Перша частина інтерв’ю про прихід у шахи, танці та малювання, найяскравіші перемоги та болючі поразки, допінг в шахах, підготовку до турнірів та свою мрію – за посиланням.
Шахи це спорт?
Я вважаю, що шахи це спорт. І вже пройшло близько 20 років з того часу, як Міжнародний Олімпійський Комітет визнав шахи офіційним видом спорту. Це боротьба двох людей в різних аспектах: розумовому, фізичному, психологічному. І ця боротьба досить жорстока. Кожен хоче виграти, бути першим. Проте, багато людей вважають, що спорт пов’язаний виключно з фізичним навантаженням. Дивлячись на шахістів, ставлять питання: ви не бігаєте, не пливете... Просто сидите і граєте партію, що ж тут спортивного?
Якщо дивитись на загальну картинку, то і я можу з ними погодитись. Але насправді і в фізичному плані шахісти дуже добре підготовлені. Крім безпосередньо шахового тренування додатково шахісти займаються і фізичним розвитком. Взагалі будь-який вид спорту характеризується наявністю однієї або декількох з 5 відомих фізичних якостей, а саме: швидкості, спритності, гнучкості, сили чи витривалості. І по витривалості ми точно дамо фору багатьом "стандартним спортсменам". Шахові партії можуть тривати до 7 годин, а весь турнір триває близько 2 тижнів. Неможливо не підтримувати фізичну форму й при цьому бути здатним ефективно розумово працювати протягом такого довгого періоду.
Щодо мене, то я віддаю перевагу рухливим видам спорту. Наприклад, в Інстаграм в мене є фото, де займаюсь йогою, але насправді йогу дуже рідко практикувала. Відвідала всього лиш декілька занять. Натомість люблю бігати, ігрові види спорту, настільний теніс. У залі часто відвідую групові заняття, щоб веселіше було. Деколи дивишся на інших і коли важко, то це мотивує.
Більш того, в шахах дуже високе нервове напруження. Недавно під час одних змагань у чоловіків заміряли пульс. У деяких людей він був під 180 ударів на хвилину. Ніхто не скаже, що ми сидимо і переносимо таке навантаження. До того ж все тримаємо в собі, та ще й намагаємось приховати емоції, щоб не видати супернику свої наміри. Наприклад, спортсмени в інших видах спорту, скажімо в тенісі, мають можливість крикнути, вивільнити емоцію, а ми – ні.
Комп’ютеризація вплинула на підготовку шахістів і шахісток. Чи відчуваєте Ви, що з’явились нові спортсмени, у яких інша підготовка і нові підходи до гри?
Звичайно, що так. Відбулась так звана комп’ютеризація шахів. Сьогодні рівень комп’ютерних програм дуже високий. Пройшло вже понад 10 років з моменту, коли комп’ютер вперше виграв матч у чемпіона світу. А з того часу програми ще більше пішли вперед. Проводити такий матч в наші дні немає сенсу – результат матчу відомий ще до початку. Як наслідок, змінилась і система підготовки. Колись, їдучи на змагання, я брала з собою декілька тек, книжок, де були записані дебютні варіанти й окремі елементи. Тепер це все є онлайн і в комп’ютері. Колись люди приходили на змагання і занотовували всі партії, щоб потім вдома їх проаналізувати, а тепер тільки зіграєш – і партія миттєво потрапляє до загальної бази. Інформації стало значно більше, у всіх є доступ до цієї інформації.
Мені легше в цьому плані, бо потрапила на момент перебудови ще в дитячому віці. Зміна системи підготовки пройшла легко і я давно до цього звикла. Плюс це чи мінус? Умови у всіх однакові. Але зміни є і вони дуже суттєві. Гра змінилась. Якщо раніше були позиції, які вважали небезпечними, то зараз комп’ютер спонукає до більш конкретної оцінки: не "щось небезпечне", а "давайте далі продовжувати аналіз".
