Вітчизняні автомобілі радянського періоду можна звинувачувати у чому завгодно, але тільки не в тендітності. Для чого їх робили такими міцними?
Твердження про міцність радянських авто – не міф. Більшість порівняльних випробувань вітчизняних машин та їхніх конкурентів-однокласників, що їх проводив інститут НАМІ та автозаводи, закінчувалися однаково: кузови та підвіски іномарок розвалювалися.
Те, що кузови старих радянських авто міцніші за кузови сучасних машин, пояснюється багатьма чинниками, але цей факт незаперечний
Тріщини несучого кузова, руйнування важелів та шарнірів, поламки ресор та пружин – таким був типовий перелік дефектів, виявлених випробувачами на Дмитривському полігоні та просто на дорогах загального користування. Один з небагатьох винятків – VW Kаfer зразку 1958 р.
Радянські машини могли бути менш комфортними, не такими динамічними, але завжди виявлялися міцнішими за іномарки-однокласники. Чому вони були такими – чи не виходило це випадково, через брак інженерного досвіду? Звісно, ні – така була задумка конструкторів.
Пенсіонер-бунтівник у Волгограді 20 хвилин таранив “Волгою” машини на парковці місцевої мерії. 12 іномарок розбито вщент, але “Волга” залишилася на ходу
Насамкінець слід зазначити, що в історичний період аж до середини 1960-х світовий автопром в цілому тяжів до надмірної міцності конструкцій. Але радянська школа автоконструювання була у цьому питанні лідером. Недарма вітчизняні машини мали особливу популярність у європейських країнах з важкими дорожніми умовами та нерозвиненою мережею шляхів – Фінляндії, Швеції, Норвегії, Голландії тощо. Традицію створювати автомобілі із великим запасом міцності радянський автопром перетягнув в більш пізню епоху. Наприклад, Fiat-124 – Європейський автомобіль року-1967 перш ніж стати “Жигулями” отримав близько 800 вдосконалень, в першу чергу – саме у плані збільшення міцності.
Джерело: auto.24tv.ua