Вибачте, пробачте, даруйте, перепрошую чи вибачаюся?
Недоречне, але досить поширене у спілкуванні "вибачаюся" позначає дію, що спрямована на її виконавця, тобто "вибачаю сам себе". Тому культурна і вихована людина повинна уникати його вживання.
Вираз "я вибачаюсь" є калькою з полегшеного російського "я извиняюсь". Річ у тому, що у росіян досить поширеним є "потужніший" вираз, а саме "я дико извиняюсь", тобто "вельми", "дуже", "сильно". Це приклад т. зв. лексичного оксюморону, поєднання слів із протилежними значеннями для створення стилістичного ефекту. Потрібно розрізняти оксюморони і стилістичні комбінації слів, що характеризують різні якості: словосполучення "солодка гіркота" є оксюмороном, а "отруйний мед", "віднайдена втрата", "солодкі муки" – стилістичні комбінації. Оксюморон із давньогрецької перекладається як "дотепно-дурне".
Українською мовою доречно і правильно говорити "вибачте", "даруйте", "перепрошую".
Квартира з усіма виго́дами чи з усіма зручностями?
Російське слово "удобство" перекладається і як зручність (сприятливість, приємність у користуванні), і як виго́да (комфортність; обладнання, що створює певні зручності для побуту людини).
Тож нормативний вислів української літературної мови – квартира з усіма виго́дами.
Висновок – заключення
Висновок – це остаточна думка про що-небудь, логічний підсумок, зроблений на основі спостережень, міркувань або розгляду певних фактів. Прийти до висновку, дійти висновку, практичні висновки. Часто замість висновок невиправдано вживають слово заключення. Його, як і слова "заключати", нема в українській літературній мові. Неправильно казати: заключення першого розділу, в заключенні до книжки. Треба: висновки першого розділу, у висновках до книжки тощо.
Договір, угоду не заключають, а укладають.
І в багатьох інших випадках замість заключати слід уживати робити висновок, зробити висновок. Прикметник заключний, хоч і потрапив до наших словників, але він є звичайнісінькою калькою з російського слова "заключительный".
Не заключний, а завершальний концерт; кінцеве (прикінцеве) слово; підсумкові заняття.
Увагу відвертають чи відволікають?
Ми звертаємо увагу на щось, привертаємо увагу до чогось, то чому маємо відволікати увагу, коли відповідно до нашого слововжитку найпростіше відвертати увагу? Якщо в побуті й голові стало фігурує вираз "отвлекать внимание", то його найлегше висловити як відволікати увагу. Але звучатиме цей вираз не по-українськи, а "по-украінскі".
Вечір відбувся чи пройшов?
Вечори, виставки, конференції, концерти, з'їзди чомусь тільки "ходять", що теж є калькою з російської.
Замість "сьогодні пройшов вечір" краще сказати: сьогодні відбувся вечір (так само концерт, вистава, з'їзд).
Відношення – ставлення
Неправильні варіанти вживання слова відношення (кальки з рос. "отношение"): сумлінне відношення до справи: правильно – сумлінне ставлення; відношення між людьми – стосунки, взаємини; майнові відношення – майнові відносини; доброзичливе відношення до людей – прихильність.
Утім слово "відношення" в українській мові є доречним як математичний термін.
Так само й російське дієслово относиться має свої питомі, українські відповідники: относиться к людям – ставитися до людей; это к вам не относится – це вас не стосується, але як математичний термін – так, саме відноситися.
Відступник, перевертень, зрадник чи відщепенець?
Людину, яка зреклася власних поглядів, ідеалів, політичних чи релігійних переконань, у нас чомусь називають калькою з російської мови відщепенець, яка не тільки швидко поширилася в публіцистиці, а навіть потрапила у словники. Між тим, не було жодної потреби утворювати її, бо наведені вище питомі українські відповідники точно передають це поняття.
"Відступника не прийме церква вдруге" (Леся Українка).
Візит робити чи наносити?
Візит українці завжди робили й роблять і ніколи не наносили і не наносять. Скопійований із російської вислів "наносити візит" узагалі звучить карикатурно. Як і модний нині, але неправильний вислів "наносити удар". Таку моду підживлює малограмотність.
Мовознавці не рекомендують звороту "наносити удар", а фіксують завдавати удару, підтримуючи давню українську традицію використовувати слово завдавати зі значенням "заподіювати", "спричиняти": завдавати жалю, завдавати жаху, завдавати муки, завдавати сорому, завдавати туги.
