кузов з потужним підрамником та знімними передніми крилами, тихоходний 2,5-літровий двигун з низьким ступенем форсування, витривалу підвіску зі шворнями спереду і з ресорами ззаду. Така конструкція була цілком виправдана – як показав час і досвід експлуатації в таксопарках, у тому числі європейських (Франція, Бельгія, Фінляндія, Швеція).
Друга “Волга” створювалася як 6-місний автомобіль, але наприкінці 1970-х передні крісла втратили можливість трансформуватися в суцільний диван
В цілому за споживчими та експлуатаційними властивостями друга “Волга” вийшла для свого часу цілком сучасним автомобілем – навіть рівень пасивної безпеки відповідав тодішнім міжнародним нормам. Але приблизно через десять років виробництва ГАЗ-24 почала відставати від європейських автомобілів свого класу – в першу чергу, за паливною економічністю.
Залишилося додати, що ГАЗ-24 “Волга” в наші дні на очах переміщується з категорії автохламу до предмету вшанування та колекціонування. Зрозуміло, цінність мають екземпляри без переробок, в першу чергу – так званої першої серії, до 1977 р.в. випуску, у них був стрічковий спідометр та тримісне переднє сидіння. А особливо пощастить тому, хто знайде для реставрації справжню “Волгу”-таксі ГАЗ-24-01 або “Швидку допомогу” ГАЗ-2403.
З нинішньої точки зору
З позицій сучасного автомобіліста “Волга” має суттєві недоліки. Ті, хто досі експлуатують ГАЗ-24 та її пізніші модифікації, відзначають гігантську витрату палива (11 – 15 л/100 км) і мотрної оливи (капає через сальник колінвалу), потребу в постійному обслуговуванні “передка” (шприцювання щомісяця та після дощу), незручну посадку за кермом (надто високо). Натомість власник дійсно має комфорт і впевненість на нерівних шляхах, впевнену тягу на низьких обертах, а також невибагливість до якості оливи та бензину.
Об’єм багажника “Волги” (700 л) більше, ніж у конкурентів-іномарок. Проєм для навантаження на диво великий, але заважає високий задній борт
Легендарна живучість кузову насправді залежить від додаткової антикорозійної обробки (хоча на свій час стійкість проти корозії була типовою), а жорсткість кузову справді висока.
Нинішня експлуатація “Волги” неприйнятна також без легкого тюнінгу силового агрегату. Ні, потужність (95 к.с.) та крутний момент (186 Нм) 2,5-літрового мотора і дотепер цілком прийнятні, але для більшої надійності власники замінюють систему запалення на безконтактну електронну. Будь-який карбюратор зразку 1980 – 90-х років забезпечує “Волзі” ще кращу динаміку та нижчу витрату пального (9 – 12 л/100 км).
Для основних вузлів ГАЗ-24 передбачена можливість багатократних ремонтів, що відрізняє “Волгу” від багатьох іномарок
А ось легенди про “вічний” двигун сьогодні сприймаються як перебільшення, адже паспортний ресурс мотора ЗМЗ-24Д та -2401 становить лише 150 тис. км. Втішає те, конструктори у 1968-му році передбачили аж п’ять ремонтних розмірів для його деталей – тобто, мотор можна “капіталити” до п’яти разів, купуючи мінімум нових запчастин!
Варто окремо сказати про поведінку ГАЗ-24 на дорозі. У 1970-1980-ті власники про це не думали. Але сьогодні ми маємо можливість порівняти горьківський седан із однолітками-іномарками. Якщо чесно, однокласники від європейського Ford або Opel майже так само гойдаються на асфальтових хвилях та хиляться у поворотах – недаремно “Волгу” називали баржою.
Керованість у “Волги” така собі, але в її класі мати гостре кермо геть необов’язково
В салоні не дуже тихо, але звук двигуна м’який і ненав’язливий, жодних вібрацій на справних екземплярах немає. Відчуття поважності справді з’являється, причому ще до початку руху, відразу після запуску двигуна. Додає самоповаги водієві “Волги” довгий і широкий капот, який з машини видно як на долоні. Хід важеля МКП довгий, перемикання м’які, а ефект активного прискорення підсілює рокот двигуна. Одне слово, як олдтаймер вихідного дня ГАЗ-24 ще явно недооцінили.
Рекомендація Авто24
На відміну, наприклад, від однолітків-ВАЗів, “Волга” другої генерації, навіть відмінно збережена, сьогодні не може замінити за щоденний автомобіль. Адже її створювали для державної служби, де її мали водити і обслуговувати професійні шофери. Але в якості автомобіля вихідного дня чи перевезення урожаю з дачі “Волга” цілком годиться.
Джерело: auto.24tv.ua
