У свої 18 він пішов на Майдан. За сміливість і відважність його називали "Янголом Інститутської". А з початком війни на сході він добровільно став на захист країни. На підступах до окупованого Донецька зазнав надскладного поранення в голову, рятуючи з-під обстрілу побратима. Нині він наймолодший член збірної України "Ігор Нескорених" і у травні представлятиме країну на міжнародних змаганнях у Гаазі. "5 канал" продовжує цикл сюжетів про учасників команди. Про Ігоря Галушку розкаже кореспондентка "5 каналу" Євгенія Китаїва.
Боротьба за те, у що вірив, для Ігоря розпочалася на Майдані. Туди він приїхав з рідного Львова, щойно виповнилося 18.
"Перший раз на Майдан я потрапив 28 листопада. 27 числа мені виповнилося 18 років, а 28-го я вже поїхав автостопом разом з друзями", – розповідає Ігор Галушка.
За те, що ризикуючи життям, виносив поранених під час розстрілів на Майдані, його назвали "Янголом Інститутської".
"Повернувся в коледж, пробував наздогнати матеріали, які я пропустив, але думками я далеко не в коледжі був", – згадує хлопець.
А думками Ігор був на сході країни та в Криму.
"Почалася анексія Криму, почалися мітинги в Донецьку. Нездорова ситуація починалася, і я зрозумів, що мені треба туди їхати", – додав Ігор.
Коли почалася війна, без вагань пішов добровольцем. У складі батальйону "Азов" обороняв Широкине, Павлопіль, Лебединське, Мар'їнку. Нині згадує день, який змінив усе життя.
"Це сталося 10 квітня 17 року в населеному пункті Мар'їнка", – наголошує юнак.
Під час патрулювання Мар'їнки був поранений побратим. Коли Ігор намагався витягти того з-під обстрілу, ворожа снайперська куля наздогнала і самого рятівника. Він зазнав надскладного поранення в голову.
"Опинився на землі. Я такий: ого, що сталося? Чого я валяюся? Попробував свою голову, але крові майже не було, я подумав, що просто зачепило. Намагався підвестись, але лівий бік працював, а правий не рухався взагалі", – пригадує Ігор Галушка.
Окрім того, що він не відчував половини тіла, ще й втратив здатність говорити. Підбадьорювати і заспокоювати хлопця почав побратим, якого і рятував Ігор.
"Побратим "Риба" каже: лежи, не вставай. Йому, напевно, було з іншого ракурсу краще видно, що там з головою робиться", – розказує Ігор.
Евакуювали його спочатку до Волновахи, а далі у шпиталь Дніпра. Там хлопець впав у кому.
"Дуже цікаві сни мені снилися. Це як сон і не сон. Таке враження, що я вже колись жив. Це яскраві такі картини від дитинства до смерті", – згадує спортсмен.
Попри найстрашніші прогнози лікарів – він вижив. Отямився, однак не говорив і не відчував частину тіла. Хлопець заново навчився говорити і ходити.
"Найгірше, це усвідомити це, набратися терпіння і просто пахати і пахати, навіть коли нічого не виходить. Згинав руку, ногу і це круто було, бо міг хоч щось елементарне зробити. Я такий: ой, зігнув. Круто", – згадує Ігор.
Юнак наполегливо працював і розробляв кінцівки. Бо ще в шпиталі почав мріяти – колись таки він втрапить до "Нескорених". Перша спроба була торік. Здобув золоту медаль у веслуванні на тренажері, але до збірної так і не потрапив.
"Мені здається, що найважливіші речі в нашому житті зразу не виходять", – каже Ігор.
Нині ж у спортсмена по чотири тренування на тиждень.
"Є особлива методика, у нього є такі елементи, які він ще не може фізично виконувати. А загалом, важкі тренування. Ми стараємось продумувати кожне тренування, щоб був ефект, результат", – розповідає тренер Олександр Василик.
"Для мене змагання – це виклик своїм можливостям. Я колись думав, що куля в голову – це вже квіточка, а виявляється, що можна жити, нормально жити, щасливо жити", – каже Галушка.
На складних тренуваннях поруч з Ігорем постійно перебуває тренер, який не лише контролює прогрес у результатах.
"Стараюся морально більше підвести, бо вже від теперішнього моменту він думає про то, як він робитиме, і знає, що буде важко. Це неправильно, бо ще дуже довгий період часу, доки ми туди поїдемо", – додає Ігор.
Хлопець намагається постійно поліпшувати свій результат. І попри складність поранення і тривалий процес відновлення, каже, нічого б у своєму житті не змінював.
"Якби повернути час, я б поїхав і пройшов тією ж дорогою. Я дуже багато після поранення зрозумів, пройшов. Якби того не було, я б не став тим, яким я є. Ну, наче, я непоганий", – каже юнак.
Євгенія Китаїва, Марта Шикула, "5 канал"
Джерело: 5.ua