Існує думка, що спортсмени, які починали готуватись за старими системами підготовки з часом матимуть перевагу над тими хто вчився тільки завдяки комп’ютеру. Вони просто частіше будуть діяти нестандартно.
До появи сильних комп’ютерних програм люди самостійно доходили до певного рішення. Вони самі все аналізували. Далеко не факт, що це було правильне рішення, було багато помилок. Але людина дійшла до цього самостійно, провела велику аналітичну роботу на різних стадіях.
З появою комп’ютера замість того, щоб рухати фігури й думати головою ми включаємо "залізячку", яка показує що і де було не так. Ти одразу отримуєш інформацію, і в більшості випадків комп’ютер показує насправді найсильніше продовження у конкретній позиції. Але в результаті ти не доходиш до цього рішення самостійно, й інколи не розумієш логіки. Бачиш яким має бути правильний хід, і якщо ти дитина, то запам’ятовуєш хід, замість того, щоб зрозуміти, чому саме таке рішення. Важливіше зрозуміти, а не просто запам’ятати. Це те на що потрібно звертати увагу тренерам і пояснювати дітям різницю.
Чому шахи досі цікаві людям?
Бо незважаючи на те, що комп’ютер перемагає чемпіона світу, він досі не може прорахувати всю шахову партію. Завжди з‘являються якісь нові напрямки й кожна партія по своєму унікальна. Бувають навіть такі позиції, в яких людина спроможна знайти краще рішення ніж комп’ютер. Раніше це траплялось частіше, зараз все менше. Але отримуєш велике задоволення в таких випадках. Ти вводиш свою лінію і через деякий час комп’ютер "розуміє", що мала рацію.
У вас є хід, який запам’ятався і був унікальним?
Одного разу в соцмережах виставляла цікаву позицію зі своєї партії. Була можливість пожертвувати ферзя, але не помітила цього, вибрала інше продовження. Були й інші цікаві моменти, але це треба виставляти діаграму щоб все пояснити читачам. Називати ходи немає сенсу.
Як ставитесь до рішення спортсменів іти в політику?
До останніх виборів я дуже мало цікавилась політикою. Спочатку напевно через вік, а попередні вибори після Майдану були зрозумілі – вибори в один тур. Проте, останні президентські вибори дуже зацікавили. Постійно слідкувала за новою інформацію, спілкувалась з людьми про їх бачення, намагалась дійти до своїх висновків. Перед останніми змаганнями у нас з тренерами були збори, які пройшли під різні політичні фрази й меми.
Можете згадати якісь цікаві історії?
Одного дня під час занять почала роздумувати: "В нас чудові тренери. Це плюс. Вони нас добре підготують до змагань. Це, безумовно, великий плюс. Але в певний момент теорія закінчиться і далі вже тренери не допоможуть. Це мінус. Хоча деякі з наших суперниць можуть вважати, що це плюс". Думаю, читачам відома більш популярна версія таких роздумів (сміється – Спорт24).
Було багато історій. Наприклад, перед дебатами, коли Володимир Зеленський прийшов на "Право на владу" обговорювалось питання, що з метою безпеки не потрібно проводити дебати у великому публічному місці. У цьому ефірі Дмитро Гордон відмовляв Зеленського від участі в тих дебатах, на що Володимир Олександрович відповів, що він не боїться і взагалі "він може бути ким завгодно, але не боягузом". Наступного дня під час аналізу партій, побачила небезпечну позицію і пропоную якось по-іншому зіграти, не йти на цей варіант. Тут тренери запитують: "Ви що, боїтесь?" Відповідь була очевидною: "Ні, ми не боїмося, і... далі по тексту". Вибори зачепили всіх. День починався з обговорення висловів політиків.
