Наївні конструктори радянських мопедів довго були переконані, що проектують доступний і невибагливий транспорт для пенсіонерів – рибалок, грибників, дачників... Насправді, все було навпаки. Але коли мотопром отямився, було вже пізно.
Модельний типаж радянського мотопрому позиціонував мопед приблизно так, як сьогодні ми сприймаємо 50-кубові скутери: доступний для всіх і адресований тим, хто згоден діставатися цілі з мінімумом комфорту. Але життя виявилося не таким однозначним – мопеди раптом полюбили підлітки, для яких він став і засобом розваг, і першою школою інженерії. Відразу домовимося, що називатимемо тут мопедами також і мофи, і мокіки. Але про все по черзі.
Реклама мопедів була за часів СРСР однією з найбільш сміливих. Але це вже ближче до кінця 1980-тих, коли попит почав падати
За тих часів велосипед не був великим дивом для пересічного хлопчака, в принципі кожен бажаючий міг “замовити” його батькам, наприклад, на день народження. А ось моторизований транспорт – це вже була велика мрія. “Мамо (як варіант - тато), хочу мопед!” – для багатьох батьків це був виклик. З одного боку – це напруження для бюджету (ціна 120 – 240 крб.), з іншого – небезпека для здоров’я. Але досвідчені матусі й татусі вміли використати “мопедний” ресурс у педагогічних цілях: “Закінчиш рік без трійок – буде тоді мопед”. І звісно ж, не обманювали.
“Карпати” (1982 р.) отримали радикально новий дизайн, вже явно із спортивно- молодіжним ухилом
Для ремонтної бази хлопчаки використовували батьківські гаражі, сараї, підвали багатоповерхівок, розташовані по сусідству бокси невеликих автопідприємств. В цих “майстернях” народжувалися майбутні інженери, технологи, конструктори. Показово, що нинішні скутери, на яких полюбляють ганяти сучасні тінейджери, найчастіше не куплялися новими, і так само являють собою “конструктор”, який доводиться час від часу розкручувати і скручувати… І це насправді далеко не найгірше дозвілля для молодого покоління.
Джерело: auto.24tv.ua