Писати музику Мирослав Скорик почав рано – у 6 років. Його ідеальний слух і здібності першою оцінила Соломія Крушельницька, рідна сестра його бабусі. Вона й порадила відправити Мирослава до музичної школи, коли він із дитячою безпосередністю заявив примі сцени, що її "фортеп'ян фальшивить". Його батьки, хоч музичної освіти і не мали, грали на скрипці та фортепіано – і часто влаштовували вдома музичні вечори.
"Коли мав років шість, у мене був буквар із віршиками. Став писати на них музику. У перший день свого навчання у звичайній загальноосвітній школі батьки вирішили показати мене Соломії Крушельницькій. Ми прийшли до неї в гості. Вона попросила мене щось заграти на фортепіано. Ноти на той час я вже знав. Почав грати й раптом зупинився. Сказав, що не продовжуватиму, бо інструмент фальшивить. Вона зрозуміла, що в мене абсолютний слух. На той час викладала в консерваторії і займалася вдома з вокалістами. А для таких занять зазвичай фортепіано настроюють трошки нижче. Наступного дня мене віддали до музичної школи на фортепіанний відділ", – розповідав Мирослав Скорик.
"На засланні батько міг би викладати німецьку мову, але йому не дозволяли цього"
У 1948 році родину Скориків репресували совєти і зі Львова вислали до Сибіру. Мирославу тоді було 9. Але і там він продовжував вчитися грати на фортепіано, опанував скрипку. Хоча зізнавався, що все ж нове життя впливало на уподобання – багато займався спортом. І навіть мріяв стати футболістом.
"Уночі постукали, сказали: збирайтеся. Посадили в телячі вагони. Везли майже місяць. Людей повно. Ми спали на полицях. У Сибіру жили в бараках. Дали нам помешкання маленьке. Я з батьками там жив і ще троє людей", – пригадував композитор.
"На засланні батько міг би викладати німецьку мову, яку знав досконало (свого часу закінчив Віденський університет, як і його дружина – ред.). Але йому не дозволяли цього. Спочатку був сторожем на цегельному заводі, потім – касиром у лазні. Ми повернулися до Львова 1955-го. Я того ж року вступив у Львівську консерваторію на композиторський факультет. Бо після 7–річки не мав права вступати на скрипальський чи фортепіанний", – розповідав він.
"Веселі скрипки" змінили долю
У Львові в 1963 році Мирослав Скорик створив вокально-інструментальний ансамбль "Веселі скрипки", для якого написав низку пісень, що в стали дуже популярними. Тексти до пісень М. Скорика писали поети Ростислав Братунь, Олександр Вратарьов, Микола Петренко, Микола Сом, Богдан Стельмах. "Веселі скрипки" виступали у Львові, Києві та у Кремлі. Виступали з відомими солістами Дмитром Гнатюком, Анатолієм Мокренком, Людмилою Божко, Борисом Жайворонком.
У тих піснях композитор започаткував новий напрямок української естрадної пісні, де поєднав українські інтонації та слово з джазом, танго, блюз, халі-галі, босанову, що панували тоді у світі, але були маловідомі в Україні. А пісня "Не топчіть конвалій" стала першим українським твістом, дуже модним.
Саме ця пісня познайомила Скорика з його першою дружиною, архітекторкою Ларисою Скорик (у дівоцтві – Кузма). Автор шукав виконавицю, і йому порадили Ларису Кузму, яка мала дуже гарний голос. Тоді вони й познайомилися, а невдовзі одружилися. Шлюб тривав 20 років.
Радіо та телебачення часто транслювали пісні М.Скорика, які виконували "Веселі скрипки". А вершиною популярності можна вважати участь пісні "Намалюй мені ніч" у найбільш престижній тоді телепередачі Радянського Союзу "Голубому вогнику".
"Лист Шостаковича став для мене справжнім потрясінням"
У 1964-му Скорик створює музику до фільму "Тіні забутих предків" Сергія Параджанова. Композиторові тоді було всього 26 років. Співпраця з Сергієм Параджановим і створення саундтреку до його фільму "Тіні забутих предків" додала молодому Скорику неабиякого авторитету.
А все починалося як. Режисер приїхав до Львова в пошуках композитора, якому буде близька західноукраїнська тематика, пішов на радіо і попросив поставити місцевих авторів. Почувши сюїту для струнних Скорика, Параджанов зрозумів, хто йому потрібен.
Втім, пан Мирослав не одразу погодився допомагати видатному режисеру, бо той йому не сподобався: "Я дивився його фільми, які були в прокаті, і вони мені не подобалися. Я відмовився. Але Параджанов така людина: якщо вирішив, не поступиться. Він ще раз приїхав, ми поговорили більш серйозно, і відтоді в нас була прекрасна праця, абсолютно прекрасні відносини – дружні, ввічливі", – пригадував музикант.
Подивившись фільм, композитор Дмитро Шостакович був у захваті.
"Він мені написав: "Я був дуже вражений вашою прекрасною музикою. На жаль, я мало її знаю, але докладу зусиль, аби з нею ознайомитися". Це було для мене великим потрясінням", – пригадував свої емоції в той момент пан Скорик.
Скорик став автором музики до понад 40 художніх фільмів, багатьох камерно-інструментальних творів, кількох балетів та опери "Мойсей" за поемою Івана Франка.
"Мойсей"
Щодо "Мойсея", то написати твір за поемою Каменяра композитору запропонував директор Львівського оперного театру Тадей Едер. Музикант і сам хотів узятися до роботи – здійснити мрію свого батька: той любив поезію Франка.
Аби знайти гроші на постановку, артисти звернулися з листом до Папи Іоанна Павла II. І неочікувано для всіх Ватикан проспонсорував виставу.
Коли у 2001 році Понтифік приїхав до Львова, з ним зустрілися Мирослав Скорик, Тадей Едер та виконавець ролі Мойсея Олександр Громиш. Вони отримали благословення та пам'ятні подарунки, а сама постановка дістала схвальні відгуки як вітчизняних, так і закордонних критиків.
"Мені запала в пам'ять одна розмова зі слухачкою з Варшави, яка після вистави "Мойсей" підійшла до мене і сказала: "Дякую вам сердечно, бо ви пишете музику для людей!". А я дійсно писав цю оперу для багатьох звичайних слухачів, як Франко свою поему, а не для "вибраних" знавців і критиків", – наголошував Мирослав Скорик.
Однак чи не найпопулярнішою стала музика композитора до фільму "Високий перевал" Володимира Денисенка. Вона називається "Мелодія ля-мінор". І ім'я Мирослава Скорика найчастіше асоціюється з цією мелодією у всьому світі.
Його музика звучить у всьому світі...
Мирослав Скорик викладав у Київській консерваторії, а також у музичних закладах США та Австралії. У 2011-2016 роках керував Національною оперою України.
Його твори виконують у всьому світі, а сам композитор виступав як диригент оркестру і піаніст з багатьма відомими оркестрами.
Чи не найбільша нагорода для автора – можливість чути власні твори у виконанні вуличних музикантів. Значить, мелодії справді полюбилися людям. У цьому сенсі Мирославу Скорику пощастило – він не раз чув свою музику в метро чи на вулиці та часом навіть давав за неї "десять карбованців".
Читайте також: Майже без акценту: іноземці вразили мережу виконанням українських пісень – відео
Джерело: 5.ua