Анна Музичук. Фото: з відкритих джерел
Щодо спортсменів, то з одного боку це якийсь хайп. Та і в цілому багато нових людей ідуть у політику. Складається враження, що не всі чітко розуміють що таке політика. Важко оцінювати добре це чи погано, бо мене не було в політиці. Я знаю багатьох спортсменів, які зараз балотуються до Верховної ради (Наталія Жукова, Жан Беленюк) і дуже добре ставлюсь до них, як до людей. Мені імпонує те, що вони мають бажання щось зробити. І тут питання, що важливіше: досвід чи бажання змін. Коли побачила новину про Жана Беленюка й зрозуміла, що він точно потрапить по списку до Верховної Ради, то одразу подумала: "Жан, а Токіо 2020? Ти ж так хотів виграти золото Олімпіади". Написала йому, запитала про плани. Жан відповів, що буде старатись поєднувати тренування з новою посадою.
Вам пропонували?
Мені надходили пропозиції від партій на ці парламентські вибори, але я відмовилась. Річ у тім, що пропозиції надійшли дещо запізно, в той час я вже була сконцентрована на змаганнях. У мене не було ні часу, ні можливості вести переговори.
До того ж на президентських виборах я голосувала за Порошенка. В мене було переконання, що він кращий з-поміж кандидатів у Президенти. Розумію і розділяю всю критику на адресу Петра Олексійовича щодо невиконання обіцянки стосовно припинення війни на сході України, стосовно корупції в державі, Свинарчуків, Рошен та інше. Але і те, що він зробив не треба забувати: безвіз, сильну армію, томос, популяризацію української мови, й багато інших речей.
Відомо, що перед першим туром виборів Порошенко об’їжджав багато міст України. Одного ранку мені подзвонили й запитали чи можу я виступити на його підтримку. Я погодилась. Приїхала в облдержадміністрацію, де мені запропонували допомогу з виступом. Певні люди підготували текст. Дивлюсь на цей текст і розумію, що він гарно, професійно складений, але це не те що відчуваю. У той день на площі було близько 12 тисяч людей, звернулась до них своїми словами. Розумію, що треба щиро говорити, оскільки люди відчувають фальш. Мені хотілось не тільки висловити свою громадянську позицію, але й подякувати тим, хто вболіває і підтримує мене під час змагань. Напевно, це був один з моїх найкращих виступів у житті.
Вас включали в рейтинги найвпливовіших українців.
Ми на це не впливали. Нас із сестрою ще включили у список 30 до 30 від Forbes. Приємно, коли відчуваємо, що наша праця є суспільно важливою.
Була сильна радянська школа шахів з якої вийшло більшість теперішніх гросмейстерів. Чи можемо ми зараз говорити, що вже є українська школа шахів?
Важко сказати, що зараз є українська школа. Спершу була радянська, а далі відбувся певний занепад. Наша збірна – це в основному одні й ті самі обличчя вже з десяток років. Це не монополія, а відсутність конкуренції. Деколи з’являються нові люди, але їх дуже мало і серед них немає зірок світового масштабу. Коли ми їздили на юнацькі чемпіонати світу та Європи, то в кожній категорії мали хоча б одну медаль. Україна кожного року привозила понад 10 медалей з таких першостей. А зараз кожна медаль – поодинокий випадок.
Чи існує в шахах таке поняття як ігрова форма?
Існує, але це важко визначити. У кожного щось своє. Ти не можеш перед змаганням точно сказати в якій ти формі. Починаєш це розуміти після кількох турів, головне щоб не запізно. Буває, відчуваєш, що виснажена – тоді важко показати результат. Але буває, що все йде по плану, почуваєшся добре, і все одно щось іде не так.
Запрошення виступити в Європарламенті – це визнання і розуміння Ваших позицій?
Це круто. Нас запрошували стосовно двох питань. Перше, звичайно, відмова виступати в Саудівській Аравії. А також був сеанс одночасної гри з депутатами Європарламенту. Коли виступають шахісти, то це не тільки донесення своєї думки, але і популяризація шахів. На жаль я не змогла взяти участь через те, що захворіла на вітрянку. Марічка виступила за обох.
Вам закидали, що в Саудівську Аравію не поїхали через погану форму?