Інколи слово "завдавати" поєднують також із іменниками, що мають позитивне забарвлення: завдати серцю втіхи.
Віч-на-віч – обличчям в обличчя
Відповідником російського вислову "лицом к лицу" є український віч-на-віч. А різні конструкції з "обличчями" – це непотрібні кальки з російської мови. Російський вислів "к примеру" ми ж не перекладаємо як "до прикладу" (хоча теоретично це можливий варіант), а відтворюємо так: наприклад, скажімо, рідше – приміром.
Впадати чи кидатися в око (очі, вічі)?
Кидатися в очі в українській мові (на відміну від рос. "бросаться в глаза") не є фразеологічним зворотом, тобто не має цілісного значення, а сприймається буквально: хтось кинувся комусь у вічі і, можливо, видряпав їх.
Поняття "привертати увагу" відтворюється фразеологізмом впадати в око (в очі, вічі).
Коли люди втрачають, а коли гублять?
Попри те що російською тільки "теряют", українське слово "губити" (загубити) є відповідником не до всіх значень російського "терять" ("потерять"). Матеріальні речі, предмети через неуважність, недбалість зазвичай гублять. У розмові можна почути: загубив ключі (гаманця, книжку, зошита, олівця, парасольку, шапку).
Якщо ж мовиться про абстрактні поняття, варто добирати інших слів: терять голову – розгублюватися; терять сознание – непритомніти, зомлівати.
Слово "втрачати" слушне, коли мовиться про втрату чи шкоду також абстрактного характеру: втрачати надії, ілюзії, розум, пам'ять, сором. У науковому стилі знову-таки – втрачати: хворий втратив апетит, сон, втратив багато крові. Іменники на позначення часових понять (час, день, роки) сполучаються з обома дієсловами: старого любити – тільки дні губити; не губи часу і не втрачай днів. Із прислівниками даремно, марно поєднується спільнокореневе витрачати: марно витрачати час, даремно витрачу день.
Губити має ще значення нищити: не губи мене; в очі любить, а поза очі губить. У такому розумінні втрачати не вживають.
Вторгувати – виручити
Слова "виручати" (виручити, виручання, виручка) мають в українській мові те саме значення, що й визволяти (визволити, врятувати, допомогти, визволення, порятунок, допомога, підмога), тобто виводити, вивести (виведення) зі скрутного становища, ставати комусь у пригоді, позбавляти лиха, неволі.
Але часом дієслову виручати та іменникові виручка надають невластивого значення "одержувати певну кількість грошей від продажу чогось": "На базарі за яблука виручила 100 гривень". Коли мовиться про торговельні справи, треба вживати інших слів: вторгувати, виторг.
Годі!
Можна вичитати і почути дуже поширені кальковані звороти: "це немислимо собі уявити" – замість це годі собі уявити; "його неможливо дочекатися" – його годі дочекатися; "сумніватися не доводиться" – сумніватися годі.
Чому вживають подібні неоковирні вирази? Через намагання копіювати російські форми (у наведених прикладах: немыслимо, невозможно, не приходится). Як бачимо, ситуацію виправляє невеличке українське слово годі.
Гривня і копійка
Невідповідність назв національної валюти гривні, що нагадує про славне історичне минуле, та розмінної монети копійки, що свідчить про тривале перебування в колоніальному ярмі, підтверджується й тим, що копійка не надто вживається у фразеологізмах. Наприклад, російський фразеологізм "поставить ребром последнюю копейку" українською буде "не поставити ребром останню копійку", а розтринькати останні гроші.
Давати згоду – давати добро
Якщо читаємо або чуємо: "Президент дав добро на …", то можна подумати, що він віддав на якусь справу частину свого майна, бо іменник добро – це сукупність чиїхось речей, цінностей. Слово "добро" може вживатися і в значенні "благо", що протилежне до "лихо, зло".
Некритичне використання російського вислову "давать добро (на что-либо)" в українській мові затьмарює зміст висловлювання. Мабуть, той абстрактний президент, про якого мовилося вище, таки не був благодійником чи спонсором, а лише дав згоду на якісь дії. Отож давати згоду, схвалювати, підтримувати, погоджуватися – але не давати добро.
