З точки зору лікаря існує два види організації спеціалізованої медицини. Континентальна (Німеччина, Австрія, Франція, Італія, Швейцарія і т.д.) і англосаксонська (Британія, США, Австралія). Принципова різниця полягає в повноваженнях і персональній відповідальності лікаря.
Континентальна система, яка була перейнята Союзом від Європи базується на ієрархічній структурі керівництва в межах центрів та інститутів. Наприклад, завідувач чи керівник відділення/центру/інституту має визначальний вплив на своїх співробітників, на методи, які використовуються в лікуванні, на те, хто і що в команді повинен робити, які операції довіряти до виконання, а які – ні, які стратегічні питання розвитку є пріоритетними і т.д. Відповідальність керівника є також більшою за окремих лікарів, і, фактично, від рівня керівника залежить рівень професійного рівня установи. Основним недоліком системи є той факт, що якщо керівник не є на своєму місці, це несе з собою негативні наслідки для всього центру і кожного лікаря команди, зупиняється професійний ріст, обрубуються кар’єрні можливості, і наступним етапом йде відтік лікарів. Такі випадки є побічними ефектами континентальної системи і регулярно трапляються і у нас, і в Європі.
Англосаксонська система організації спеціалізованої медицини в своїй основі опирається безпосередньо на самоорганізацію лікарів і їхню персональну відповідальність за свої результати лікування. Всі лікарі, які отримали кваліфікацію спеціаліста, є рівними в правах з керівниками департаментів і несуть відповідальність тільки за свої результати. Начальник відділення/клініки несе в основному представницьку функцію і має лише дорадчу функцію щодо методу лікування, який би він радив лікарю використати. Лікарі (consultants) мають свої графіки роботи, свої персональні контракти з лікарнями, в яких прописані зобов’язання лікаря і зобов’язання лікарні. Зрозуміло, що не всі лікарі однакові. Тому цікаво, як іде підтримання високих стандартів в англосаксонській системі. По-перше, шлях спеціалізації до отримання посади consultant проходять не всі бажаючі. По-друге, працюючи два роки в Автралії, я спостерігав, як помилка в лікуванні нагадувалася лікарю тричі протягом року: на тижневому підсумку, на місячному розборі і на квартальній великій зустрічі. Йде проста констатація фактів, але прозорість і ясність фактів робить для реноме доктора набагато більше, ніж догана шефа в континентальній системі. В континентальній системі спільнота лікарів розділяється на осуджуючих і співчуваючих лікарю, оскільки вже є рішення по факту помилки, яке приймає керівник. В англосаксонській системі є факти, які є неупередженими. При досягненні певного терміну, ці факти впливають на рішення щодо продовження контрактів, продовження ліцензування і т.д.
Цікаво, що обидві системи по-різному сприймають кар’єрну драбину. Для континентальної системи мрією кожного перспективного лікаря є зайняти позицію керівника відділу/інституту, потім – більшого інституту і т.д. Твої права, повноваження і зарплата значно зростають в залежності від місця роботи. В англосаксонській системі твоя кар’єра залежить від суміжної посади в університеті і суспільного визнання за наукові і професійні здобутки. Посада голови департаменту (відділення/центру/клініки) не додає бонусів, наскільки мені відомо, до зарплати чи до майбутньої кар’єри.
На закінчення скажу про своє бачення оптимальної системи. Коли я два роки працював в Австралії, я був вражений ефективністю англосаксонської медичної системи самоорганізації лікарів. Для мене, юного лікаря – незалежного за поглядами, який бачив лише ієрархічні взаємовідносини лікарів в себе в країні, в Чехії і Польщі, англосаксонська система була іншим світом з своєю ментальністю. Я зайшов на позицію реджистрара кардіоторакальної хірургії (останній передкваліфікаційний етап в їхній системі) і пару місяців звикав до того, що не ти, а консалтант несе всю відповідальність за лікування пацієнта, навіть, якщо ти є його руками і очима, а консалтант в цей час плаває на віндсерфінгу, все-рівно він відповідає за все, що відбувається з його пацієнтом. Так його виховали, він може ділити з тобою знання, вміння, але ділити відповідальність, як це прийнято в континентальній системі, – ніколи.
Найважливіше! Ми, лікарі, є напередодні початку реформи стаціонарної медицини. Провідники медицини в країні віддали це питання “яка система буде впроваджена в нас?” на вирішення місцевим лікарням і радам. В принципі, не дивно. Роль лікарів в реалізації успішної реформи ними не усвідомлена, тим більше, не усвідомлена роль однієї чи іншої моделі для розвитку спеціалізованої медицини. Тому, від лікарів залежить, який договір буде підписаний між лікарями і керівництвом лікарні, і яку систему ми будуємо – ієрархічну континентальну чи самоорганізаційну англосаксонську. З початком ІІ етапу змінюється принцип фінансування медицини – від логіки утримання медичних закладів до закупівлі медичних послуг у лікарні. У новому договорі лікар має ПРАВО на перегляд своїх відносин з керівництвом лікарні, на перегляд ієрархічної структури в лікарні, на організацію свого робочого часу, на індивідуальний робочий графік. Все залежить від того, скільки відповідальності хоче взяти на себе лікар і разом з юристами прописати законні відносини. Ця відповідальність за свої дії, без переносу на колег, на завідувача, на підлеглих, на резидентів, є надзвичайно важливою рисою лікаря. Аналогічно, почуття відповідальності за свої дії, за свій вибір, за свій голос, без переносу на ситуацію, політиків, лідерів думок і т.д. – є найважливішим показником громадянської зрілості нації.
Бажаю всім здоров’я і відповідальності!
Підпишись на наш Telegram. Надсилаємо лише "гарячі" новини!
Читайте всі новини по темі "здоров'я" на сайті "OBOZREVATEL".
Джерело: obozrevatel.com
