В кінці травня, після звільнення ДАП, штаб АТО від окремих точкових боїв і задач перейшов до реалізації єдиного задуму. Він включав у себе вихід військ на кордон і перекриття кордону, зміщення блокпостів з півночі на південь, і з заходу на схід, відповідно у секторах А і Б, і звільнення Слов'янська.
Слов'янськ знаходився в центрі наших бойових порядків, і його звільнення дозволяло зруйнувати систему оборони бойовиків.
Ключем від Слов'янська був не лобовий штурм, як тоді пропонували декілька генералів, а насамперед – перерізати артерію забезпечення. Основні лінії зі сторони Донецька та Дебальцевого тоді вже були обрізані. Залишалася головна лінія, по якій Гіркін отримував забезпечення і людей – від Ізварине через Луганськ, Лисичанськ і до Слов'янська. І саме на перекритті цієї лінії був зосереджений основний план.
У самому Слов'янську перебувало відносно невелике угруповання, а от поруч, в районі Семенівки, стояло угруповання Мотороли (тоді маловідоме, але достатньо оснащене). Це доволі сильний укріплювальний район у місті Миколаївка (там знаходилися російські найманці), це міст Ямпіль – Закотне і Красний Лиман.
Чому саме Красний Лиман? Там знаходилася залізнична станція. Звільнивши її, можна було підвозити боєприпаси, зокрема і для сектора А, який був північніше. А також заводити артилерію, щоб домінувати на цій території і вже тоді виходити на Слов'янськ.
"Це була фактично перша військова операція, яка планувалася в штабі АТО. Мета – створити умови для проведення подальших дій, а саме – звільнення Слов'янська, але так, аби уникнути лобового зіткнення, фронтального наступу. Червоний Лиман – у заплаві річки Сіверський Донець. Ця зона дуже пересічена річками і болотом, і якщо її не контролювати, то були би постійні загрози звідти", – зазначив Віктор Назаров, який у 2014-му був заступником керівника штабу АТО.
Про операцію "Святі гори" у студії спецпроєкту "Таємниці війни" детально розповів безпосередній учасник звільненні Красного лиману Олександр Нетребко, який у російсько-українській війні командував 1-им батальйоном 79-ї окремої десантно-штурмової бригади.
У зону АТО підрозділ Олександра Нетребка прибув 21 травня. Потім, упродовж дня, прибули 25-та, 80-та і 95-та бригади.
"У нас на той час була наче "зустріч випускників" із тими, з ким я навчався, хто був старший. Ми спілкувалися і планували, як ми закінчимо цю війну. У планах у нас було закінчити її десь через місяць чи два. Бо ми були готові. У моїй ротно-тактичній групі було 10 БТР-80, з озброєння – КПВТ, також у нас були ЗУ-23, мінометний взвод, а також танк Т-64. Особовим складом і технікою ми були забезпечені на 100%", – пригадує Нетребко.
Їх викликав командир батальйону, поставив бойовий наказ. Після чого командир роти зібрав армійців, і вони уже знаходилися в бойовому порядку батальйону. Вирушили наступного дня – з бази "Луна", що знаходилася в селі Довгенькому. Усі йшли по черзі. Згідно бойового наказу, військові повинні були здійснити марш.
"Була десь година 4-та (ранку – ред.), ще було темно. У нас перший ішов підрозділ "Ягуар". Вони зупинилися, бо в них був один 200-й. Після цього вся колонна зупинилася. Мій взвод потрапив у сектор засади. Пам'ятаю, сиджу в БТР, шок: що робити і куди бігти! Взяв автомат, у сторону засади випустив один магазин. Сів назад. Такий шок для мене... По станції даю команду відділенню. Вибігаю з техніки. Літають пулі. Справ, зліва. Засада була дуже сильна", – пригадує Нетребко той перехід.
Командир відділення передав, що двох армійців поранено.
"А в колоні, яка позаду, всі вели вогонь вправо і вліво. Для всіх це був перший бій. Але вогонь був такий сильний, що засада втекла і там нікого не залишилося. Таке відчуття, що ми там і комарів повбивали. Думаю, що ту засаду ми знищили", – пригадує армієць.