У мене є – я маю
Там, де росіяни кажуть "у меня есть", українці вживають я маю. Але останнім часом багато хто з наших мовців також використовує форму "в мене є", створену за російським зразком.
Тож треба послуговуватися не калькою, а питомим українським зворотом я маю, який відповідає сучасній літературній нормі.
Давати спокій – залишати у спокої
У газетах захоплюються калькованим із російської мови ("оставить в покое") висловом "залишати когось у спокої", хоч є оригінальний український фразеологізм давати комусь спокій.
Довжиною – завдовжки
Сьогодні можна почути і прочитати (коли мовиться про фізичні розміри) таке: споруда, довжиною 5 метрів, шириною – 3 й висотою 2 метри; яма, глибиною до 2 метрів тощо. Але таких висловів не знала ні українська народна мова, ні наша класика. Користувалися іншими, правильними: метр завдовжки; завширшки п'ять метрів; на корч заввишки.
Отже, для російських висловів: длиной, в длину, шириной, в ширину, высотой, глубиной, величиной, толщиной, на расстоянии – маємо українські відповідники завдовжки, завширшки, заввишки, завглибшки, завбільшки, завтовшки, завгрубшки, завдальшки, яких і слід дотримуватися в писемному та усному мовленні.
Довколишнє (навколишнє), оточуюче середовище чи довкілля?
Саме тільки слово "оточуюче", не кажучи вже про кальку (рос. "окружающая среда") не вписується в межі милозвучності української мови. Для менш офіційних текстів вживаються довкілля, окіл.
Займати і займатися – що з цим не так
Гроші не займають, а позичають. В університеті навчаються, а не займаються. Недоброю справою є спалювання грошових знаків чи спалахування (самозаймання) людини при відвідуванні навчального закладу. Гостей краще розважати, ніж знову ж таки займати.
До слова, українською можна казати не займай – воно означає "не руш, не чіпай".
Трохи про подяку
Усім відомо, що треба дякувати комусь, а тим часом... дякують когось, тому що російською мовою "благодарить кого". Величезна подяка, а не "величезне дякую", що є ще однією грубою калькою з російського "огромное спасибо".
Запущений – занедбаний
Прикметник "запущений" заступає останнім часом інші, більш влучні для того чи того випадку слова. Наприклад, замість "запущена робота" ліпше було б написати "занедбана (занехаяна) виховна робота". Запущеною може бути худоба на пасовище, ракета в небо, якась річ у воду, або щось гостре – ніж, пазурі – в тіло. Запущені, тобто довгі, відрослі – волосся, борода.
Немає потреби тулити це слово у вирази, коли ідеться про тяжкий стан людини, неохайний вигляд парку, саду або про кепсько наладнані справи. Тут краще вжити: задавнена хвороба, занехаяний парк (сад), занедбані справи.
Знайти чи віднайти?
Чудовий стиліст, письменник і педагог Василь Латанський прочитав якось в оповіданні: "Вона віднайшла нарешті дочку" І був обурений: чому віднайшла, а не просто знайшла? Адже слово "віднайшла" сприймається так, наче жінка вже раніше знаходила дочку, потім загубила, а тепер знайшла ще раз.
Як висновок, Латанський подає слова, почуті колись із уст сивенької бабусі на його рідній Черкащині: "Таке рече, що ні лізе, ні тече".
Завдати удару – нанести удар
Часто кажуть і пишуть: "нанести (наносити) шкоду, удар". Але це помилкова калька. Російському фразеологізмові "наносить удар" відповідає український "завдавати удару". Тому шкоду, сором, образу, смуток, жаль, удар не наносять, а завдають (шкоди, сорому, образи, смутку, жалю, удару).
Закаляти волю не можна. Закаляти чоботи в болоті – то буває
В російській мові слово "закалять" має зовсім інший зміст, який в українській передають слова гартувати, загартовувати та інші з коренем гарт. Гартують сталь, залізо, стріли, тобто надають йому твердості й міцності. А переносно гартувати – виховувати моральну і фізичну стійкість, витривалість, уміння переборювати труднощі, незгоди.
Закаляти (з наголосом на другий склад) в українській мові є синонімом до слова забруднювати.
Вживати заходів – приймати міри
У значенні "захід для досягнення, здійснення чогось" слово "міра" в українській мові не вживається. Тому замість ненормативного вислову "приймати міри", що дуже поширений в усному мовленні, треба вживати заходів. Також "у міру розвитку" краще замінювати на вислів із розвитком, а "в міру вдосконалення конструкції" – на з удосконаленням конструкції тощо.