Коли я це почула, то була дуже здивована. На той момент я була чинною чемпіонкою світу в обох дисциплінах, в мене був найвищий рейтинг. То з яких міркувань можна стверджувати, що я не в формі? А друга цікава версія була про те, що це піар. Класний такий піар виходить – автоматична втрата двох титулів чемпіонки світу.
Звичайно, що я не робила цієї заяви заради піару. Не очікувала, що буде така реакція, а тим більше, що мій пост у Фейсбук стане найбільш популярним постом за все існування українського сегмента Фейсбуку. Мені було неприємно, що Чемпіонат світу призначили в Саудівській Аравії. Пам’ятаю, як поїхала в Іран і 25 днів проходила з хустиною на голові. Було некомфортно й незвично. Коли оголосили про Саудівську Аравію, то почала читати про країну. Дізналась, що там закони ще строгіші, ніж в Ірані. Це обурило, тому з’явилось таке рішення.
Як ставитесь до того, що почали говорити: "Анна Музичук бореться за права жінок"?
Це важка тема. Коли я писала про свою відмову, то це в першу чергу стосувалось спорту, шахів, того що я відчула в попередній поїздці в Іран. Але деякі люди неправильно мене зрозуміли. Одні вважали, що я завершую кар’єру в такий спосіб. Інші почали трактувати, що я радикально борюсь за права жінок. Так, мене хвилювала ситуація в цій країні з правами жінок і що вона б поширювалась на мене, у випадку мого приїзду. Я проти радикального фемінізму, але я за те, щоб жінки вільно себе почували у всіх куточках світу й змагання проводились у країнах, де жінок не принижують і вони мають право на нормальне ставлення до себе.
Перед поїздкою в Росію з Вами зустрічались люди з міністерства?
У Марічки була одна зустріч із заступником міністра. Він їй повідомив про позицію міністерства, що згідно з новим наказом, міністерство не забороняє участь спортсменів в Росії, але і не фінансує такі поїздки. Ось і все.
Олег Немчінов писав у соцмережах, що не погодить жодних премій та нагород для тих спортсменів, які поїхали на змагання в Росію. Ви вже відчули це на собі?
Ми поїхали на Чемпіонат світу за власні кошти. Марічка виборола 3 місце, і, звісно, за це не отримала винагороди від Міністерства, адже це частина того самого наказу. Але питання в іншому: для чого було нас так "травити" перед цими змаганнями? Було дуже неприємно що перед Чемпіонатом світу на нас вилили стільки бруду. У Росію їхало багато спортсменів і не тільки шахістів, але все вилили на нас із сестрою. Атака була до турніру, під час і після. Ми були одні, нас практично ніхто не захищав. Коли у 2015 році Марічка виграла чемпіонат світу в Сочі, до того ж фінальний матч у росіянки, то жоден камінь не полетів у наш город. Усі тільки розповідали, яка молодець, а тут несподівано стільки перепон ще до початку змагань.
Чого Ви їдете в Росію? Ви ще з кимось з керівництва держави обговорювали це питання?
Розумію обурення людей. Так, Росія напала на нашу державу, іде війна. Боляче, що загинуло стільки українців. Але зрозумійте і мене: Росія – провідна шахова країна, шахи там дуже підтримуються. Президент Міжнародної шахової федерації росіянин. Кожного року в Росії проводиться декілька змагань найвищого рівня, будуть там проводитись і надалі. Це не питання пропуску одного турніру. Якщо ми відмовляємось їздити на змагання в Росію, то можна завершувати професійну кар’єру. З 2014 року ми з Марічкою їздили в Росію виключно на офіційні змагання. Питання нашої участі у змаганнях на території РФ ми обговорювали з керівництвом області та міста Львова. Вони відповіли, що нас розуміють і сказали: "Їдьте та перемагайте".
Анна Музичук. Фото: з відкритих джерел
Ви 10 років виступали за Словенію. Чому так?
