Тарас Матвіїв був одним з тих офіцерів, про яких кажуть – майбутнє української армії. Сьогодні Героя України згадували на Луганщині, неподалік позицій, де він загинув.
Колишній та нинішній комбриги 24-ї механізованої бригади імені короля Данила схиляють голови і стають на коліна. На Луганщині у прифронтовому Троїцькому відкривають пам’ятник Герою України Тарасу Матвіїву.
"Це була людина-лідер, людина сильної волі, він вимагав від усіх, але завжди показував приклад. Він максимально вимагав від себе і від всіх інших друзів. Що б ми з ним не робили, ми завжди мали дуже добрий результат", – каже Володимир Гаврон, товариш Тараса Матвіїва.
Любов до України привела Тараса Матвіїва на Майдан – у часи Революції Гідності. Вона ж покликала на фронт. У 2015-му таємно від батьків він став добровольцем "Карпатської Січі". Згодом – після закінчення лідерських курсів у Нацакадемії сухопутних військ – очолив взвод 24-ї механізованої бригади.
"Поїхав в Мар'їнку – приймати взвод. Його командир Ізмайлов каже, що він уже там себе відзначив. Нам вдома сказав, що він був на полігоні. Він не зізнався, що він тоді вже в Мар'їнці був. Приїхав, побув вдома, і коли знову прийшла команда на ротацію, приїхав сюди", – розповідає Тарас Матвіїв, батько загиблого Героя України Тараса Матвіїва.
10 липня на Світлодарській дузі – за два з половиною тижні до початку всеосяжного перемир’я – один з опорних пунктів Збройних сил ворог обстріляв із мінометів. Міна потрапила у бліндаж.
"Там був я, ще два моїх побратими. І ми, один задихнувся від диму, а другий втратив орієнтацію, в цей момент прийшов командир ВОПу – Тарас Матвіїв, і витягнув спочатку побратима, який був без свідомості, після того мене", – говорить Роман, військовослужбовець 24-ї механізованої бригади ім. короля Данила.
Врятував двох бійців, а сам – не вберігся. В окоп поруч із Тарасом прилетіла міна 120-го калібру. Дорогою до шпиталю він помер від ран. Герой України посмертно.
"Для бригади це дуже велика втрата, тому що такі офіцери – це майбутнє української армії", – каже Роман, військовослужбовець 24-ї механізованої бригади ім. короля Данила.
"Я дякую всім командирам, всім воїнам, які знали, не знали Тараса, пам'ятають його", – наголошує батько бійця.
"У Тараса були мрії. Їх було аж 51. Першим пунктом було повернення Криму і Донбасу. Від свого імені я хочу подякувати всім хлопцям і дівчатам, які боронять наш спокій і мир, і обіцяю, що ми будемо надійно тримати тил. Дякую вам, низький уклін", – говорить Ольга, наречена Тараса Матвіїва.
Поховали Тараса в рідному Жидачеві, на Львівщині. А тут, на Луганщині, за кілометр від позицій, де він загинув, побратими вирішили встановити пам’ятник Тарасу Матвіїву. Біля школи, щоб нове покоління знало своїх героїв.
"Пам'ять про хлопця, гарного хлопця, який стільки зробив для країни. І тут усі сказали: за, ставимо. Коли такий хлопець є прикладом для оцих маленьких діточок, мабуть, цим усе сказано", – каже Марина Верцанова, завідувачка Троїцької філії Попаснянської ЗОШ №1.
Він загинув незадовго до перемир’я, а вже під час нього – у ніч на 30 жовтня – небесну чоту поповнили двоє українських бійців. Один загинув від кулі снайпера, інший – від уламків міни.
"Готові до змін ситуації. В будь-який час, в будь-який період. Для того ми і є військові, для того тут і стоїмо", – говорить Сергій Поступальський, військовослужбовець 24-ї механізованої бригади ім. короля Данила.
"Уже як гасло на всю Україну звучать слова Тараса: "Прошу, не віддавайте свої свободу і права через паніку і страх, потім їх доведеться повертати кров'ю. Слава Україні!", – наголошує Валерій Гудзь, командир 24-ї механізованої бригади ім. короля Данила(2017 – серпень 2020 рр.).
З Луганщини, Ольга Калиновська, Сергій Клименко, "5 канал"
Джерело: 5.ua