Запобігти хворобі – попереджати хворобу
Недоречним у контексті виразу: "Хворобу легше попередити, ніж вилікуватися від неї" є слово "попередити", бо в лексиграфічних джерелах української мови воно означає "заздалегідь повідомити когось про щось; передувати чомусь". Коли мова йде про те, щоб не допустити чогось, відвернути щось небажане, використовуємо слово запобігти: запобігти лихові; хворобі легше запобігти, ніж вилікуватися від неї.
Слово "заключати" відсутнє в українській літературній мові
Ті, що використовують його, не цілком засвоїли лексичні та фразеологічні норми української мови. Ось лише кілька українських відповідників російським фразеологізмам: "заключать в скобки (в кавычки)" – брати в дужки (в лапки); "заключать брак" – брати шлюб, одружуватися; "заключать в тюрьму" – ув'язнювати; "заключать соглашение (договор, контракт)" – укладати угоду (договір, контракт).
З вогню та в полум'я
В українській мові звісно є вислів "із вогню та в полум'я" (рос. "из огня да в полымя"), що має означати "з однієї неприємності потрапити в іншу, ще більшу". Але не менш оригінальними є й інші українські фразеологічні варіанти: з дощу та під ринву; уникав диму, та й упав у вогонь; тікав від диму та впав у вогонь; з калюжі та в болото; утікав від вовка, та натрапив на ведмедя.
Змова – зговір
Не потрібно росіянізм "сговор" пристосовувати до української фонетики. До речі, є одне значення російського "сговор", коли йдеться про оголошення хлопця й дівчини нареченим та нареченою, яке в українську перекочувало у вигляді "змовилися одружитися (про одруження)". У такому значенні вживаємо гарне і милозвучне слово заручини.
Слово "змова" переважно сприймається і вживається у значенні "таємна угода про спільні дії проти когось із певною метою", що російською передається як "заговор". Але потрібно зважати на те, що російське "заговор" за забобонними уявленнями також означає висловлювання з чаклунською силу (від хвороби). Хоча словники дають переклад виразу "заговор от болезни" як "змова від хвороби", конструкція ця українською мовою, погодьтеся, якось не сприймається.
Знепритомніти – втратити свідомість
Російський вислів "потерять сознание" часто перекладають буквально і неправильно: втратити свідомість. Адже в нашій мові свідомість – то не стільки здатність людини орієнтуватися в довколишній дійсності, скільки відчуття своєї належності до інших людей та обов'язку перед ними. Національна, громадянська свідомість.
Українською мовою слід казати знепритомніти чи зомліти, не стверджуючи, що людина втратила ще й моральні якості, зокрема свідомість.
Трапляється й інший, не менш чудернацький витвір-покруч: повернувся до свідомості – невідомого ні українській класиці, ні фольклору, ні сучасній мові словосполучення, що є калькою від російського "пришел в сознание". До звороту бути непритомним є паралель бути (лежати) без пам'яті. Так само до слів опритомніти, прийти до тями маємо відповідники прийти до пам'яті, очуняти. Значення "допомогти непритомному" передається висловами приводити до притомності (до пам'яті, до тями), опритомніти.
Як бачимо, в українській мові є чималий арсенал різноманітних засобів, щоб передати потрібне нам поняття, а не використовувати грубі кальки, які створено без усякої на те потреби.
Знічев'я – від нічого робити
Замість перелицьованого російського вислову "Нісенітниці в голову лізуть від нічого робити" краще вжити українське знічев'я, як робили й роблять майстри українського слова.
Інші (всі інші), решта – останні
Російський прикметник "остальные" перекладається українською як інші, решта: інші папери не потрібні; не був схожий на решту хлопців; решту пунктів викреслити; одні читають, інші збирають марки.
Часом у таких словосполученнях неправильно вживають слово останній: "Більша частина робітників після зміни рушила додому, а всі останні залишилися на нараду". Адже останній – той, хто закінчує щось, кінцевий; відповідає російському "последний".
Крім того – понад те
Фразеологізм понад те виникла через калькування російського "сверх того". Українці в таких конструкціях традиційно вдавалися до інших зразків: поза тим, крім того, до того ж.