У 13 років я виграла чемпіонат України серед жінок з фантастичним результатом 8,5 очок з 9 можливих. Була в піднесеному настрої, хотілось продовжувати прогресувати. Але замість того, щоб підтримати молоду перспективну шахістку тодішнє керівництво федерації давало багато обіцянок, але з них жодна не була виконана. Склалась така ситуація, що тебе не тільки не підтримують, але ще й заважають. Ми не знали що робити, і в цей час надійшла пропозиція від Словенії.
Чи платили Україна за Вас відступні у розмірі 50 тисяч доларів, коли повертались назад?
Коли я переходила з української федерації у словенську, то були правила, що не треба платити. А вже через 10 років міжнародна шахова федерація змінила правила і за перехід з однієї федерації в іншу були встановлені певні суми. Для гравців різних рівнів вона відрізнялась. Але йшлося не про 50, а про 20 тисяч. У кінцевому результаті федераціям вдалось дійти згоди щодо цього питання, й оскільки словенська сторона не платила компенсацію українській при моєму переході в Словенію, то й українська не платила 20 тисяч при моєму поверненні в українську.
Не шкодуєте за вибір виступати за Словенію?
Вдячна цій країні, яка дала мені можливість розвиватись. Я одразу стала першим номером збірної. Грала на першій дошці на Всесвітніх шахових Олімпіадах, командних чемпіонатах Європи, а це досвід і прогрес. Дякую людям, які мене оточували, тому що могло бути по-різному. До мене дуже тепло відносились, були прекрасні стосунки із дівчатами з команди.
З іншого боку завжди відчувала себе чужою. Ніколи не жила у Словенії. Багато де написано, що мала словенське громадянство, але це неправда. Завжди жила в Україні. І коли змінилось керівництво, і Федерацію Шахів України очолив Віктор Володимирович Капустін, мені надійшла пропозиція повернутися в українську федерацію.
Чи потрібна шахам державна підтримка?
Безумовно, потрібна. Це на початкових стадіях шахи не є настільки витратними в порівнянні з багатьма іншими видами спорту. А на найвищому рівні потрібна ціла команда – це тренери, масажисти, лікарі, додатково серйозні витрати на часте оновлення комп’ютерних процесорів і шахових програм. У сумі це великі кошти.
В Україні існує певне фінансування, але цього явно недостатньо. Я отримую зарплату в міністерстві – це близько 10 тисяч гривень. Деколи додатково фінансуються інші змагання, але дуже рідко. Отримуємо винагороди за вдалі виступи на турнірах найвищого рангу, але навіть на чемпіонатах Європи й світу вони дуже низькі. Наприклад, раніше в одному зі своїх інтерв’ю я повідомляла, що за командний чемпіонат Європи, на якому наша збірна зайняла друге місце, отримала винагороду 9000 гривень. Водночас, 1 день тренувань з висококваліфікованим тренером коштують дорожче. А тренуватись потрібно не 1 день, і я вже вказувала, що ще є багато інших витрат. Щоб поїхати на змагання і вдало виступити потрібно провести не один збір. Подумайте скільки це коштує.
Коли ти у світовій десятці, а я вже понад десять років постійно вхожу в еліту, ти в основному конкуруєш з людьми, у яких є повне забезпечення. Вони не переживають і не думають про навколошахові питання. Наприклад, на чемпіонаті світу в Ірані я була сама 25 днів. У китаянки, якій я поступилась, була команда із семи осіб, які їй допомагали. Є фото, де на фінал виходжу я одна й велика делегація з Китаю. Було прикро, тому що навіть на фінальний матч ніхто з федерації чи міністерства не запропонував допомоги.
Але, користуючись нагодою, хочу подякувати людям, які допомогли з підготовкою до останніх змагань. А саме: віце-президенту федерації шахів України Павлу Куфтирєву, президенту Львівської шахової федерації Тарасу Керницькому та екс-голові ЛОДА Олегу Синютці. Джерело: 24tv.ua