Поранених поклали в БТР і марш продовжився. Під'їхали на блокпост, там стояла 80-та бригада, чекала медична допомога і БТР-4.
"БТР-4 я побачив перший раз у житті", – каже Нетребко.
Оговтуватися після нападу довелося швидко, адже попереду було звільнення Красного Лиману.
"У той момент, коли ми віддавали поранених, зрозуміли, що це війна вже розпочалася. Що потрібно застосовувати зброю. Але оскільки в нас була дуже висока дисципліна в батальйоні, в роті, тому всі були до цього готові, навчені. Адже коли ми були в ППД (пункт постійної дислокації – ред.), то займалися тактичною підготовкою, готували особовий склад і морально до такого", – розповідає армієць. Коли підрозділ Олександра Нетребка прямував у Красний Лиман, по інших напрямках уже працювали інші підрозділи.
Операція зі звільнення Красного Лиману отримала умовну назву "Святі гори", адже проходила на території Святогірського заповідника. І складалася з 2 напрямків.
Перший – відволікаючий удар "у лоб", в Семенівку, який здійснювала тактична група 95-ї бригади. Другий – основний удар – відбувався через міст у районі Райгородки по трасі і безпосередньо на Красний Лиман. Операція по Красному Лиману відбулася відносно спокійно. Попри те, що українська колона декілька разів натрапляла на засаду і була вимушена прийняти бій.
Але безпосередньо під Семенівкою бій виявився більш жорстким: майже 50 поранених, яких довелося вивозити на вертольотах. Тим не менш, Красний Лиман вдалося блокувати, зачистити і провести агітроботу. Військові випустили декілька снарядів із листівками, де пропонували бойовикам здатися. Ті не здалися, але з міста пішли без бою. За даними розвідки, від 50 до 150 чоловік вночі покинули місто. Так ця територія була звільнена, утворився плацдарм для подальших дій.
Наступний удар уже припав на перехрестя Ямполя і Закотного – саме там знаходилася головна комунікація Гіркіна на Слов'янськ.
На підходах до Красного Лиману Олександр Нетребко дізнався про засідку, яка чатувала на розвідвзвод:
"Я почув, що наш підрозділ, розвідвзвод і РТГр потрапили в засідку. Я помітив, що над нами пролетіли пара Су-25, через п'ять хвилин – пара Мі-24, і наносила удар по блокпосту бойовиків. Вони його поставили на розі дороги, так що ми його побачили метрів через чотириста. І коли наші показалися за рогом, вони нанесли шквальний вогонь".
Авіаційна підтримка була дуже важливою, адже українським силам довелося відійти назад. Командир бригади "Самара" з "Майком" сиділи, дивилися карту, покликали командира (роти – ред.) і самого Нетребка:
"Кажуть: "Хто піде перший?". Я кажу: "Я готовий". Вони кажуть: "Все!" Показали мені (на мапі – ред.), де знаходиться блокпост, ще дали танки Т-64, ми їх з собою взяли на тягачах. Тоді зняли танки з тягачів, була тактика: мій взвод ішов перший, попереду два БТР-80, особовий склад ішов за технікою, а позаду, за метрів п'ять, – танк. Ми вийшли з-за рогу. Там була двоповерхова будівля, біля неї були незаконні збройні формування. Танк виїхав, ударив, відійшов. У нас був один танк, ми його берегли. Ми продовжили наступ, знищили цю будівлю, а особовий склад НЗФ був ще на блокпосту. Ми підішли до блокпоста, вели вогонь. Але позаду був, як завжди, наш танк, позивний "Міша". Ми знову БТРами розійшлися, танк видав, ударив і відійшов назад – такою тактикою ми йшли, а позаду йшов батальон", – пригадує Олександр.
І так воїни зайшли в Красний Лиман. У подальшому цю тактику розділ використовував завжди. Без танків в атаку не ходили ніколи.
На вулиці, каже Олександр, вони зупинилися, щоб подивитися карту, куди йти далі. З підвалів почали виходити люди. Спочатку їх було п'ять, але хвилин за 15 – уже, мабуть, 150.
Місцеві: "Ти звідки, синок?".