Не було і немає жодної потреби долучати ще й "понад те", скопійоване з російської, наголошував мовознавець Святослав Караванський.
Брати участь чи приймати участь?
"Брати участь" кажуть німці (teilnehmen), англійці, греки (перно мерос), білоруси (браць удзел), поляки (braœ udzial) та інші слов'янські й неслов'янські народи Європи. Те саме зі словом "їдальня": в українців, поляків, чехів та інших народів воно походить від "їсти" (п. jadalnia, ч. jídelna, слц. jedáleñ). Наявність дієслова "столуватися" аж ніяк не свідчить про те, що мусить бути й столова.
Металобрухт – брухт
Стосовно цього Борис Антоненко-Давидович писав: "То як правильно назвати ту металеву ломань, що зветься по-російському металолом? Вона зветься брухт. І нема потреби додавати до цього слова ще й метало-, бо брухт складається з металевих, а не якихось інших покидьків".
Будь-який, усякий – люби́й
"Підтримувати контакти з люби́ми організаціями" – тут українськими літерами написане російське слово, замість якого слід було вжити будь-якими, бо українське слово "лю́бий" має значення "милий, коханий".
Слова "люби́й" (з наголосом на другому складі) не існує в українській літературній мові. Це незграбна калька з російського "любой".
Вболівальник – болільник
Слово "болільник" як пристрасний прихильник спортивних змагань є калькою російського "болельщик". В українській мові є власне слово – вболівальник (уболівальник), що походить від слова вболівати (уболівати) – переживати за щось, співчувати, дбати. "Боліти" ж означає "завдавати фізичного болю, страждань". Від нього недоцільно утворювати "болільник" у спортивному розумінні.
Керуючись нормами нашої літературної мови, маємо писати й казати: палкий уболівальник (не болільник) футболу; на стадіоні зібралися найзавзятіші вболівальники (не болільники).
Кутній, а не корінний зуб
Прикра помилка у 4-му томі 11-томного Словника української мови, де на с.292 є словосполучення "корінний зуб", що нібито означає "один із п'яти задніх зубів кожної щелепи". Цей вислів без жодних підстав перенесено з російської мови, бо українською один із п'яти задніх зубів щелепи зветься кутній.
Маємо й фразеологізм сміятися (реготатися) на кутні із значенням "плакати".
Українська фразеологія така багата, що її не варто "збагачувати" неоковирними витворами.
Лікуючий лікар
Усі лікарі мають лікувати. Не варто тавтології, тобто необгрунтовані повторення, та іншомовні недоречності втискати в українську мову.
Якщо ж потрібно якось це відтворити українською, то можна сказати особистий або персональний лікар.
Мати насолоду – одержувати задоволення
Зворот "одержувати задоволення" – це механічний переклад російського словосполучення "получать удовольствие". Якщо в мові північного сусіда такий вислів "працює", то його копія в українській – це мертве утворення.
Літературні джерела реєструють ужиток питомого відповідника мати насолоду, який сповна передає зміст ідіоми "получать удовольствие".
Мати рацію – бути правим
Прихильники зближення мов, обстоюючи калькований російський вислів "ви праві" і не звертаючи уваги на те, що основними значеннями слова пра́вий в українській є "справедливий, праведний, безгрішний, невинний", а не "слушний", дозволяють собі ще й недоречні кпини на кшталт: "Хай з раціями ходять полісмени, а коли людина права, то так і треба казати".
Слово рація (у полісмена) – запозичений із російської мови радянського часу скорочений варіант слова "радіостанція". А "рація" в розумінні "підстава, обґрунтування, причина, слушність" походить від лат. ratio і свідчить про широку обізнаність українців із класичними мовами вже в далекому минулому.
Тому коли йдеться про визнання слушності чиїхось міркувань або дій, українська мова використовує зворот мати рацію. Його синонім – ваша (твоя) правда. Ще менше пасують ту слова "пра́вий" (протилежне до "лівий") та "прави́й" – "рівний, прямий".
Тож повноцінними українськими відповідниками російського вислову "Вы (ты) правы (прав)" є "Ви (ти) маєте (маєш) рацію; Ваша (твоя) правда".
Час минає, а не проходить
Якщо мовиться про плин часу, то маємо вживати слова наставати і минати.
У мовознавстві є навіть термін "минулий час". У російській мові – "прошедшее время", що, власне, і спричинює вживання незграбного вислову "проходить час".
