Історія варта екранізації – він пройшов 871 день полону терористичної "ДНР", у 2017-ому в рамках обміну повернувся в Україну, хоч всі рідні залишилися на окупованій території. Тут спробував почати нове життя, але залишився без документів, грошей і даху над головою. Допомоги вирішив шукати в тих, кого знав, – колишніх бранців, які пройшли з ним підвали донецьких катівень. Й здавалося б, шанс єдиний на мільйон, але випадково на вулиці він зустрів свого рятівника. Історію колишнього полоненого бойовиків Ігоря Яковенка розкаже кореспондентка "5 каналу" Ірина Саєвич.
Кулінар за фахом, на кухні нового, хоч і тимчасового дому, він господарює лише день. Це житло для Ігоря знайшли волонтери, бо до цього він жив просто неба.
"Тут я і живу, це моє ліжко, де я сплю", – розповідає чоловік.
Свого в Ігоря тут немає нічого: ні одягу, ні засобів гігієни. Єдина цінність – блокнот із малюнками.
"Малював уже коли в полон потрапив, коли на ямі сидів", – згадує чоловік.
Тоді малював, щоб не думати про реальність полону. Тепер – аби заспокоюватись. Ручкою виводить портрет свого семирічного сина, який разом із дружиною досі перебувають на окупованій території. Чоловік не бачив їх відтоді, як опинився в руках бойовиків. У 2015-му Ігоря – проукраїнського цивільного, звинувачували у нібито шпигунстві й засудили до 12 років ув'язнення.
"Пішли просто з другом, як я думав тоді, що це мій друг, на позиції і, власне, нас взяли. Тримали мене спершу в Горлівці на КПП в підвалі, били струмом, катували, психологічний пресинг був", – розповідає Ігор Яковенко, колишній полонений.
Це фото у грудні 2017-го року облетіло соцмережі. Під час великого обміну полоненими Ігор був єдиним, кого ніхто не зустрічав. На підконтрольній Україні території в нього ні дому, ні друзів. Спробував почати нове життя у столиці. В Києві у чоловіка вкрали сумку з документами, згодом він втратив роботу та вирішив повернутися у місто, де виріс – Южноукраїнськ на Миколаївщині. Не знайшовши помочі й там, вирушив пішки назад у Київ.
"Я йшов дві, три доби майже. Дуже довго йшов, хоча і не думав про це. Всяке було – і дощ, і сльота. Спав у посадці, бо треба було якось іти далі. Я йшов у надії зустріти когось з моїх побратимів, хто був з нами в полоні, я йшов ув надії, що когось зустріну", – згадує чоловік.
Тиждень жив на вулиці, поки одного дня випадково не побачив Ігоря Козловського – вченого, з яким сидів у сусідній камері Донецького СІЗО.
"На перехресті я побачив, його вже було важко впізнати, тому, що він схуд, засмаг. Ми розговорилися і я зрозумів, що в нього є серйозні проблеми, що він зараз прийшов у Київ пішки, що він ночував у метро. Я, скільки було коштів, йому дав і написав пост", – каже Ігор Козловський, колишній полонений.
Допис Ігоря Козловського в соцмережах теж випадково помітила волонтерка, яка раніше прихистила бранця Кремля Романа Терновського й запропонувала Ігорю тимчасово пожити разом з ним.
"Фізичний стан більш-менш такий, але психологічний дуже важкий, тому треба підтримки спеціалістів. Потрібні документи. Що ще потрібно? Його треба одягти, його треба привести психологічно до ладу, поставити ціль, бо людина, коли втрачає ціль, – це найжахливіше, що може відбутися", – говорить Роман Терновський, колишній полонений.
Таких, як Ігор, тих, хто втрачає ціль після полону й не може впоратися із раптовою свободою – десятки, каже Ігор Козловський.
"Я так розумію, що в нас узагалі немає всього списку, всіх, хто пройшов через полон, а це ж більш як 3,5 тис. людей. Це означає, що вони ні на якому обліку не перебувають. По-друге, як я вже сказав, немає відповідного закону про статус. Немає закону про військових злочинців, які катували. Відсутня справедливість. І немає милосердя. Держава повинна дійсно знаходити ті механізми підтримки, і не тільки матеріальної, а й медичної і психологічної, постійно тримаючи цих людей в полі зору", – говорить Ігор Козловський, колишній полонений.
У випадку Ігоря, почувши його історію, в Офісі уповноваженої з прав людини взялися відновлювати документи чоловіка. Але наразі колишній бранець потребує також психологічної підтримки й тестування на коронавірус, бо без нього не може пройти лікування в реабілітаційному центрі.
Ірина Саєвич, Анна Несевра, "5 канал"
Джерело: 5.ua