Олександр: "Зі Львова".
Місцеві: "Боже мій, ви нас прийшли тут убивати, всіх різати!".
Олександр: "Та ні, ви що, все добре, ми прийшли вас спасати".
"Хвилин 20 із ними спілкувалися, пізніше вони нам і воду вже давали, всі заспокоїлися. Вони всі чули, як працював танк, це добре чути. Авіація літала, вони всі злякалися, поховалися в підвали. Але ми поспілкувалися, і вони побачили, що ми прийшли їх захищати. Ми йшли по вулицях і заходили в кожний будинок. У людей в будинках дивилися документи, щоб вони були прописані в самому місті", – пригадує пан Нетребко зустріч зі мешканцями Красного Лиману.
Як стало відомо пізніше, бойовики втекли в місто і зайняли там оборону. Але місцеві не дали їм облаштуватися, і ті відійшли на Ямпіль.
Щоб зачистити Красний Лиман від терористів, армійцям знадобилося два дні. Через 4-годинний бій напередодні ЗСУ не встигали все. Місцеві сказали, що терористи сховалися у лікарні.
"Ми туди одразу і поїхали. Там був ще один блокпост. Але коли побачили нас, особливо танки, всі повтікали. Знищили блокпост, доїхали до лікарні. Там уже нікого не було, лише хворі, які всі сиділи у підвалі. Але ми всіх заспокоїли, сказали, що все добре, – люди повиходили. Наступного дня, о четвертій годині, продовжили зачистку Красного Лиману", – розповідає пан Нетребко.
Вперше взяти під контроль Красний Лиман – місто районного значення біля Слов'янська – сепаратисти спробували 12 квітня, атакувавши міський відділок міліції. Та проти бандитів активно виступило місцеве населення і озброєні російські найманці змушені були залишити населений пункт.
Через близькість до Слов'янська та важливість міста як залізничного вузла, який давав змогу підвозити важку техніку та боєприпаси, Красний Лиман не мав шансів НЕ бути окупованим. Сепаратисти повернулися сюди 30 квітня. Увірвавшись зі зброєю на сесію міськради, захопили у заручники депутатів та представників громади, змусили керівництво міста голосувати визнання незалежності т. зв. "ДНР". Цього ж дня окупанти встановили блокпости на в'їзді до міста.
Після низки травневих боїв довкола Слов'янська штаб АТО ухвалив рішення оточити місто, звільняючи від російських найманців околиці.
Одним із перших вирішили звільняти саме Красний Лиман. До операції залучили 1-й батальйон 79-ї аеромобільної бригади, десантників та артилерію 25-ї окремої повітряно-десантної бригади, підрозділи 17-ї танкової бригади, спецпризначенців МВС – полк "Ягуар", "Омега", бійців Нацгвардії.
Сили ворога в Лимані були такими: до пів сотні російських найманців з числа казачих формувань т. зв. "війська Донського".
Вранці 3 червня сили АТО почали наступ на місто. Штурм відбувався одразу за трьома напрямками за підтримки артилерії, армійської авіації та авіації військово-повітряних сил. Для знищення вогневих точок та укріплень противника на підступах до міста задіяли штурмовик Су-25, винищувач Міг-29 та ударний гелікоптер Мі-24. Для висадки десанту – Мі-8, для розвідки місцевості – Ан-30Б.
1-й батальйон 79-ї бригади, рухаючись до міста, не раз потрапляв у ворожі засідки, та за допомогою авіації успішно відбивав атаки і повільно просувався. Активно задіюючи для наступу танки.
До 13:30 сили АТО повністю оточили місто. Ближче до вечора зачистили частину Лиману і вийшли до залізниці. У Лимані була знищена база підготовки бойовиків та опорні пункти. Наступного дня над держбудівлями міста майорів синьо-жовтий стяг.
Зачистка тривала кілька днів. Мало хто знає, що з 250 міліціонерів, яких відправили в Красний Лиман виконувати завдання, прибули лише… четверо. Утім інші дані свідчать – на відмінно з завданням звільнити місто від сепаратистів впоралася зведена рота ДАІ, в яку увійшли правоохоронці із західних областей України.