Тому не можна сказати "повільно проходить час", треба: повільно минає (йде, спливає) час.
Навчальний – учбовий
Для позначення поняття "призначений для навчання" тощо маємо прикметник навчальний, утворений від слова "навчання". Учбовий – це спотворене запозичення з російської на український лад (рос. "учебный"), і для вживання його в українській мові немає підстав, оскільки відсутнє слово учба, від якого воно могло би бути утворене.
Тим не менш, в офіційно-діловому мовленні, а також у деяких ЗМІ чомусь користуються словом "учбовий". Замість нього слід вживати навчальний: навчальний план, навчальне приміщення, навчальний заклад, навчальна частина, навчальна практика.
Якимось чином слово "учбовий" затримується в нашій мові через наявність його в абревіатурі ВУЗ (вищий учбовий заклад). У роки прискореного зближення мов аж до їхнього злиття слово ВУЗ, на жаль, витіснило українську абревіатуру ВИШ (вища школа). Тепер ВИШ знову повертається до активного вжитку.
Належність – приналежність
Слово "приналежність" – це штучний витвір, що набув великого поширення виключно як калька з російської, оскільки в українській літературній мові немає слів "приналежати" і "приналежний". А єдино можливим варіантом у цьому випадку є належність, утворене від належний.
Наступний – слідуючий
Слова "слідуючий" в українській мові немає взагалі. Натомість маємо наступний. Правильно казати: наступний рік, наступного четверга, виходимо на наступній зупинці.
Але не завжди російське "следующий" треба перекладати словом наступний. Перед переліком, як узагальнювальне слово використовуємо слово такий: "На прес-конференції були висвітлені такі питання".
Наявні тепер (теперішні), а не існуючі ціни
Нашій мові не властиве слово "існуючі" (калька з рос. "существующие"). Тому доречні тут словосполучення наявні тепер або прикметник теперішні.
У подібних випадках замість російських активних дієприкметників найчастіше заміняють узагалі іншими частинами мови. Наприклад, відповідником рос. "выступающий" в українській мові є слово промовець.
Не в тім'я битий – не ликом шитий
Набагато виразнішому, суто українському фразеологізму віддавали перевагу українські класики. Українське слово "лико", як і російське "лыко", має значення "внутрішня частина кори молодих листяних дерев, що легко відокремлюється від стовбура й ділиться на стрічки". Та в обох мовах ці слова входять до різних фразеологізмів.
Ще одна цікава особливість: коли слово "лико" є ключовим у російських фразеологізмах, то в українських відповідниках його немає взагалі, і навпаки. Російські фразеологізми з словом "лыко": "лыка не вяжет" – укр. язиком не поверне; п'яний як хлющ (як ніч, як чіп); "не всякое лыко в строку" – укр. не за всяку провину києм у спину. Українські фразеологізми з словом "лико": Не мішайтесь між чужі лика – рос. "не мешайтесь не в свое дело". Бути в татарських ликах – рос. "попасть к татарам в неволю". В'язати в лика – рос. "брать в неволю".
Нерозсудливий – безрозсудний
Жоден словник, виданий до погрому української інтелігенції (1933 р.), форми "безрозсудний" не наводить. Її притягли за вуха до Словника української мови в часи т. зв. злиття мов, зробивши кальку з російського "безрассудный".
Та це слово в нас так і не прижилося, бо маємо власні відповідники: нерозсудливий, нерозважливий, необдуманий, безглуздий, безоглядний, відчайдушний. Ними й треба послуговуватися.
Одне слово – одним словом
Зворот "одним словом (словом)" було механічно перенесено з мови північного сусіди на український ґрунт. Але навіщо? Адже маємо досить популярні в народі тотожні вислови "одне слово" і "одно слово", якими і належить послуговуватися, а не робити безпредметні запозичення.
Оплатити рахунок (платити по рахунку) – платити за рахунком
Це механічне перероблення російського "платить по счету". По-українському правильно: оплатити рахунок або платити по рахунку. Прийменник "по" не чужий нашій мові: там, де треба, його слід уживати.
Чекайте на продовження матеріалу - вже незабаром...
На основі мовностилістичних порад д. філ. н. Олександра Пономаріва
Читайте також: Як жили кияни під час нацистської окупації – 19 унікальних світлин столиці 1941-1943 рр.
Джерело: 5.ua