3 червня, коли сили АТО рушали звільняти Лиман, поблизу Слов'янська відбувся ще один серйозний бій – за Семенівку. Але там ситуація була у рази важчою для військовослужбовців. Противник був підготовленим та добре озброєним. Армійці зазнали серйозних втрат.
Саме звільнений Красний Лиман та околиці стали своєрідним плацдармом, де наступні 1-2 тижні концентрувалися сили АТО і звідки українська армія спільно із силами МВС виступила на звільнення Ямполя.
Армійці заходили в квартири, перевіряли документи в цивільних. Олександр розповідає, що спершу люди їх боялися:
"50% боялися, бо думали що ми почнемо забирати золото, бабусі плакали. А ми підходили, з усіма спілкувалися. Бригада з Миколаєва, всі мої солдати спілкувалися російською мовою. Для них (місцевих – ред.) це спочатку був шок. Вони показували документи. Ми возили з собою сухий пайок український та американський. Якщо бачили, що комусь нічого їсти, давали – кому картоплю, кому сухпай".
"Бабусі плакали, дякували. Молоді вже так дивилися – типу чому ви тут, що ви хочете, ми не хочемо війни...", – додає військовий.
Після зачистки Красного Лиману від терористів військові повернулися на базу АТО.
"Всі були щасливі. У мене весь особовий склад відчув смак перемоги, особливо коли вже дали танки, всі казали "Всьо, вперед!" . Побачили, як діє авіація, арта – і це все на нас працює. Побачили, що ми можемо наступати, ми сильні. Як духом, так і озброєння. Ми вже чекали, щоб нам дали команду вперед. Думали: місяць-два – і цю війну вже закінчимо", – пригадує Олександр Нетребко весняні надії 2014-го.
Він розповідає: "Скільки я себе пам'ятаю, завжди їхав перший. Їдеш, дивишся – дерева, пагорб... думаєш: "Я би там зробив засаду". А серце стискається – буде чи не буде, живий чи не живий... Проїхав, усе добре. Знову їду, дивлюсь. Коли нам дали танки, я завжди два танки пускав за собою: я на першому БРІ, вони позаду".
На той момент, коли підрозділ Олександра вийшов із Красного Лиману і продовжив шлях до кордонів, серед воїнів були і 200ті, й багато поранених, розповідає Олександр. Тому ворогів хотілося просто знищити:
"Ми хотіли знищити їх узагалі. Була до них злість. Ми їх не кликали до себе. Я побачив людей у Лимані, які були всі перелякані, не хотіли ні "ДНР", ні "ЛНР". Ми хотіли йти вперед і відбити всі свої території. Те, що там росіяни, ми знали і були до цього готові. Коли ми їхали, над нами безпілотники літали. Тому як у нас зупинка, ми всі копали. І я брав лопату – командири всі копали. Робили бліндажі, бо знали: пройде година – і по нас будуть вести вогонь з боку Росії".
"Що нас урятувало в Лимані, – там у незаконних збройних формувань було озброєння: автомат, КК, "Мухи". А в нас уже були танки, авіація. У подальшому в них уже була техніка. Ми були готові, тому що на ППД (відпрацьовували – ред.) замисел дій, тактику. Але ми не були готові до війни психологічно. Вчора спілкуєшся з солдатом – сьогодні його немає. То дуже тяжко морально. Ми почали воювати з нуля і дійшли до великих масштабів. Зараз у нас дуже великий досвід", – розповідає боєць.
І підсумовує: "На жаль, війна примусила вчитися з коліс там, на фронті, але вона народила чудових людей, які встояли і відбили територію України, незаконно окуповану росіянами".
Довідка: Нетребко Олександр Юрійович, 29 років – випускник Академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного за спеціальністю "Управління діями підрозділів аеромобільних військ".
Під час російсько–української війни командував 1-им батальйоном 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. Отримав два бойових поранення.
Після закінчення військової служби вступив до лав Департаменту патрульної поліції.
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, отримав низку нагород, зокрема, ордени Богдана Хмельницького ІІ-го та ІІІ-го ступеня, орден за мужність ІІІ-го ступеня.
Джерело: 5.ua